Ми маємо близьку й цілком досяжну мету – зміну влади, режиму, а вслід за ними й механізмів і традицій управління Україною. Йдеться не про менше зло, а про кандидата, якого треба взяти під контроль, і не дозволити йому піти дорогою попередників.

Євромайдан уже є результативним – він став переобліком здорових сил у суспільстві, який перевершив усі сподівання. Багато в нас здорових сил. Проєвропейське спрямування, хоч і не до кінця усвідомлене, осмислене та проговорене багатьма з нас, стало тією ідеєю, яка, на відміну від внутрішньополітичних течій, підійшла всім цим здоровим силам.

Одностайність і завзяття студентів на євромайданах засвідчує, що ця влада програла змагання за молоде покоління. Якщо ми хочемо Європи, нам потрібно думати про вибори-2015. Весняні, на яких ми змінимо президента на спроможного виконати вимоги ЄС і підписати угоду про асоціацію, і осінні, на яких ми змінимо місцеву владу по всій країні на спроможну створити умови для реального впровадження євростандартів. Якщо все вийде, дострокова зміна парламенту буде легким закономірним наслідком.

Багато хто не вірив і досі не вірить, що за спинами організаторів львівського та київського євромайданів немає старших дядьків, які чекають нагоди скористатись результатами революції. Але їх справді немає – «сопляки», вірніше – шмаркачі, роблять усе самі. Хоч і не без допомоги старших, але приймають усі необхідні рішення й досить ефективно наполягають на своєму.

Майбутньому президенту доведеться спустити свій партійний прапор і прийти до них, тобто до нас, під прапорами України та Євросоюзу. Важливо не розходитись і не губити одне одного – залишитись спільнотою.

Джерело: блоґ Отара Довженка на Zaxid.net