Американська та українська рецептура виведення слідів корупції з суспільного тіла. Український рецепт – складніший

Як правильно боротися з корупцією і чи потрібна така боротьба? Ми порівняли американський і український досвіди, але рубання голів Змія не приносить результатів ніде. Результати приносять паркани, інвестиції та відбір. Експертні погляди висловлюють американець Іцхак Адізес та українець Богдан Якимюк.

Іцхак Адізес – один із найавторитетніших у світі бізнес-консультант, автор багатьох книг та лектор. Адізес досліджує нові методи управляння компаніями та популяризує ідею командного прийняття рішень з використанням потенціалу кожного члена команди. Богдан Якимюк – голова правління ГО «Антикорупційна рада України», організатор іронічних акцій «Чемпіонат України з корупції» та «Мільйон євро на вітер», остання відсилала до статистичних даних, згідно з якими швидкість корупції в Україні становить один мільйон євро на годину.

 

Рецепт американський: латати дірки в паркані

Свого часу тему корупції піднімав у своєму блозі гуру бізнес-прогнозування Іцхак Адізес. Експерт написав пост, в якому поділився своїми міркуваннями стосовно цієї живучої суспільної проблеми.

«Дірка в паркані запрошує злодія» – з такого прислів’я на івриті починає свої міркування аналітик. Всі ми люди, всі ми маємо слабкість до крадіжок і відрізняємося лише здатністю опиратися своїм спокусам. Проблема не в людях, не в маленькому злодії – проблема в системі.

Адізес робить припущення, що в наш час потреби клієнтів розвиваються так швидко, що система не встигає підлаштуватися. Відповідно виникають «діри в паркані» – недосконалий застарілий рівень сервісів. Чим більш застаріла система, тим більш вона бюрократична. Відповідно, якщо систему надання сервісів не реформувати, виникає сприятливе середовище для людей, схильних до хабарництва.

Адізес наводить приклад міста Санта-Барбара, де навіть є спеціальні «експедитори», які знають, як працює система та за гроші допомагають людям отримувати довідки якнайшвидше без ходіння по кабінетах.

Інший приклад – судді, викладачі, лікарі і поліцейські у країнах соціалістичного табору, їм, як і раніше, платять мало. У результаті ці професії стають найбільш корумпованими. «Всюди, де діє бюрократія – тобто не націлена на результат адміністративна система – корупція рухатиме цю систему».

Адізес критикує китайський метод боротьби з корупцією – смертну кару, та американський – тривале ув’язнення. Не показово карати корупціонерів через інерцію системи.

Адізес пропонує системно залатувати діри. Намагатися зробити систему максимально прозорою та зрозумілою для всіх. «Корупція погано виживає при повному сонячному освітлені», – підсумовує експерт.

 

Рецепт український: креативити та починати з себе

За українським поглядом на питання корупції ми звернулися до громадського активіста у справах боротьби з корупцією Богдана Якимюка. Своїми роздумами на цю тему експерт поділився з нами в десяти тезах.

1. Слід розрізняти боротьбу з корупцією і боротьбу з корупціонерами. Перша передбачає інституційні зміни – тобто зміни умов, у яких і поширюється корупція, тобто усуваються її причини. Тоді як друга нагадує боротьбу з раковою пухлиною, в гонитві за наслідками корупції, й невідомо, що раніше загине: пухлина чи сам організм.

2. Приклади боротьби з корупцією – усування прямого контакту між чиновниками й громадянами через запровадження електронних технологій, скорочення числа послуг, встановлення офіційної вартості, чітких правил отримання ліцензій і дозволів, запровадження прозорості й конкуренції у сфері держзакупівель.

Показові покарання й збільшення статистики притягнутих до відповідальності за корупційні порушення осіб – це боротьба з корупціонерами, яка не впливає на рівень корупції, бо замість однієї відрубаної голови на цьому місці, як у казці про Змія Горинича, одразу виростають дві нові, якщо система є іржавою наскрізь.

3. Природою корупції, як свідчить наука, є недосконале державне управління. Головна проблема – непотізм, кумівство, відсутність контролю за прийняттям на держслужбу, конкурсним просуванням, низький офіційний заробіток. Крім того, на держслужбі відсутня прив'язка результатів роботи до рівня заробітку. Скільки б не зробив, зарплата фактично одна, а премії залежать від твого начальника, якому ти мусиш прислуговуватися, щоб її отримати. Якість роботи й кількість реально вирішених справ – це те, що мало б впливати на заробіток держслужбовця, і рішення з цього приводу мала б приймати відомча комісія, а не безпосередній керівник. Не кажучи вже про те, що підпорядкований і залежний таким чином службовець ніколи не поскаржиться на неправомірні й корупційні дії свого керівника до відповідних служб, бо боїться бути покараним замість досягнення справедливості.

