Чи зміг би я стати ще більшим меценатом, якби вимазався в тому, в чому плавають наші можновладці?

Програміст в галузі автоматизації виробництва та любитель рок-музики Андрій Ковшер дізнався про Спільнокошт майже випадково, завдяки гурту «Фолькнери». Після цього він став одним з найбільш активних доброчинців, підтримав вже з десяток проектів, зокрема зробив вирішальний вклад у поїздку хору Черкаських студентів до Італії. В своєму інтерв’ю Андрій розповідає про недовіру до політиків, місто Ірпінь та подаровану Мерліну Менсону булаву.

 

– Розкажи про себе. Чим займаєшся, чим цікавишся?

Займаюсь переважно роботою, віртуальним спілкуванням та періодичним відвідуванням різних культурних заходів, проте особливо ніде не гуляю. Працюю програмістом у галузі автоматизації виробництва, буваю на різних заводах та фабриках в Україні.

Донедавна часто відвідував різні рок-концерти в Києві: Muse, Apocalyptica, Limp Bizkit, Rammstein, Guano Apes, Placebo, Red Hot Chili Peppers, Marilyn Manson, Prodigy, Offspring, Serj Tankian, Subways, Seether. Завжди йшов у фан-зону. Інколи разом з іншими фанами їхав в аеропорт зустрічати кумирів, або ж збирались під готелем. Також був на фестивалях «Рок Січ», «Трипільське Коло», «Країна Мрій» і просто на святкуванні Купала абощо. Ще на парадах вишиванок.

Також люблю грати, бринькати на різних музичних інструментах, хоча й не вмію, та й вчитись особливо не хочу – це займе багато часу, а його зовсім нема. Та й довелося б обрати щось одне, а не ставати одразу людиною-оркестром. Тому просто собі балуюсь із гітарою, дримбою, сопілкою. Ніяк не доберусь до піаніно чи синтезатора – поки лише на тачскріні граюсь. Це все просто для себе. Так само і співати люблю, хоча й зовсім не вмію. Колись навмисно вивчав тексти всіх пісень, які слухав і які міг проспівати – переважно англійською, а також «Тартака» вчив.

В дитинстві встиг переходити на різні гуртки, десь по року-два на кожен – після літа в селі вже не хотілось повертатись до свого гуртка. Там було карате, бальні танці, різьба по дереву, ракетомоделювання, великий теніс, легка атлетика – це за шкільні роки, проведені в Золочеві. Потім малював амбіграми. Зрідка заморочусь і зроблю щось своїми руками – раз готував подарунок своїй дівчині і спромігся на яйце з пап'є-маше, яке розкривалось, а всередині був сам подарунок. Каркас пізніше віддав іншій дівчині – нехай наліпить яєць та розмалює у гарні писанки.

Зараз маю такі хобі: виправляю орфографію у статтях однієї культурної спільноти у ВК (маю там права другорядного адміністратора), також є співадміном спільноти з жартами українською мовою.

А ще звечора готую інформацію про наступний день і зранку надсилаю її двом своїм співрозмовницям через СМС. У мене є щоденний пакет безкоштовних СМС, тому можу використовувати таку можливість. Виходить щось на кшталт «Доброго ранку, сьогодні ясно, +15 С. Маємо таке-то свято, сталися такі-то події, народилися такі-то люди». І в дівчат ранок одразу з чогось починається. Скоро закінчиться рік, замкнеться коло, тоді покину цю справу.

Інше моє заняття – редагування статей у Вікіпедії – переважно про події та персони дня, що пов’язано з моїм хобі з ранковими СМС. А коли закінчиться річний цикл СМС, то вже планую серйозніше взятись за Вікіпедію. Також роблю внески у Вікі-фонд, та це буває рідко. Українська Вікіпедія слабувата, і в соцмережах вони постійно просять людей писати нові статті, перекладати з інших мов. Нещодавно там проходила кампанія із заповнення Вікі-сховища фотографіями, і Україна вийшла на перше місце.

Ще є одна дрібничка: захопився фотографуванням котів на парканах, просто так. Але щось останнім часом рідко трапляються, потрібно вибиратись у нові місця, а я не великий гуляка.

А ще шукаю чоловіка з Білої Церкви, щоб разом із добрячою тисячею людей з усього світу подарувати йому велосипед. 

     
  Ще, буває, перераховую гроші на лікування онкохворим і постраждалим у війні. Чи просто піднесу комусь сумку, проведу когось додому – рідко випадає така нагода, це потрібно вдягати національний костюм героя і на весь день іти шукати людей, що потребують допомоги  
     

Ти живеш в Ірпіні. Розкажи у кількох словах, чим живе зараз це місто

– Ірпінь, у цілому – хороше місто. Я тут живу з батьками з 2003 року і хотів би й далі тут жити. З хорошого: ліс, повітря, хороша вода, клімат, чистота на вулицях, рідкісні проблеми з електроенергією, водою, опаленням, невелика кількість машин. З поганого: деяка відчутна наявність наркоманів, гопників, злодіїв, вирубка лісу задля забудови, забруднення річки Ірпінь, постійне тяжіння лихих політиків до ласого регіону.

Я не беру участі в житті міста, мало про нього знаю, мало знаю місцевих людей. Це частково просто через мою замкненість, відсутність часу, друзів. Інколи через інтернет помічаю, що місцеві активісти то окультурюють парк, то очищують річку, то мітингують проти нових чи старих чиновників – добре, коли є небайдужі. Також у нас бувають ярмарки і народні гуляння. Останнім часом активізувалось життя навколо госпіталю, адже там лікуються наші солдати. Туди і я долучаюсь.

