Нова програма «Звичка думати» починає будувати опори для мосту порозуміння між молоддю двох країн

«Звичка думати» – це нова програма з розвитку критичного мислення та медіа-грамотності молоді з України і Росії. Її автори працюють у сфері неформальної освіти молоді. Для них «Звичка думати» – це спосіб вплинути на ситуацію, що склалася між країнами, на рівні окремих людей, можливість чесної розмови і особиста історія. Чому? Розповідають координатор програми з українського боку Тарас Грицюк і координаторки з Росії Єлєна Бобровська та Єлєна Плєхова.

– Про що ця програма? Критичне мислення і медіаграмотність – що це і чому саме ця тема?

Єлєна Бобровська: Ми довго обговорювали, де та можлива точка докладання зусиль, вплив на яку, з одного боку, сприяв би деескалації конфлікту і нарощував би потенціал для цивілізованого діалогу і співпраці, а з іншого боку, допомагав вирішувати проблему, актуальну як в українському суспільстві, так і в російському.

І ми знайшли цю точку в розвиткові критичного мислення. Складно вплинути на політичні процеси, але цілком можливо й необхідно впливати на рівні горизонтальних громадських і особистих зв'язків. Що краще в людей розвинена навичка критичного мислення, то вища опірність екстремістським і тоталітарним ідеологіям.

image

Єлєна Бобровская, за освітою вчителька німецької та англійської мови. Працює з різноманітними освітніми та культурними проектами з 1999 року. З 2005 року є директоркою громадської організації «Интерра», що займається розвитком альтернативних освітніх технологій та міжнародної співпраці. Координаторка Сибірської лабораторії громадянських ініціатива «Від ідеї до дії», Красноярськ.

– Для кого ця програма?

Єлєна Плєхова: Вона для тих, кому не байдужа атмосфера, в якій живе суспільство й вони самі. Для тих, хто готові працювати з інформацією критично, прийняти плюралізм думок, можливо, почути критику, змінити точку зору, почати сумніватися і ставити запитання. Безпосередньою цільовою аудиторією є молоді люди з України та сибірських регіонів Росії від 18 до 26 років. Це молоді активісти, журналісти-початківці і педагоги, працівники культури і молодіжних організацій, політологи та філософи, громадські активісти.

Тарас Грицюк: Ця програма для тих, хто щиро бажає змінити ситуацію, що склалася, за допомогою зміни власного маленького світу.

– Навіщо ви робите «Звичку думати»?

Тарас Грицюк:Заради безпечного сьогодення. Адже до безпечного майбутнього можна і не дожити. Для себе я давно вирішив, що тільки через доступну якісну освіту можна досягнути позитивних змін у суспільстві.

Єлєна Бобровська: Глобально ми хочемо в обох суспільствах мати більше людей, які мислять, – здатних вести діалог, об'єктивно оцінювати ситуацію і діяти розумно.

     
  А стосовно ситуації Україна – Росія, ми хочемо, щоб люди критично осмислювали процеси і події. А це означає – бачили більше перспектив і точок зору, не думали в категоріях «своє – чуже», а сумнівались в оцінках, що транслюються по телебаченню, у власних судженнях, розуміли і приймали почуття і досвід інших, розуміли свою відповідальність за інформацію, яка транслюється.  
     

Тоді, напевно, суспільству в цілому легше буде робити кроки назад й розв’язувати конфлікти.

Якщо ж говорити про конкретику в кінці програмного року, то ми хочемо, щоб учасники програми розробили і почали реалізовувати або просувати свої інструменти розвитку критичного мислення в спільнотах.

image

Тарас Грицюк,  мешкає в Києві, куди нещодавно переїхав з Рівного. За освітою історик, вчитель. З 2008 року працює у сфері неформальної освіти, координує програму «Студії живої історії», входить до тренерського пулу «Інша Освіта» та команди Хати-Майстерні.

– В кого і як виникла ідея програми?

Тарас Грицюк: Ініціаторами є представники громадських організацій з України та Росії, що займаються неформальною освітою – «Інша освіта» та «Інтерра». Ми давно знайомі й періодично працюємо разом. У 2015 році ми зрозуміли, що хочемо робити щось спільно, аби хоч якось змінювати ситуацію на краще.

Єлєна Бобровська: А потім було багато зустрічей в різних складах і за різних обставин, багато аналізу, обговорень, мозкових штурмів. В голові одразу виникає галерея моментів.

Ось ми в парку в Черкасах: сидимо на зеленому газоні, дихаємо Дніпром і говоримо, що хочемо і готові щось робити. Ось ми в Карпатах у гуцульській хаті: розпалені обговоренням і спекотної грубкою, розкладаємо, наче пасьянс, свої міркування, записані на картках. Ось скайпимо під шум кавоварки в красноярському коворкінгу. Ось ми на фестивалі MitOst в Івано-Франківську: у великому колі людей з різних країн обговорюємо ідеї і можливості.

– Як ви збираєтеся працювати з темою війни на Донбасі та кримським питанням?

Тарас Грицюк: Відкрито і чесно. З особистої перспективи кожного учасника проекту, готового на ці теми говорити. Ми не маємо морального права вдавати, що немає таких тем або що ці теми – табу для обговорення між учасниками.

Програма може стати майданчиком для комунікації про ситуацію всередині наших країн. Тому що крізь стіни пропаганди дуже складно розгледіти, що ж насправді відбувається в сусідній країні. Як там живуть люди? Про що вони думають? Що у них на порядку денному?

