Засновники журналу «Куншт» про розуміння науки як мистецтва, мотивацію українських вчених популяризувати науку і те, як не розлякати читачів важкими текстами.

Пам’ятаєте, як 2013 в Україні з’явився National Geographic українською мовою? А вже наприкінці 2014 фінська медіагрупа Sanoma оголосила, що через поганий стан ринку друкованих видань та її власні фінансові проблеми, National Geographic Україна, Esquire Україна та кілька інших видань перестануть виходити. Так зникло останнє науково-популярне видання українською мовою. І всі, хто ними цікавився, чудово це зрозуміли.

І от лише через рік двоє київських студентів видають перший випуск друкованого науково-популярного україномовного журналу «Куншт».

Який шлях від ідеї до її втілення у якісному глянцевому журналі? Чи готові українські науковці пояснювати «на пальцях», чим саме вони займаються, а українці – сприймати інформацію про науку і платити за неї гроші? Про все це ВЕЛИКА ІДЕЯ розпитала в АНГЕЛІНИ БЕЗНЕСЮК та КИРИЛА БЕСКОРОВАЙНОГО – засновників «Куншту».


Як у вас з’явилася ідея? І звідки така назва журналу?

Ангеліна: Ідея виникла давно. Ми з Кирилом – однокурсники, закінчуємо бакалаврат «Міжнародна інформація» в КНУ імені Т. Шевченка.

Ми читали закордонні науково-популярні журнали і розуміли, що навіть National Geographic, якого, на жаль, вже нема на українському ринку, розкривав тільки певний аспект науково-популярних тем. А коли й це видання зникло з нашого ринку, вирішили, що потрібно брати діло в свої руки, бо українцям уже нема що читати на таку тематику. І нам самим також не було вже чого читати українською. Тож ми відразу почали розробляти концепцію науково-популярного журналу.

Ми не науковці. Наша освіта більше пов’язана з комунікаціями. Ми доносимо наукові знання до людей, прагнемо формувати наукову повістку для масово читача.

image

Кирило: З давньоукраїнської «куншт» означає мистецтво. Девіз нашого журналу: «Наука як мистецтво». Ми віримо в те, що наука – це творчий процес, і намагаємося доносити її так, щоб було цікаво читати і дивитися.

Спершу читач гортає журнал. Тому ми ставимо собі за ціль, щоб його було цікаво гортати, а заголовки, врізи мають заохочувати прочитати статті.

Хто пише для «Куншту»?

Ангеліна: Тексти для «Куншту» пишуть і самі науковці, і журналісти. Якщо пишуть журналісти, то їх обов’язково перевіряють наукові консультанти, і це дає нам змогу претендувати на наукову точність. А коли пишуть вчені, то над матеріалами багато працюють редактори – адаптовують їх для легшого сприйняття.

Кирило: Маємо вже таких постійних авторів, як Антон Сененко. Маємо фотокореспондента Олександру Макушенко, художників, з якими ми співпрацюємо (Іра Донська, Оля Щепак, Мирослава Скіра, Катя Слонова). Тобто вже на четвертий випуск маємо людей, яких вважаємо своєю командою. Але не так, щоб збиратися в одному офісі і працювати разом. Зазвичай, збираємося лише для того, щоб обрати тему наступного випуску і детально все спланувати.

image

Але більшість науковців-авторів, все ж, постійно змінюються?

Ангеліна: Все залежить від теми. Антон Сененко писав нам для кожного номера. Спочатку – про атомну силову мікроскопію, на якій він спеціалізується. Це – непроста штука. А потім ми попросили його написати дещо інше. Не будемо розкривати таємниць четвертого номера, а скажу лише, що Антон написав для нас статтю, яка стосується певної вузькоспеціалізованої галузі.

Але це, все-таки, в межах фізики, і його можна вважати компетентним у цій темі. Але є теми, які ми придумуємо самі, і тоді шукаємо експертів саме під цю тему. Дуже часто шукаємо авторів для вже готових тем: і українських, і закордонних вчених, і популяризаторів науки, компетентних у цій галузі, і журналістів, які візьмуться за написання матеріалу.

Як виглядає пошук науковців, які написали б для журналу?

Ангеліна: Єдиного алгоритму нема. Буває, просто зауважимо десь на фейсбуку чи твіттері якогось класного українського чи західного вченого, – і вже тоді думаємо, як би сформулювати тему, яка підходить до його компетенції, і загалом тематику нашого випуску.