Мандрами не захоплююсь. Поки зустрічався з однією дівчиною, то ще трохи бували з нею в інших містах. Нещодавно нарешті відмітив на карті всі міста, в яких жив, відпочивав і працював. 

– Ти активно переживаєш соціально-політичну ситуацію в Україні. Чи підтримуєш ті політичні процеси, які зараз відбуваються?

– Я до кінця не розумію, що за процеси зараз відбуваються в політиці. Це дуже складна тема. Хто би не прийшов, на кожного знайдеться компромат, хоч високий у нього рейтинг, хоч низький. За кожним помічено якусь нехорошу справу. Нічого не зрозуміло – звідки і для чого прийшли ті люди, кого вони представляють, наскільки вони компетентні, яка їхня справжня мета.

І ті їхні закони ще потрібно добряче розібрати, щоб зрозуміти, чи є в них сенс, а чи це більше популізм, замилювання очей. Та й чи будуть вони діяти. Хоч би на результат подивитись якось – чи припиниться розкрадання бюджету та земель, рейдерські захоплення підприємств, рекет, хабарництво і дармоїдство, чи можна буде вважати депутатів справді народними, і багато таких «чи». Чи буде так, як має бути.

Поки нічого хорошого не бачу, і щось нікому не вірю. Революція відбулася лише в головах окремих «простих смертних», які й до того були більш-менш нормальними членами суспільства. Революція серед населення відбулась на тлі політики, але на тлі чого має відбутись революція в самій політиці? Надто вже високо забрались політики, надто ороговіли їхні голови, надто зіпсовані їхні душі грошима та владою. І справа не лише в поточних обличчях, від яких хочеться позбутись, а й у впливі тієї темної влади на будь-кого, хто до неї добирається. 

– Як давно ви слідкуєте за Спільнокоштом?

– Почалося з того, що я натрапив в інтернеті на пісню Фолькнерів «Розова-бєрьозова». Почав шукати інші пісні та відеокліпи, тоді відкрив для себе слово «виднограй», і так догуглив до їхньої «великої ідеї» зняти виднограй на пісню «Карчата».

Там я і зробив свій перший внесок на Спільнокошті. Так, це, безумовно, добро. Воно хоч і йде через гроші, проте «люди з Ідеєю» насамперед відчувають не гривні, а сам духовний процес підтримки їхнього задуму, відчувають тепло і добро, відчувають себе корисними в цьому суспільстві, відчувають сили зробити щось хороше для своєї країни. І це чудово.

– А чи вважаєте ви себе «доброчинцем» і чи займаєтесь іншими видами доброчинності окрім Спільнокошту?

– Перші мої доброчинства почалися десь із тих рок-концертів – там я знаходив людей, яким потрібна була допомога із квитками на концерт. Кільком просто додавав грошей на квиток – позичав без відсотків і терміну повернення. Або просто купував комусь немісцевому з подальшим викупом квитка, бо комусь далеко їхати за квитком, а в когось гроші будуть трохи пізніше.

Одного разу так цікаво вийшло: придбав квиток дівчині з Петербурга, і в той час сам збирався їхати в те місто – то в Пітері і передав їй квиток. Ще й отримав коробку цукерок. Були й невдалі спроби – тоді люди не могли викупити в мене квитки, і мені доводилось шукати покупців. Одного разу вже навіть під час концерту. Раз одна божилась, що вона хороша і віддасть гроші за квиток, проте зникла безслідно. Я за нею не ганявся, мені тільки було цікаво, для чого було переконувати в отому, адже я сам запропонував угоду вільної позики і нічого не вимагав, тобто не було потреби схиляти мене до моєї ж пропозиції. Таке…

Також на тих концертах кілька разів долучався або й організовував подарунки чи флешмоби для улюблених виконавців. Ми дарували Мерліну Менсону булаву. Долучався до купівлі вишиванок хлопцям з Offsping абощо.

Ще, буває, перераховую гроші на лікування онкохворим і постраждалим у війні. Чи просто піднесу комусь сумку, проведу когось додому – рідко випадає така нагода, це потрібно вдягати національний костюм героя і на весь день іти шукати людей, що потребують допомоги. 

– Що вас може більше привабити у проекті Спільнокошту: його соціальний вплив, винагороди чи особистості, які стоять за його втіленням?

– Люблю робити добрі справи, допомагати іншим. Критерії словами не описуються, просто щось більше подобається, щось менше. Якби мав більше грошей, підтримував би геть усіх. Мене приваблює все, що стосується нашого суспільства, розвиває культуру, робить щасливими інших людей. Винагороди теж дуже приємно отримувати. Моя перша винагорода – диск від Фолькнерів.

 

– Ви зробили вирішальний внесок у намір черкаського хору студентів поїхати до Італії. Ви хотіли, щоб українські студенти побачили Європу чи щоб українську культуру краще знали у світі?

– Хотів зробити їм приємне, ще й одразу такій кількості людей. Представлення українського хору на міжнародному фестивалі – теж гідна справа. Пізніше мені розповіли, як складно було добиватись фінансування в наших міністерствах.

А я їм розповів, що мій другий внесок – це гроші з поверненого внеску в інший проект, який не отримав достатнього фінансування. Я вирішив, що ті гроші вже були віддані, тому знову направив їх на Ідею, а в ідеї хору саме закінчувався час. Хотілось, аби вони були профінансовані, щоб поїхали на фестиваль. Та й подарункового Кобзаря мені хотілось, авжеж.

Мені от давно цікаво, наскільки влада і багатство псують людей. Чи зміг би я стати ще більшим меценатом, якби вимазався в тому, в чому плавають наші можновладці. А чи там нагорі вниз уже ніхто не дивиться…

Фото з архіву Андрія Ковшера, kp.ua

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Треба «пережити» минуле міста по-новому заради його майбутнього