Все більше художників використовують у своїх роботах дані з мобільних додатків для самоаналізу, доводячи, що творча праця є не лише продуктом свого часу, але й технологій.

Навряд чи Клод Моне досяг би такого успіху, якби не винайдення портативних тюбиків для фарби, що дозволили йому працювати надворі та експериментувати із зображенням природного світла. Навряд чи Енді Ворхол став би тим, ким ми його знаємо, якби не звертався у своїх роботах до кінозірки сучасності Мерилін Монро чи банок із супом «Кемпбелл», що заповнювали прилавки магазинів. Мистецтво завжди було продуктом доступних художникові технологій, так само як і соціополітичних обставин. Сучасне мистецтво не є винятком. Все більше митців сьогодні працюють із даними та створюють концептуальні роботи на основі інформації, зібраної мобільними додатками, GPS-трекерами та науковими спільнотами.

Таких митців можна розділити на дві категорії: ті, що працюють із великими масивами наукових даних, і ті, що використовують інструменти цифрового самоспостереження. Бостонська художниця Наталі Мібах відноситься до першої категорії: вона перетворює інформацію про погодні умови на складні скульптури та музичні твори. Так само Девід Маккендлес візуалізує бюджети військових витрат у вигляді простих і разючих діаграм. Можна сказати, що представники цього жанру надають великим масивам інформації певну естетичну форму. Але багато художників, дослідників і кураторів також переконані, що робота з такими даними – це не просто зведення людей до цифр, а спосіб привернути увагу до складних проблем сучасності.

Мистецтво звертається до проблеми невизначеності людського існування: «Чому я живу? Що відрізняє мене від інших?».

Тож недивно, що все більше художників сьогодні починають працюють із даними. Зрештою, майже кожна взаємодія людини з цифровими технологіями генерує дані: щоразу, як ми розраховуємось кредиткою, надсилаємо смс-повідомлення чи користуємось навігатором, фіксується певна інформація про нашу життєдіяльність. Як недавно писав журнал The Economist, сьогодні смартфон став справжнім персональним комп’ютером, ключовою інновацією нашої доби, яку можна порівняти з механічним годинником чи автомобілем у минулі сторіччя.

Водночас останніми роками відбувся сплеск практик самоспостереження (self-tracking) – від підрахунку калорій до застосування мобільних додатків, що фіксують зміни настрою. Подібно до відбитків пальців, кожна людина має унікальних набір даних. Але найцікавіше те, що всі ці цифри можуть допомогти нам краще себе розуміти. Ця інформація не просто докладно документує життя на початку ХХІ століття. Вона здатна розкрити нам дещо глибше і важливіше.

Цю думку поділяє американська художниця Лорі Фрік. Вона вважає, що самі цифри є надто абстрактними і ні про що нам не говорять, проте ми інтуїтивно – та емоційно – реагуємо на візерунки. У своїй роботі вона візуалізує дані самоспостереження, будуючи на їх основі об’єкти і масштабні інсталяції. Одна з них називається «Рухливі дані» (Floating Data) і являє собою алюмінієву конструкцію у два поверхи заввишки, що зображує пішохідні маршрути художниці. Для створення цієї роботи Фрік порахувала свої кроки за допомогою додатку Fitbit та поєднала це з інформацією про місцерозташування завдяки програмі OpenPaths та GPS-навігатору на телефоні.

У роботі під назвою Moodjam Фрік із тисяч ламінованих дощечок створила серію полотен, що візуалізують її душевний стан. Протягом багатьох тижнів вона власноруч фіксувала свої почуття за допомогою онлайн-щоденника Moodjam, що дозволяє користувачам виражати свої емоції через колір. Менші роботи з цієї серії відображають зміни її настрою протягом доби; в основу масштабніших творів лягли тижні спостережень за своєю емоційною палітрою. Також Фрік створювала роботи на основі інших даних про свою повсякденну діяльність.

Межа між представленням даних і мистецтвом даних часто розмита, і у мистецькому середовищі подекуди з важкістю розрізняють ці два поняття. Наприклад, на нещодавній виставці у Нью-йоркському музеї сучасного мистецтва було представлено роботу MillionDollarBlocks – серію мап на основі даних про систему кримінальної юстиції. За даними дослідників, серед двох мільйонів ув’язнених у США непропорційно багато людей походять всього з кількох районів у найбільших містах. Мапи мають на меті підняти етичні та політичні питання щодо реформи кримінальною юстиції, і успішно з цим справляються. Але роботу MillionDollarBlocksможна вважати радше ефективною презентацією даних, аніж твором концептуального мистецтва, в якому початкова ідея художника є важливішою за реалізацію.