А буває – відштовхуємося від теми і просимо наших знайомих порекомендувати когось, звертаємося за порадою до прес-центру НАН України, та й самі науковці радо рекомендують один одного. А часом і без Google не обійтися.

image

Чи приймали ви для себе рішення, наскільки варто спрощувати мову науковців? Адже вони часом вважають, що без всіх їхніх професійних термінів не можна ніяк.

Кирило: Ми не робимо зовсім примітивних тестів, адже, все-таки, орієнтуємося на читачів, які думають.

     
  Зазвичай, науковцям, схильним до надто складних формулювань, я розповідаю історію про Стівена Гокінґа. Коли він писав «Коротку історію часу», редактор порадив йому уникати формул, бо кожна формула, яку науковець згадує у своїй книжці, зменшує читачів удвічі. Тож у цій книжці Гокінґ використав лише одну формулу і пожертвував половиною читачів. Це було рівняння Ейнштейна E=mc².  
     

Якщо Гокінґ зміг так зробити, то будь-який вчений може пояснити свою тему простими словами.

Але звичайно, для цього доводиться спрощувати і пояснювати на прикладах. Про це може багато розповідати Ангеліна, бо вона – наш контент-редактор, вона ретельно редагує, а потім тексти проходять ще кілька ступенів вичитки: їх кілька разів перевіряють і наукові консультанти, і наші коректори. Але часто на стадії верстки, перечитуючи статті, ми знаходимо ще щось зовсім незрозуміле. І доводиться ще раз переробляти.

Ангеліна: Рівень складності матеріалів «Куншту» можна охарактеризувати так: дітям до 14 років буде складно, але будь-яка старша людина може осмислити і зрозуміти наші тексти, бо ми намагаємося викладати якісь початкові знання, необхідні для того, щоб зрозуміти, про що саме йдеться в матеріалі.

У нас є і підготовані читачі, яким бекґраунд видається зайвим. Вони нам часом пишуть, що пояснень не потрібно. Але ми знаємо, що пояснювати треба, якщо ми хочемо науку популяризувати, а не писати про неї лише для тих, хто наукою давно і глибоко цікавиться. Тому доводиться завжди робити вибір.

Ми думаємо, краще нехай підготований читач пропустить цей абзац-пояснення, бо непідготовлена людина просто не читатиме матеріал, не розуміючи з перших речень про що він.

Ми намагаємося проговорюємо всі деталі ще до того, як науковець починає писати текст. І вони стараються іти нам назустріч.

Наприклад, для четвертого номеру один вчений написав матеріал доволі складно. І навіть вислав уже мені. Але поки я щось встигла зробити, він попросив своїх друзів також перечитати цей текст. Вони сказали, що зрозуміти його важко, тож автор сам переписав цю статтю, без жодних зауважень з нашого боку.

     
  Якщо людина справді хоче популяризувати науку, то вона знайде в собі сили зрозуміти наш формат. Із психологічної точки зору може бути навіть приємно, що науковці, зазвичай, висловлюються більш складними фразами, але для людей, які не в темі, вони готові і здатні все зрозуміло пояснити.  
     

Кирило: Коли науковці пишуть дисертації, здійснюють певні досліди, їм теж хочеться поділитися своїми висновками, результатами. Ті, з ким ми працювали, розуміли, що науково-популярні журнали відрізняються від наукових. Для того, щоб підвищити рівень освіченості і поінформованості про галузь, у якій працює, науковець розуміє, що мусить писати простіше.

image

Чи пропонуєте якусь матеріальну винагороду за публікації у «Куншті»?

Кирило: На жаль, поки що запропонувати грошей ми не можемо. Але дуже хочемо, щоб це стало можливим у недалекому майбутньому. Поки що цікаві ілюстрації, добре опрацьовані матеріали, журнал як майданчик для донесення думок та висновків до звичайних читачів, а також вдячність від них за цікаво висвітлену тему, що також мотивує науковців.

І українських, і іноземних вдається заохочувати таким чином?

Ангеліна: Іноземні частіше відмовляють нам, аргументуючи це надмірною зайнятістю. Наші теж дуже зайняті, наші переймаються за стан української науки, за її репутацію в очах громадськості. А іноземці – ні.

Але іноді, коли ми пояснюємо ідею журналу, нашу місію, навіть іноземні вчені настільки захоплюються цим, що також пишуть для нас статті. Дуже приємно, що їм подобається наш журнал.

А надходили до вас пропозиції опублікувати псевдонаукові матеріали? Наприклад, щось із галузі астрології чи місячних календарів для агрономів?

Ангеліна: У нас не було випадків, щоб у журналі вийшов такий матеріал і згодом на це звертали увагу, але в процесі підготовки вже перших номерів у нас виникали такі дилеми. Ми вирішили, що не можемо ризикувати, публікуючи щось альтернативне.

