Вже в суботу в Дніпропетровську проходитиме арт-хакатон «Код міста». «Велика ідея» продовжує заглиблюватися в розуміння міста на Дніпрі, цього разу відправившись у віртуальний тур містом з журналісткою «Громадського ТБ Дніпро» ЛЄРОЮ МАЛЬЧЕНКО.

Дніпро – дуже красиве та атмосферне місто. Я це відчуваю постійно.

Мені шкода, що частіше за все, кажучи про Дніпро, або намагаючись його якось візуально ідентифікувати, використовують стандартні «весільні локації» – Набережну, вежі, Катерининський бульвар. Хоча це також особливості сприйняття. Бульвар дуже гарний вночі – коли молодь сидить та лежить просто на асфальті, співає, спілкується, майже збиває вас на скейтах/велосипедах/самокатах.

У Набережної гарний виворіт з усіма цими продавцями солодкої вати, власниками собак, шашличниками та безхатьками.

Щодо веж – в останньому фільмі Олексія Германа молодшого майже усі дніпряни помітили сцени власне із вежами, але майже ніхто не помітив ані річкового порту, ані південного залізничного вокзалу

Основна проблема міста саме у його мешканцях. Дніпропетровці неохайні, вони смітять, бігають на червоний, але все це в принципі не проблема у порівнянні із тим , що здебільшого вони не хочуть приймати історію свого міста, постійно кидаються в крайнощі, і перманентно вважають що живуть у дірі.

Мене дивує, що люди не бачать краси цього міста, що їм постійно треба вказувати на це. Дніпропетровці здебільшого самі заважають собі відчути атмосферу Дніпра. Вона ні на що не схожа.

Але ж потенціал цього міста так само полягає в його людях. Дніпропетровці амбітні, ініціативні, дієві, вони генерують та реалізовують дуже цікаві ідеї. Дніпро лишається «кузницей кадров», як би це формулювання не було неприємне дніпрянам, такі вже тут гранітні породи.

Сьогодні ми багато говоримо про декомунізацію, і це особливо актуально для Дніпра. Якщо ви коли-небудь заглядали в мапу міста, то не складно зрозуміти про що я. Це період який ми не пережили у потрібний час, а зараз переживаємо дуже багато процесів одночасно, гібридно, якщо хочете.

Ідентичність міста, на мою думку, якраз поряд із цим. Тут важливо не політизувати, але сьогодні це не можливо, бо війна. Але ж це і не значить що не треба нічого робити, навпаки, треба діяти за всіма напрямками одразу.

Потрапивши вперше до Польщі я довго не могла зрозуміти, чому досі у Дніпрі, наприклад, ніхто не заробляє комунізм-турами. Бо польські тури це смішні декорації у порівнянні із тим що можна робити у цьому напрямку в Дніпрі, це було б вкрай корисно і для економіки, і для побудови цієї самої ідентичності, і для психологічного віку громади.

Сьогодні я маю відповідь на це питання – бо ще не готові, бо ще «не відпустили», ще болить. сподіваюсь, що у найближчому майбутньому це стане можливим, адже це питання внутрішньої свободи.

Улюблених місць у Дніпрі дуже багато, в залежності від настрою: можна їздити на метро, воно дуже непопулярне, дуже коротке, майже пусте та не завішане рекламою. іноді здається що це чи не єдине місце в Дніпрі де можна побути наодинці. можна вийти на станції Заводська і погуляти по промзоні, можна поїздити по ній трамваєм. можна гуляти парком Шевченка, шукати портал в інший вимір на Монастирському острові (існує і така легенда, де навіть фігурує група зниклих вчених). Можна снідати у речпорту; пити принесену каву у будь-якому маленькому квадратному дворику в центрі, і навіть відкрити для себе парочку дуже дивних покинутих пам’ятників; вечеряти біля човникової станції. Влітку валятися до самого ранку на газоні Набережної, восени поїхати до лісопарка за житломасивом Парус, взимку прориватися заметеними доріжками в самий кінець острову, гуляти по кризі, а потім грітися в акваріумі, навесні гуляти ретрофутуристичним палацом дитячої творчості, покинутим палацом Ілліча, найстарішим довгобудом в Україні – готелем Парус, залізничним мостом на центральному вокзалі або пустими залами південного вокзалу. У Дніпрі дуже багато розваг.

Матеріал створено в рамках програми «Код Міста». Це довгострокова програма, що відбувається на перетині інтересів людей культури, аналітиків, бізнесів, а також державних діячів, які займаються розвитком міст.