Карма – це дія. Що має зробити Україна, аби щось змінилось?

У західній цивілізації термін «карма» перевернутий із ніг на голову. У нашому розумінні «карма» – це доля, яку потрібно відстраждати. «Я бідний, така моя карма» – у смислі «така моя доля». Це пасивний підхід. Індійці розуміють це поняття протилежним чином.

Корінь «кар» означає «робити». Воно входить у склад будь-яких конструкцій хінді. Наприклад, «я тебе люблю» – «ме п’яр КАРта гу» («я любов роблю»), я працюю – «ме кам КАРта гу» («я роботу роблю»). У цьому розумінні «карма України» насамперед означає набір дій та реформ, які Україна має зробити, аби щось змінити. 

На «Спільнокошті» триває кампанія зі збору коштів на фільм Михайла Іллєнка «Толока» за мотивами твору Шевченка. Одна з тем, яку піднімає фільм, – колективна карма українського народу. Ми підхопили цю тему та переадресували питання сучасним українським мислителям: чи існує якась особлива «українська карма»? Як можна подолати коло приреченості та песимізму українців?

Тарас Лютий, Лариса Денисенко, Олекса Манн, Богдан Логвиненко, Сергій Кошман – про нові способи трактування української колективної ідентичності.

 

image

Все прокидається після великої дози снодійного

Україна вже вилізла з кола «приреченості» й успішно все долає. Всі ці «кола» і «карми» – абсолютно штучно створені поняття задля виправдання масових убивств і усунення від прийняття рішень волелюбних людей, яких тут завжди була величезна кількість.

Тривала негативна селекція, відсутність соціальних ліфтів для інтелектуальних і пасіонарних людей із ширшим уявленням про життя, ніж рабська покірність, за яку тобі дозволяють хавати з кормушки й цілувати чобіт господаря, мали бути якимось чином підкріплені теоретично. Звідти і весь цей міф про «приреченість».

Це все подолано останніми подіями, що масово розпочались у листопаді минулого року. Я не можу зараз навіть уявити собі цю «приреченість», бачачи, як найкращі люди цієї країни мають величезний душевний підйом і волю до перемоги.

Точка неповернення вже пройдена. Вибух стався настільки потужний, що розповсюджується навіть на найбільш пасивних представників пофігістичної філософії.

Мені здається, зміни стались навіть на структурному рівні, коли все оновлюється і прокидається від сплячки, штучно нав'язаної великою дозою снодійного.

Олекса Манн, художник

 

image

Про роль толоки в українській культурі

Процес набуття соціокультурної ідентичності супроводжується пошуком відповідності власних установок соціальним, національним, культурним. Подібна «верифікація» полягає у співставленні власних уявлень з іншими ідеалізаціями, котрі виконують роль своєрідних архетипів національного буття, що мають історичний вимір або можливу перспективу.

Українські земли історично розташовані на «роздоріжжі» різних світів. Вони завжди були територією, де сакралізація всевладдя так і не стала основою національного чи культурного буття. Натомість творилися соціальні, військові та релігійні осередки з пануванням цінностей громади й індивідуальної свободи.

Замість влади державця височіли цінності мандрованих чумацьких ватаг, церковних братств, військових формувань, де священними є не носії влади, а громада.

Тарас Лютий, філософ

 

image

Сміх наш більш карнавальний ніж щасливий

Інколи роздивляєшся світлини українців минулого і не бачиш жодного усміхненого обличчя. Усвідомлюєш, що тоді не прийнято було сміятися, коли фотографуєшся, бо це є справою відповідальною, та й предки наші наче наслідували вирази облич ікон – але чомусь хочеться всіх пожаліти та врятувати. Отак і країну досі хочеться рятувати, як і народ. 

Я зрідка бачила українців щасливими, регіт у нас більш карнавальний або ж захисний, коли нема чого втрачати. Жаль, туга, інколи така безпросвітна, що серце ниє. Коли постійно борешся за незалежність, буває, що втрачається бажання та розуміння, як жити незалежними. Як взагалі жити? Як жити щасливими?

Але волелюбність та впертість також зчитується майже з кожної світлини. І це робить нас прекрасними, а ще – вміння жартувати та мріяти попри все. Тому потрібно не боятися та вийти за кордони приреченості. Світ не такий підступний та й не хоче нас ловити – натомість, ми зможемо впіймати синього птаха та нагодувати райськими яблучками.

Лариса Денисенко, письменниця

 

image

Шукаємо партнерів по колективній кармі

По-перше, треба усвідомити, що спільнота українців має колективний інтерес, зрозуміти його сутність і зробити практику його актуалізації частиною національної календарної звички.

По-друге, національний колективний інтерес не може існувати у закапсульованому вигляді поза будь-яким регіональним, європейським та світовим контекстом. Отже, треба провести польові дослідження, подивитися навколо та зробити відповідні налаштування, щоб виробити «інтерфейси» для під’єднання до ширшого світу уявлень, дій, вчинків, слів. І це нормально, коли національний інтерес трансформується, еволюціонує, змінюється відповідно до впливів та викликів сучасності.

Отже, усвідомлення та актуалізація свого інтересу та бажаного напрямку історичного розвитку суспільства – це лише перші кроки. Далі слід шукати «партнерів по колективній кармі». Зробити себе частиною великої спільноти, наприклад, спільноти ідентичностей Середземноморсько-Чорноморського світу слов’ян, еллінів, тюрків, романців…

Але не треба надмірно актуалізувати ізоляціоністські уявлення романтичного націоналізму, такого собі українського донкіхотства, що спрямований на боротьбу з фобіями, примарами, фантомами вже не існуючого минулого.

Сергій Кошман, координатор культурних ініціатив

image

У нас забагато самоіронії

Загалом критичне мислення, самокритика та самоіронія слов'янських народів – їхня дуже яскрава ознака. В будь-якому регіоні нарікають на себе однаково: в Моравії, Бещадах, на Пряшівщині, Буковині, Закарпатті, Підлящі, Гомельщині тощо. Не нарікають зараз лише там, де є чіткий зовнішній ворог і через це не видно внутрішнього. Якщо ж проаналізувати російський масовий продукт за останніх років сто – будь-яке медіа, починаючи від царських газет і закінчуючи цифровими медіа сучасної Росії, рідко буває самоіронічне.

Є проблема ототожнення всього українського з сумним, несучасним, сільським і провінційним. Це типова російська технологія знищення національної ідентичності, і цей маховик розкручувався безліч років. Те ж саме застосовувалося до всього казахського, молдаванського, білоруського тощо. Тому досі більшість українського кінематографу – це драми.

Що робити? Трошки більше гумору. Робити якісні комедії, аби український гумор не асоціювався лише із «Сто тисяч» Карпенка-Карого.

Богдан Логвиненко, мандрівник, письменник

У публікації використані ескізи до фільму «Толока». Підтримай створення фільму «Толока» на Спільнокошті!

Автор
ВЕЛИКА ІДЕЯ — платформа фінансування проектів через Спільнокошт / медіа соціальних інновацій

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Украинский олигархический капитализм основан на монополии. Это значит, что вы имеете ренту от монополии. Рента – нечестная монополистическая прибыль, связанная с влиянием на государство. Если у вас есть эта рента, то вы стараетесь максимально остановить развитие, потому что развитие – это конкуренция, и вы можете потерять олигархический капитализм, который фиксирует монополию и тормозит развитие. Это и есть главная причина нашей бедности.