Нова Конституція, що дозріває останні кілька років, могла би стати кроком назустріч прямій демократії та інформаційному суспільству. Але чи готові ми до такого руху?

Вже майже два роки новий основний закон держави готує Конституційна асамблея під головуванням першого президента України Леоніда Кравчука. Водночас партії «Удар», «Батьківщина» та багато людей на Євромайдані агітують за повернення до Конституції зразка 2004 року.

Організація суспільства через кіберпростір

«Сьогодні, в революційний момент, конституційний процес допомагає частково зняти напругу в суспільстві», – вважає заступник голови правління Центру політико-правових реформ Віктор Тимощук. На думку Тимощука, в чинній Конституції всіх найбільше обурює всевладдя Президента.

«Президент може звільнити будь-якого міністра, і це робить Уряд слухняною іграшкою в його руках. У новій Конституції треба чіткіше прописати розділи про відносини Президента і Кабінету міністрів. Крім того, в чинній Конституції недостатньо реалізовані інститути місцевого самоврядування, а також необхідні зміни в питаннях судоустрою».

Однак експерт зауважує, що багато сьогоднішніх проблем породжено не тим, що Конституція недосконала, а тим, що вона не виконується.

Як відомо, в Україні до цього часу діяли дві Конституції – 1996 і 2004 років. Обидві редакції приймалися в умовах виснажливих політичних торгів та в інтересах політиків, без громадянської ревізії, яка в ті часи була можлива лише через референдум. Сьогодні ми маємо інтернет, тож можемо спробувати уявити сценарій обговорення чи прийняття нового основного закону онлайн.

На перший погляд, такий спосіб здається більш демократичним, адже в тексті Конституції можна буде врахувати думки більшої кількості мешканців України. Конституція зможе стати справді народною, що може посприяти її якіснішому виконанню. А на відміну від референдуму, в інтернеті легше і дешевше рахувати голоси.

Віктор Тимощук з обережністю ставиться до такої можливості: «Обговорення через інтернет може показати ризики, яких не бачить експерт і політик, але необхідно враховувати, що суспільству притаманний певний популізм. Наприклад, є популярна в суспільстві теза про виборність суддів, але експерти вважають, що це деструктивна позиція. Виборність суддів може призвести до ситуації, що сьогодні склалася з виборами народних депутатів, коли потрібно шукати виборчі фонди, залучатися підтримкою політиків або бізнесменів, а тоді відпрацьовувати цю фінансову чи медійну підтримку».

Українські програмісти будують електронне врядування у Скандинавії

«Будь-яке обговорення Конституції через інтернет можна організувати. Для цього є інструменти, соціальні мережі. Проте її прийняття в такий спосіб неможливе», – говорить координатор IT-намету Євромайдану Максим Плахій.

«По-перше, у світі немає прецеденту, на який ми могли би спиратися. По-друге, попри широке розгалуження інтернету, в самому процесі обговорення буде задіяно дуже мало людей, у кращому разі мільйон, тому це не буде легітимно, бо Конституція має прийматися усім населенням. По-третє, немає політичної волі. Світ поступово приходить до електронного врядування, але його прийняття залежить від замовника. У Грузії держава виступила замовником, і вони багато чого зробили за рік. Данія до цього йде 20 років, і там також не все ще вирішено».

Також Максим Плахій зауважив, що це питання залежить від побудови нових відносин у суспільстві. «Такі ідеї не всюди добре сприймаються, бо мова йде про пряме народовладдя, яке може зробити непотрібними політиків. Ми зараз знаходимося в феодальній країні – що вже казати про якісь форми інформаційного суспільства, яке буде новим етапом в історії людства».

Експерт вважає, що такий спосіб обговорення головного закону країни не на часі. Проте він зазначає, що у скандинавських країнах над системами електронного самоврядування працюють українські команди, тобто напрацювання в цій галузі в Україні є. 

Ісландський експеримент

Як відомо, єдиний поки що випадок обговорення конституції через інтернет відбувся в Ісландії у 2011-13 роках. Конституція приймалася у п’ять етапів:

1) формування Конституційної ради з не-політиків, до складу якої увійшли 25 переможців голосування з числа 522 делегатів, кожен від щонайменше 30 ісландців;

2) збір рекомендацій до конституції від усіх охочих через Facebook та Twitter;

3) робота Конституційної ради з трансляцією в інтернеті, звітністю та громадською експертизою статей конституції в соціальних мережах;

4) схвалення сформованої конституції на референдумі;

5) затвердження конституції парламентом.

«Наш чинний Прем’єр-міністр Йоганна Сіґурдардоттір багато років говорила про необхідність конституційної ради, яка би презентувала громадськість, а не членів парламенту. Після економічного колапсу ця ідея швидко отримала підтримку», – розповідає учасниця Конституційної ради Ісландії, політологиня Сілья Бара Омарсдоттір.

Серед проблем, з якими стикнулася Конституційна рада в Ісландії, вона називає обмеження в часі, складність врахування всіх коментарів, а також ідеологічні розбіжності учасників ради.

Спробу можна вважати вдалою, якщо враховувати, що текст нової конституції на референдумі підтримало понад 80% громадян.

Омарсдоттір вважає, що на ісландський експеримент слід звернути увагу країнам у всьому світі. Але треба мати на увазі, що існують групи з меншим доступом до інтернету і з меншою можливістю участі, інтереси яких треба також враховувати.

Імунітет проти інформаційного суспільства

Серед проблем, які можуть завадити винесенню Конституції на онлайн-обговорення в Україні, можемо відзначити наступні.

1. Доступ до інтернету. Очевидно, що недостатній рівень доступу українців до інтернету створює технічний ценз для участі в обговоренні. Згідно зі звітом ЮНЕСКО «Стан широкосмугового зв’язку – 2013», в Україні доступ до інтернету має лише 33% населення; за показниками дослідженнями GfK Ukraine, ця цифра сягає 50%. А згідно з даними Gallup, Україна займає останнє місце в Європі за рівнем доступу до домашнього інтернету.

2. Низький рівень комунікації суспільства і влади, зокрема через інтернет. В Україні не існує аналогів російської «Общественной инициативы», американської We the People чи британської E-petitions – платформ із петиціями, які при достатній кількості підписів розглядаються безпосередньо урядами. В Україні діє лише онлайн-скринька держави «Державна система електронних звернень», проте вона не користується популярністю, бо для здійснення запиту за її допомогою необхідно мати електронний цифровий підпис.

3. Проблема аутентифікації. Не до кінця зрозуміло, як реалізувати принцип «одна людина – один голос». Звичайно, можна запропонувати всім громадянам отримати цифрові електронні підписи. В Росії для доступу до «Общественной инициативы» використовують при реєстрації в системі паспортні дані, а в Естонії, яка є одним із лідерів е-врдцвання в Європі та навіть проводить вибори через інтернет, для аутентифікації видають ID-карту або ідентифікаційну сім-карту.

4. Проблема політичної культури. Офіційне обговорення Конституції або проведення виборів через інтернет в Україні, на жаль, створює сприятливі умови для закулісних інтриг – підкупу голосів, активізації тролінгу, шахрайства.

Як бачимо, попри очікування суспільством нової Конституції, процес її підготовки поки що ніяк не може наблизити Україну до нових стилів організації суспільства.