Організація Об'єднаних Націй має затвердити нові цілі розвитку, які будуть направляти зусилля держав-членів ООН, спрямовані на поліпшення умов життя у світі. Таких цілей розроблено аж 17, і кожна з них має на меті до 2030 року «покінчити з бідністю в усіх її проявах в усьому світі», але поки що дані цілі відірвані від реальності. Суттєвим недоліком є брак ефективних підходів до сфери освіти.

Розширення системи якісної освіти – це єдиний реальний спосіб, що дозволяє досягти довгострокового економічного зростання, тому сильний і цілісний акцент на освіті є запорукою успіху глобального розвитку.

На жаль, поточна ціль розвитку, спрямована на «забезпечення всеосяжної і справедливої якісної освіти», є занадто розмитою і не дає розуміння, як буде відстежуватися покращення когнітивних навиків.

Враховуйте те, що має значення

Як показують численні дослідження, розвинені когнітивні навички або, іншими словами, освітній капітал, сприяють економічному зростанню.Коли добре освічена молодь приходить на ринок праці, освітній капітал держави зростає. Чим вища кваліфікація у робочої сили, тим більший економічний ріст.

У попередніх цілях розвитку, якими керувалась ООН дотепер, визнавалась важливість освіти. Однією із декларованих цілей було впровадження системи загальної початкової освіти до 2015 року. Протягом останніх двох десятиліть багато країн, що розвиваються, суттєво розширили доступ до шкільної освіти, проте ця доступність не спричинила ріст економічного благополуччя. Причина в тому, що в багатьох країнах основні зусилля зосереджено на збільшенні кількості дітей, які відвідують школу, а не на досягненні високих освітніх результатів.

Зниження якості освіти та зменшення кількості учнів в навчальних закладах – це глобальне явище, яке особливо яскраво проявляється в країнах із нестабільною економікою. Україна, на жаль, не є винятком. За словами Людмили Ващенко, директора Центру освітніх реформ, з 1992 року кількість учнів загальноосвітних закладів в Україні зменшилася на 47,3 %; кількість навчальних закладів за останніх два роки зменшилася на 11%. Такі тривожні тенденції викликані, передусім, скороченням статей бюджету, спрямованих на фінансування сфери освіти, та відсутністю освітніх пріоритетів у державній політиці. Окремого аналізу заслуговує тема зниження освітніх стандартів. Відсутність доступу до якісної освіти спричиняє ріст нерівності у суспільстві, що неминуче приводить до погіршення суспільного добробуту.

Освітній капітал не вимірюється кількістю дітей, які ходять до школи; збільшення числа дітей, які отримують освіту, – це неповна і не досить ефективна мета. Недавнє дослідження продемонструвало, що у країнах із середніми доходами, де початкову школу закінчує лише 75% учнів, економічних вигод від підвищення якості навчання в школах втричі більше, ніж в тих країнах, де до системи початкової освіти залучено більше дітей, проте якість освіти не покращується.

Причина відсутності економічних вигод в тому, що в багатьох країнах зусилля зосереджують на збільшенні кількості дітей, які відвідують школу, а не на поліпшенні освітніх результатів.

Замість того, аби просто декларувати розширення доступу до навчання, у нових цілях стабільного розвитку освітньою метою має бути опановування всіма учнями необхідних навиків. Таке формулювання означає і розширення доступу до навчання, і набуття конкретних навиків, і перенаправлення уваги і ресурсів на довгострокове економічне зростання. Прогрес у досягненні цієї цілі різними країнами можна досить легко відстежувати за допомогою кількісних та якісних показників.

Мета, що забезпечує розвиток

Мета, яка спрямована на отримання усіма учнями необхідних знань та опановування основних навиків, насправді має величезний потенціал для скорочення масштабів бідності, покращення рівня здоров'я, сприяння ґендерній рівності та розвитку нових технологій, необхідних для забезпечення стабільного зростання.Ніщо не може компенсувати відсутність знань та навиків, тому всі зусилля мають бути спрямовані на досягнення необхідного рівня компетентності.

Читайте також: Чи готові ми розділити нові Глобальні цілі?

Починати потрібно з запровадження системи вимірювання ефективності, яка базується на конкретних показниках. Твердження, що «виконати можна лише те, що можна виміряти», – не завжди актуальне. Коли йдеться про освіту, більш придатним є вислів «те, що не можна виміряти, не буде виконано». 

Людгер Вейсман, Ерік Ханушек

foreignaffairs.com

Переклад: Інга Попеско

#GlobalGoals