4. Боротьба з корупцією неможлива без політичної волі. А це не просто публічні антикорупційні заяви керманичів держави, не тільки прийняття законодавчих актів антикорупційного характеру, і не стільки наведення статистики про покараних корупціонерів, а конкретні власні приклади всій системі держслужбовців. Показовий на пострадянскому просторі приклад політичної волі – Грузія, де президент захотів – і вичистив, підтверджуючи свою позицію власним прикладом.

5. Невідворотність покарання – обов'язкова умова зменшення корупції. Ось тобі зарплата, ось соціальний пакет, ось конкурсні умови працевлаштування. Погодився, пройшов конкурс, працюй. Порушив – відповідай за усією суворістю закону. Але розповсюджуватися це має на всіх, без винятку, міністр – значить міністр, провладний – значить провладний. Зараз же маємо покарання дрібних корупціонерів, а великі почуваються, як риба в воді, бо працюють на систему.

6. Корупцію слід руйнувати з найбільших за обертом коштів сфер. Де це? Передусім, це державні закупівлі, сфери монополій, як то газ, нафта, залізниця. А генпрокурор каже, що найбільші корупціонери – це лікарі й учителі.

7. Боротьба з корупцією неможлива без активної позиції громадян. Зараз маємо толерантне ставлення до корупції в суспільстві. Ціна підмінила цінності. Корупція починається з народження дитини, коли слід занести лікарю, й супроводжує людину до самої смерті, коли на місце на цвинтарі дають хабарі його родичі. Тому, кожен має починати з себе. Але для цього потрібна правоосвітня, просвітницька діяльність – її влада не стане робити, бо зацікавлена в темряві, як колись казав Толстой. Цю роль на себе мають взяти громадські організації, викладацький склад, релігійні організації. А в Україні – одні пасуться на антикорупції, других позбавляють можливості викладати антикорупціне навчання адміністрації освітніх закладів, а треті – переважно відсторонюються від мирських проблем. Або гірше, як отець Павло з Печерської Лаври, – самі плодять корупцію.

8. Є два типи боротьби з корупцією: згори-вниз, знизу-вверх. Грузія, Сінгапур, навіть Китай – перший варіант, ЄС і Сполучені Штати – другий. Якщо коротко, то в Україні перший варіант не спрацьовує й навряд чи спрацює за такої системи побудови державного управління. Другий варіант можливий в Україні – коли корупція стане посеред горла більшості населення, й громадяни вийдуть на майдани по захист своїх прав і свобод від корупції, як це ми бачимо на прикладі євроінтеграції. Але боротися громадяни можуть і на місцевому рівні, об'єднуючись у групи за інтересами: батьки з дітьми протидіють корупційній системі освіти, водії – даїшникам, дрібні підприємці – дрібним чинушам. Наразі ж, поки корупція вигідна економічно, вона нездоланна.

9. Боротися з корупцією скрізь і одразу – марно, бо ресурсів завжди мало. Я пропоную секторальний підхід. Взяли конкретне відомство чи регіон, відпрацювали по повній, виявили недоліки й переваги в такій роботі, і запустили на інше відомство чи регіон. Крім того, сьогодні, коли криміналізовано на законодавчому рівні всі прояви корупції, і хабароотримувач і хабародавець підпадають під карне переслідування, вони обоє є заручниками ситуації. А якби, як тимчасовий захід, хабародавців законодавчо вивільнили від кримінального переслідування, то хабароотримувачі вдесятеро більше би подумали, брати чи ні, бо тоді у хабародавця були б розв'язані руки й він міг би спокійно залучати правоохоронні органи, щоб зупинити корупціонерів.

10. Стандартні методи боротьби з корупцією не працюють. Всі ці круглі столи, наради, гонитва за дрібними порушниками не дають і не дадуть бажаних результатів. Потрібен креатив. Якщо не батогом і пряником здолати це зло, так сарказмом і громадським осудом. Але навіть державний реєстр корупціонерів, що його веде Мін'юст, досі залишається закритим для суспільства. А якби про корупціонера Іванова, Петрова чи Сидорова знала вся місцева громада, публічно засуджуючи його вчинки, доведені судом, то такій особі довелося б змінити якщо не країну, то місце проживання.

 

Іміджі: Pedro Arbeláez on Behance, Фото: siol.net

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Ідеї учасників, які дані збирати, якою буде башта, виникали та змінювалися майже щодня, а з ними змінювалися й вони самі, і моє бачення, і наші розмови. Але якою б не була башта, вона буде «їхньою». Це буде історія про село, яке нарешті привласнюється, тому що стає їм відоме, власноруч вивчене. Те, що ми знаємо, не може бути відчуженим.