Ми продовжуємо знайомити вас з доброчинцями «Спільнокошту». Цього разу мова піде про Мар’яну Прокоп’юк, яка свого часу жила у Франції, а зараз намагається докладатися до популяризації та підтримки української культури у світі. Мар’яна вже встигла долучитися до успіху кампаній гурту «Буднітай» та журналу La Boussole, а в майбутньому через краудфандинг планує підтримувати кіно.

Про Майдан, Куркова і Нищука французькою

Я працюю проектним менеджером в IT-компанії з французькими замовниками. Цікавлюся музикою, літературою, культурою, інноваціями, модою.

Окрім роботи, разом із друзями веду блог французькою мовою про Україну – Chroniques Ukrainiennes. Наш блог побачив світ 14 лютого 2014 року. Ця ініціатива почалася з нашого бажання інформувати франкомовну спільноту про новини України. Зокрема, на це вплинув Майдан і осягнення того, що деякі французькі медіа часто посилаються на російські джерела, таким чином спотворюючи реальність. Тому захотілося створити такий ресурс, де французи могли б читати матеріали українських журналістів рідною мовою.

Із дозволу різних українських медіа ми перекладаємо статті, а на Фейсбуці намагаємося публікувати останні новини. На початку в нас було трохи власного контенту, зокрема серія інтерв’ю з фотографами, що знімали Майдан. Також у нас було інтерв’ю з письменником Андрієм Курковим, міністром культури Євгеном Нищуком під час його квітневого перебування в Парижі.

На даний момент ми працюємо над новою версією сайту. Можливо, одного дня нам вдасться перетворити наш блог на повноцінне медіа французькою мовою, але для цього потрібні грошові та людські ресурси. Поки що проект тримається на волонтерстві засновників та людей, що час від часу допомагають робити переклади.

10% від прибутку на доброчинність

Я вже навіть не пам’ятаю, коли і як дізналася про «Спільнокошт». Це було досить давно. Взагалі я намагаюся слідкувати за всім, що відбувається в країні, особливо за появою нових проектів, ініціатив, сайтів. Але підтримувати проекти на «Спільнокошті» я почала недавно. До того я просто заходила на сайт, щоб подивитися нові проекти, почитати «Практики», передивитися «Можливості» – до речі, дуже подобається ця частина сайту, допомагає бути в курсі цікавих подій.

Гурт «Буднітай» я підтримала для того, щоб Україна змогла представити себе на Міжнародному хоровому різдвяному фестивалі-конкурсі у Братиславі. І взагалі, одним із критерієм відбору проектів, які я підтримую, є популяризація української культури за кордоном.

Стосовно проекту La Boussole, мені близька мотивація команди. Я прожила довгий час у Франції. Там до мене прийшло розуміння, що я нічого не знаю про власну країну, і мені здається, що це почуття знайоме багатьом українцям. Україні потрібно розвивати внутрішній туризм, тим паче що є потенціал.

На мою думку, такий журнал необхідний не тільки українцям, але й іноземцям, тому мене дуже радує той факт, що журнал буде перекладений на різні мови. Зараз потрібно максимально використати інтерес світової спільноти до України.

Окрім «Спільнокошту», я час від часу фінансово допомагаю хворим та армії, як і значна частина українців у цей важкий час.

Віднедавна в мене є правило – кожен місяць по можливості віддавати 10% від прибутку на доброчинність. Колись буває менше, колись більше, але намагаюся його дотримуватися.

Головна нагорода – можливість познайомитися з новими людьми 

Я збираюся підтримати і «Толоку», і фільм про Джемільова, але оскільки часу для збору грошей на ці проекти ще багато, я зроблю це пізніше. Натомість, я побачила, що збір для короткометражки «Тримай удар» вже майже закінчується і не вистачає незначної суми, тому й вирішила допомогти.

Я не можу сказати, чи є в мене улюблені українські фільми, або навіть улюблені фільми взагалі. Те саме стосується інших речей, наприклад, пісень. У моєму житті постійно все змінюється, улюблені речі прив’язуються до конкретного періоду життя, потім на зміну їм приходять інші.

Натомість можу сказати, що мені дуже подобається ініціатива Babylon’13. Це саме той випадок, коли суспільство є рушійною силою розвитку мистецтва в Україні в подвійному сенсі: з боку кінематографістів, що об’єдналися задля спільної мети і створили нову кінематографічну форму, та з боку простих людей, що допомагали фінансувати ініціативу.

Я б не сказала, що винагороди є для мене чимось важливим. Якби їх не було, це б мене в жодному разі не зупинило. Але зазвичай винагороди «смачні», тому від них важко відмовитися. Тим більше, інколи це дає змогу познайомитися з новими людьми.

У більшості випадків я не знаю людей, які стоять за втіленням того чи іншого проекту, який я підтримую, тому особисто для мене основною мотивацією є соціальний вплив проекту.