Єлєна Бобровська: Ця тема не є темою проекту. Але вона точно з'явиться в приватних бесідах, в питаннях і обговореннях під час семінарів. І це вже стосується критичного мислення – аналіз проблеми з різних сторін. Особисто у мене позиція з цього питання дуже чітка. Інша справа, що скільки людей, стільки й думок. І між білим і чорним дуже багато відтінків. Що, однак, не дає нам права на релятивізм і заперечення загальнолюдських морально-етичних цінностей.

image

Єлєна Плєхова, координаторка і тренерка програм неформальної освіти, благодійних проектів, голова громадської організації «Этносибирь», Томськ. Отримала освіту філософа та ступінь магістра з «освітніх інновацій». З 2012 року координує Сибірську лабораторію громадських ініціатив «Від ідеї до дії».

– Чи є у вас особистий мотив реалізувати цей проект?

Тарас Грицюк: Я хочу жити в безпечному суспільстві. Розвинуте критичне мислення у більшості його членів – основа безпеки кожного.

У мене досить багато друзів у Росії. Є ті, кого щиро можу назвати близькими людьми, з ким пов'язують професійні інтереси.

     
  Мені б хотілося, щоб наші країни в майбутньому могли співпрацювати і допомагати один одному, а не конкурувати і знищувати.  
     

З Росією пов'язана історія моєї родини. На Уралі похована моя прапрабабуся. Це, в певній мірі, і моя країна теж. І мені не байдужа її доля. Я шалено закоханий у природу Росії. Мені пощастило побувати на Кавказі, в Центральній частині Росії, в Сибіру, ​​Саянах, на Уралі, Алтаї і Байкалі. Я багато спілкувався зі звичайними людьми, коли подорожував. І з усіма міг знайти спільну мову.

Єлєна Плехова: Те, наскільки активно народ вірить ЗМІ, лякає. Мої батьки намагаються розбиратися, багато читають, але я бачу, що в більшості випадків телевізор перемагає. Моя бабуся, освічена жінка, яка активно цікавиться тим, що відбувається, теж вірить. Практично всьому. Я розумію, на це є багато причин, і все одно розмовляю з рідними, ми часто сперечаємося.

Я знаю, що моя ситуація не унікальна. Багато моїх друзів і знайомих живуть в Україні. Розкол, який відбувається в українських сім'ях на тлі зовнішньої політики набагато страшніший ніж будь-які побутові геополітичні суперечки. Це нездорова ситуація, в якій страждають звичайні люди, діти, батьки, друзі та колеги. Чи хочеться мені змінити цю ситуацію на краще? Однозначно, так!

Єлєна Бобровська: За останні два з половиною роки я була в Україні сім разів у справах, пов'язаних з моєю роботою в освітніх проектах. А в серпні 2015 року в мене був щасливий місяць життя на Прикарпатті – проходила стажування в чудовому проекті української команди – семінарському будинку «Хата-Майстерня».

Ниточки моїх зв'язків з українськими друзями і колегами не переривалися, попри всі трагічні події. Тому мені здається, що я можу бути тією, хто допоможе й іншим створити такі контакти. І у мене глибока особиста потреба якось вплинути на ситуацію, що склалася, не сидіти осторонь склавши руки.

image

Координатори програми знайомі багато років, а ідея програми з'явилася в них у травні 2015 року, в Черкасах, на Відкритому просторі «Неформальна освіта в Україні. Методи. Реалії. Майбутнє», організованому «Іншою освітою». Ініціативна група, яка створила організацію «Інша освіта», працює на всій території Україні з 2008 року та займається менеджментом якості неформальної освіти та освіти дорослих.

– Чи належний зараз час для подібних ініціатив?

Тарас Грицюк: Можливо, вже пізно починати такий проект. Конфлікт відбувся. Нам доведеться працювати з наслідками багаторічної цілеспрямованої роботи пропагандистської машини, наслідками війни на Донбасі і анексії Криму. Ситуацію потрібно починати змінювати вже зараз. Успіхом я буду вважати, якщо в учасників виникне думка про можливість нормальних, конструктивних відносин між Україною і Росією в майбутньому. Тому що зараз мало хто з українців поділяє цю точку зору.

Єлєна Плєхова: Час завжди підходить, просто в різні періоди у проектів – різні пріоритети й риторика. У мирний час ми говоримо про спільні великі справи, перспективи та розвиток, говоримо про майбутнє. У сьогоднішній ситуації ми теж будемо говорити, аналізувати, роздумувати, щоб для початку розібратися в сьогоденні. А для цього не потрібно шукати належного часу. Розмовляти і думати потрібно завжди.

Єлєна Бобровська: Набір учасників відкритий. Ми вже отримали перші реакції і відгуки. Є ті, хто вважає проект відходом убік від прямої розмови. Є ті, хто вважає, що треба почекати, поки «загострення пристрастей» спаде. Є такі, що вважають проект «співпрацею з ворогом» або «зрадою Батьківщини».

Але ми бачимо й велику кількість людей, які підтримують ідею і нас, які подають заявки на участь, охочих допомогти і стати партнерами. Ну і в цілому треба сприяти усвідомленню людьми тих цінностей, які ми просуваємо, а не орієнтуватися на більшість.

«Зелені» колись теж були купкою маргіналів. Чи можемо взагалі розраховувати на більш доречний час, якщо нічого не будемо робити для його наближення?

Розмову вели: Ірина Бобровська, Світлана Ославська

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Освіта нового покоління спирається на цінності, як квінтесенцію людської мудрості різних епох і країн. За цією логікою навчання має фокусуватися на нових знаннях і дисциплінах, що ще не стали частиною загального культурного багажу.