Представники української гуманітарної організації «Карітас» розповідають про допомогу переселенцям та важливість законодавчого лобіювання соціальних інтересів

Як отримати допомогу «Карітасу України»? Як організації вдалося залучити 10 мільйонів гривень на свої проекти? Яка місія об’єднує представництва «Карітасу України» в усьому світі?

Представники однієї з найбільших гуманітарних організацій України розповідають про критерії надання допомоги знедоленим, соціальну систему Європи та проблеми з солідарністю в Західній Україні. 

«Карітас України» – одна з найактивніших неурядових організацій, яка сьогодні працює на подолання гуманітарної кризи в Україні. На відміну від багатьох інших громадських та волонтерських новоутворень, що активізувалися після Євромайдану, «Карітас» має довжелезну історію діяльності.

Рух «Карітас» зародився понад століття тому в середовищі німецьких католиків і зараз розрісся до всесвітньої мережі. Українське представництво «Карітасу» виникло разом із незалежністю України.

Своїм головним викликом «Карітас» вважає боротьбу з бідністю. Однак в умовах української кризи 2014 року працівники організації адресно допомагають сім’ям жертв Євромайдану, переселенцям, учасникам бойових дій. Лише на ці нові напрямки своєї діяльності в 2014 році «Карітас України» отримав від закордонних донорів понад 13 млн грн, а також 700 тис. грн від українських доброчинців.

Про принципи отримання допомоги від «Карітасу», джерела фінансування організації і важливість солідарності для українського суспільства ВЕЛИКА ІДЕЯ поговорила з президентом «Карітасу України», віце-президентом «Карітасу Європи» АНДРІЄМ ВАСЬКОВИЧЕМ, та координатором центрів по опіці переселенцями на Західній Україні ГРИГОРІЄМ СЕЛЕЩУКОМ. 

 

– Почнемо з практичного. Як переселенцю зі Сходу, бійцю добровольчого батальйону чи жертві політичної кризи в Україні отримати допомогу «Карітасу»?

– У нас зараз діє шість центрів: у Львові, Івано-Франківську, Сокалі, Дрогобичі, Нововолинську, Коломиї. Ми охоплюємо чотири західні області. Зараз ми працюємо над відкриттям офісу в Харкові, який, окрім Харківської, працюватиме також із Донецькою та Луганською областями.

Стандартний механізм такий. Люди нам телефонують, і ми призначаємо офіс, куди вони можуть підійти, щоб ми могли скласти карту їхніх потреб. У кожного, хто приходить, є своя унікальна історія і свої унікальні потреби – у когось проблеми з житлом, у когось багатодітна сім’я, у когось переламані ребра і так далі. Виходячи з цих потреб ми намагаємося побудувати нашу програму індивідуальної допомоги.

Ми безпосередньо працюємо з людьми. З одного боку, ця робота є дуже вдячною, бо ти реально береш участь у житті людини, але з іншого боку – дуже тяжкою, бо ми розуміємо, що не можемо допомогти всім.

– Чи доводиться відмовляти людям?

– Так, тому що ми, як і всі, маємо обмежений ресурс. Тому ми обираємо тих, кому наша допомога є більш необхідною, хто без неї взагалі нічого не зможе зробити. Насамперед допомагаємо багатодітним сім’ям, вагітним, самотнім матерям, пристарілим, неповносправним.

Буває, що хтось приходить і каже, що вони живуть удвох і в них маленьке незручне житло. Ми наводимо їм приклад багатодітної сім’ї, де п’ятеро дітей живуть у двокімнатній квартирі, в якій сиплеться стеля. І люди самі розуміють, наскільки в цій ситуації недоречне їхнє прохання, тому що їхній стан не є найгіршим. Це важливо для формування солідарності.

– Невже ніколи з солідарністю не виникає проблем?

– Зараз на Західній Україні є дуже серйозні проблеми з солідарністю, тому що звідкись з’явилися меседжі, мовляв, «східняки» наїхали. Це дуже загрозливо, бо ми маємо відкривати свої серця і бути єдиними до кінця. Бо коли з’являються такі настрої, інакше ніж сепаратистськими їх не назвеш, бо ми самі себе починаємо ділити.

– У вас зараз діє п’ять актуальних програм, спрямованих на подолання кризи в Україні. Можете коротко розказати про них?

– По-перше, ми допомагаємо переселеним особам з Криму та опікуємося понад 2100 людьми, надаючи їм різну допомогу, зокрема з харчуванням і гігієнічними засобами. Другий наш напрям – допомога людям, потерпілим на Майдані: пораненим та сім’ям загиблих. Це, наприклад, сприяння з протезуванням та реабілітацією. Ще один наш проект спрямовано на допомогу переселенцям на Сході. Ми почали з того, що постачали воду в міста, де її забракло. Також маємо програму психологічної допомоги людям, що постраждали на Майдані, і людям, що постраждали на Сході.

Також після звільнення Слов’янська ми починаємо проект з відновлення міста. Ми вирішили за допомогою спонсорів відновити вікна в житлових будинках. Треба якнайскоріше створити умови, щоб люди могли повертатися, жити нормальним життям і налаштовуватися на лад будівництва, а не розвалу. Це важливий момент, попри те що бойові дії й агресія тривають і ми не знаємо, як події будуть розгортатися надалі.

Також ми доставили 360 шкільних комплектів для дітей переселенців в Слов’яногірську. Взяли під опіку геріатричний пансіонат у Донецьку, в якому проживає близько 70 одиноких людей похилого віку. Їм придбано необхідні для повноцінного функціонування закладу гігієнічні засоби, медикаменти, обладнання.

– Розкажіть трішки про структуру «Карітасу України». Скільки регіональних представництв ви маєте?