На поточній виставці в Музеї американського мистецтва Вітні представлено твір Ганса Гааке 1971 року «Нерухомість на Мангеттені, що належить Шепольськи та ін., соціальна система в реальному часі» (ShapolskyetalManhattanRealEstateHoldings, ARealTimeSocialSystem). Робота містить 146 фотографій багатоквартирних будинків Мангеттена, мап Гарлема та Нижнього Іст-Сайду, а також графіки, що відображають право власності на цю нерухомість. Гааке зібрав ці дані з відкритих джерел, і цей твір, згідно з поясненням музею, є прикладом «інституційної критики», що «документує оборудки одного з найбільших власників нерухомості у бідних районах Нью-Йорку протягом двох десятиліть». Але у світі яскравої графіки ефективна презентація даних сама по собі не є переконливим мистецтвом, і не кожен важливий масив даних підіймає екзистенційні питання. […]

Доступні нам інструменти роблять самоспостереження ефективнішим, ніж будь-коли, але сучасні художники, що працюють із даними, – далеко не перші, хто через творчість намагається знайти сенс у монотонності повсякденного життя. Так, італійський художник-маньєрист Якопо Понтормо із січня 1554 р. по жовтень 1556 р. вів щоденник, у якому записував кількість спожитої ним їжі, погодні умови, симптоми хвороби, відвідини друзів та навіть рухи кишечника. А у 1970-х японський концептуаліст Он Кавара створив серію робіт із самоспостереження «Я встав, я пішов, я зустрівся», у якій ретельно записував ритми свого дня. Кавара ставив на поштових листівках печатки з часом свого прокидання, позначав свої щоденні пересування на ксерокопіях мап та писав переліки людей, із якими зустрічався протягом 12 років.

* * *

«Ви колись задумувалися про те, як багато про вас відомо?» – запитувала колись Лорі Фрік. Не лише те, що можна знайти в Ґуґлі і соціальних мережах, але й те, що знають про ваш характер певні компанії. Якщо у вас є «Кіндл», то Amazon знає, як швидко ви читаєте і чи пропускаєте розділи. Netflix знає, чи зловживаєте ви серіалами. Система електронного стягування мита за проїзд E-ZPass знає про ваші пересування. Фрік розуміє, що такі види збору даних можуть спричиняти дискомфорт, адже мало кому подобається думка про те, що уряд чи Google контролюють кожен наш рух. Але як художниця вона вбачає свою роль у тому, щоб переконати людей хотіти більше особистих даних – незалежно від того, хто їх збирає.

«У візерунках даних вимальовується картина того, хто ми такі», – каже Фрік. Мистецтво даних не може передати чиюсь суть – якщо така взагалі існує – краще, ніж відбиток руки на стіні печери. Але, на думку художниці, мистецтво особистих даних може досягти того, на що не здатні традиційні мистецькі форми. Воно дозволяє глядачам чіткіше побачити свої індивідуальні особливості та зрозуміти про себе певні речі, про які вони забули чи навіть ніколи не знали. «Мені здається, люди вже втомилися перейматися з приводу того, хто відстежує їхні дані, – каже Фрік. – Я говорю, що не варто боятися даних. Збирайте свої дані та видобувайте із них користь». На підтвердження своїх ідей вона створила безкоштовний додаток Frickbits, що дозволяє будь-кому створити «селфі з даних», перетворивши особисті дані на персональний витвір мистецтва.

Та навіть сьогодні мистецтво даних – це не лише ґуґл-мапи та айфони, але й традиційні медіуми. Однією з перших представниць цього жанру була Даніка Фелпс, яка протягом тривалого часу документувала своє особисте та фінансове життя за допомогою ґрунтовної системи списків, графіків і діаграм. У своєму поточному проекті Income’s Outcome вона відстежує суми грошей, зароблені на продажі її картин. Щоразу, як хтось купує роботу з цієї серії, вона створює нову серію малюнків, зображуючи, на що вона витратила виручені гроші. Ці малюнки показують, як споживання та борг є невід’ємними частинами нашої ідентичності. […]

Мистецтво постійно розширює свої рамки, вважає Гарві Молотч, професор соціології у Нью-Йоркському університеті. Поп-арт увібрав у себе комікси та звичайні банки супу. Експресіоністський твір Едварда Мунка «Крик» передав тривожність та відособленість сучасного життя. «Тепер найновіша тенденція – це цифрова особистість, яку, звісно, підхопили і художники, – пояснює він. – Мистецтво та середовище завжди взаємодіють».

У 2007 році редактори журналу Wired окреслили новий рух, який назвали «Кількісна особистість» (Quantified Self). Сьогодні цей рух налічує десятки тисяч учасників, що збирають дані і в такий спосіб досліджують своє тіло, розум та особистість. Як пояснює, професорка комунікацій та співавторка майбутньої книги TheQuantifiedSelf Джина Нефф, «датифікація» – це новий культурний процес, у межах якого люди мають величезну довіру до даних. Дані все більше проникають у наше життя, і межа між даними та особистістю виявляється там, де сама людина хоче її провести.

Втім, лишається питання, чи існуватиме мистецтво даних так само довго, як простий і переконливий відбиток руки на стіні печери. З одного боку, мистецтво даних може виявитися лише ланкою у ланцюжку художників, що записують і виставляють свій особистий досвід – хтось із них буде представлений у провідних музеях світу через десятки років, а хтось відійде на узбіччя. З іншого боку, мистецтво даних можна вважати верхівкою самовираження – цифровим відбитком, що більше говорить про сучасну людину та невідворотний хід часу, ніж будь-яке інше мистецтво, створене до цього.

Jacoba Urist, The Atlantic

Переклад: Тетяна Цибульник