– «Карітас України» існує 23 роки – стільки ж, скільки й незалежність України. Вона почалася з низової ініціативи греко-католицьких священиків, які з’їздили на Захід, побачили там таку організацію і почали у важкі 90-ті займатися перерозподілом гуманітарної допомоги в Україні. Тоді створювалися клітини «Карітасу» на рівні парафій і громад. Поступово виникла потреба структурувати цей процес, і було вирішено створити національну структуру і регіональні організації.

«Карітас» в Україні поділено за єпархіями і екзархатами Греко-католицької церкви. В Україні діє 13 єпархій і екзархатів. У Харкові кілька місяців тому було створено новий екзархат, і ми там якраз створюємо нову структуру «Карітасу», яку будемо використовувати для допомоги всьому регіону в цій кризі. Зараз в Україні діє 20 організацій «Карітасу» у 8 областях. Кожна така регіональна структура є незалежною. Всі вони об’єднані в «Карітас України».

– Якими програмами ви займалися до кризи?

– Ми мали три пріоритетні напрямки. Перший – здоров’я. Наші працівники приходили додому до літніх людей та хворих на СНІД і надавали їм різні послуги, щоб людина якомога довше могла жити у своєму звичному просторі. Також ми займалися дитячою онкологією.

Другий напрямок – допомога дітям і молоді в тяжких життєвих обставинах. Тут ми концентрувалися на дітях вулиці. Але ми зрозуміли, що діти вулиці не прийдуть у наші центри. Тому ми самі пішли на вулицю, зробили мобільні соціальні станції, щоб увійти з дітьми в контакт, возили їм харчі. Інколи ми шукали сім’ї цих дітей і дивилися, чи могли б вони до них повернутися. У шести містах України ми також допомагаємо неповносправній молоді.

Третій напрямок – міграція. Це також діти, що лишаються без опіки батьків, та літні люди, які лишаються без опіки дітей, бо їхні діти виїхали опікуватися іншими літніми людьми за кордон. Інший аспект міграції, з якого ми взагалі починали цей напрям нашої діяльності, – торгівля людьми. Це не лише торгівля жінками і сексуальне рабство, але й експлуатація чоловіків, невиплата зарплат та безправний статус під час роботи за кордоном.

Ще один напрям, який ми вже десять років координуємо, – допомога людям, які потрапили в біду за кордоном, сприяння їм із поверненням в Україну і реінтеграцією.

Ми не мали можливості на міграцію в Україну з інших країн, але ми бачимо, як питання переселених осіб раптом стало актуальним. Коли ставилося питання щодо міграції в Україну, я завжди згадував, що український народ також колись емігрував, мусив тікати, і хтось і десь їм тоді допомагав. Це повинно заохочувати нас краще ставитися до біженців, які до нас приїжджають.

– Тобто ви працюєте безпосередньо зі знедоленими. А чи лишається у вас можливість працювати системно, наприклад, на рівні законодавчих ініціатив?

– Наш підхід ставить перед собою три задачі. Перше – пряме задоволення потреб. Друге – аналіз всього напрямку потреб, наприклад, домашньої опіки або міграції. Третє – лобіювання.

Наприклад, для домашньої опіки ми створили лобістську групу, яка розробила концепцію того, як послуги домашньої опіки могли би виглядати на рівні держави. Наші спеціалісти розробили певні стандарти у цій сфері, ми аналізували законодавство, щоб зрозуміти, що має бути змінено.

     
 

Соціальну допомогу мають надавати неурядові структури, а фінансування – забезпечувати держава

 
     
image

– Якими є критерії успіху для ваших програм? Як ви оцінюєте свій вплив на соціальну ситуацію в Україні?

– У кожному нашому проекті прописані індикатори його успішності. Ми маємо квантитативні параметри – скільком людям ми маємо допомогти за ті кошти, які у нас є, а також якісні параметри – які послуги ми даємо. Ми маємо картку кожної людини з описанням наданих їй послуг. І якщо це все виконується – це і є індикатори успіху.

– З яких джерел фінансуються ваші програми? Я так розумію, вас фінансують як приватні меценати, так і уряди різних країн…

– Уряди дуже мало фінансують. Насамперед кошти йдуть від наших партнерських організацій «Карітасу» в Європі – іспанської, французької, бельгійської, австрійської. Разом із ними ми є членами мережі «Карітас», до якої входять 165 національних організацій. Це великі організації. Наприклад, у німецькому «Карітасі» працює 450 тис. людей. «Карітас» у Німеччині – найбільший працедавець після уряду. Він охоплює всю соціальну сферу, від садочків до лікарень та домів для пристарілих. Програми «Карітасу» в Німеччині фінансує держава. І це той принцип, до якого і ми би хотіли дійти – щоб неурядові структури надавали соціальну допомогу, але фінансувалися державою.

Відповідно, людина, яка має проблему, обирає, від кого вона хотіла б отримати послугу з її вирішення. І тоді виникає інший зв'язок. Система повертається не до того, хто дає гроші, а до того, кому вона надає послугу. Якщо послуга надається погано, людина буде обирати когось іншого.

Отже, кошти, які надходять до «Карітасу України», найчастіше надходять від наших партнерських організацій. Якщо вони надаються в рамках програм урядів їхніх країн, тоді це також і кошти урядів інших держав.

Також «Карітаси» у різних країнах Європи займаються тим, чим ми намагаємося займатися тут – лобіюванням перед європейськими установами, комісаріатами і т.д. Вони слідкують за тим, щоб Європа залишилася соціальною – щоб соціальна система, яка існує в країнах Європи, не була демонтована під тиском економічних потреб.

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Внезапная свобода может убить. Метамодернистка изучает границы ответственности за вмешательство.