Якщо ми науково-популярний журнал, то ми пишемо лише про те, що є наукою. Є наукові методи, логіка, послідовність, якої притримуються науковці. Якщо цього нема в тексті, то ми його просто не публікуємо. Насправді, нам інколи важко визначити, так воно чи ні, адже ми не науковці. Тоді просимо поради у вчених.

Кирило: У «Куншті» є рубрика «Дискусія». Ми з Ангеліною домовилися, що там будемо подавати певні речі, до яких вчені поки що ставляться скептично. Це не псевдонаука, на кшталт магії, але це те, що є суперечливим.

Бути науковою інквізицією і не надавати можливості висловитися тим, хто хоче це зробити, – не наше завдання. Тому ми даємо можливість науковцям висловити свою думку, не вказуючи, що це науково підтверджено. Публікуємо як версію, без висновків, не підштовхуючи до них. Просто подаємо полярні точки зору – от і все.

Ви працюєте з науковцями, тож, певно, добре відчуваєте, що їм найбільше болить? На що, крім фінансування, скаржаться українські вчені?

Кирило: Фінансування – це проблема не тільки наукової, але й багатьох інших галузей в Україні.

     
  Але від тих вчених, з якими ми працюємо, нарікань не почуєте. Вони не з тих, хто буде жалітися. Вони дуже активні, ініціативні і самі є популяризаторами науки.  
     

Вони хочуть змін, готові їх пропонувати і готові діяти. Тому вони з нами. Бо ми також готові змінювати галузь разом із ними. Ці люди себе називають «наукова хунта», вони цікавляться освітніми законопроектами, ходять на протести, лобіюють прийняття нових законів.

Ангеліна: Я теж думаю, що приводів для нарікань багато у будь-якій галузі. Особливо в такій, яка фінансується з державного бюджету. Але люди, які намагаються щось робити, аби виправити ситуацію, не будуть нарікати. Вони діють. І власне, пишучи до «Куншту», вони ж теж щось змінюють.

Ви кажете, що звертаєтеся часом за порадою до прес-центру НАН України. Знаю, що співпрацюєте з «Радіо Аристократи», з «Платформою». З ким ще?

Кирило: У нас є багато партнерів, друзів і локацій, де продають «Куншт». У нас є і медіа-партнери, і фестивалі, в яких беремо участь. Наприклад, в межах фестивалю Docudays UA ми проводили програму DOCU/ТЕХНО: показували фільми про технології і організували дискусію «Чи готові ми до майбутнього?». Долучали експертів із різних сфер. Також активно беремо участь у Днях науки, Наукових пікніках. На Радіо Аристократи, разом з Андрієм Пелюхівським ми ведемо науково-популярну програму «Горизонт подій».

Ваш сайт зараз працює лише як веб-магазин. Чи не плануєте виходити з журналом онлайн?

Ангеліна: Насправді, так, плануємо. Хочемо зробити повноцінний науково-популярний портал. Але для цього треба набагато більше ресурсів, ніж є у нас зараз.

Кирило: На сайті буде альтернативний контент, а не просто передруки з журналу. Ми віримо, що друковані ЗМІ, все-таки, мають право на існування. Хочемо популяризувати науку у різних форматах.

Наша фейсбук-сторінка і «Радіо Аристократи» – це те, де ми розказуємо про якісь новини в науці, тобто про те, що є швидкоплинне. А от в журналі намагаємося ознайомити читачів з певними трендами, показати перспективу.

Наприклад, наш перший номер журналу ми видали ще в жовтні 2015 року, але навіть зараз я його відкриваю, гортаю, і всі матеріали не втратили своєї актуальності. Тобто ті ж дрони, космічний туризм… Всі теми, про які ми писали тоді, досі актуальні.

image

National Geographic – науково-популярне видання з довгою історією. Його перший номер вийшов десь наприкінці ХІХ століття. Уявімо, що вашому журналу також минуло кільканадцять чи кількадесят років: яким ви бачите вплив «Куншту» на майбутнє?

Кирило: Ми колись навіть мріяли: якщо через 50 років в Україні буде власне розвинуте космічне агентство, будуть власні космічні кораблі, і засновник цього агентства або той, хто полетить з експедицією в космос, скаже, що колись його надихнув «Куншт», то це буде найкращим результатом нашої роботи.

Ми хочемо надихати людей на переосмислення свого життя. Ми хочемо, щоб люди діяли обдумано, цікавилися не тільки наукою і тим, як використати нові знаннями.

Ангеліна: Ми прагнемо зробити науку цінністю для нашого суспільства. Ми з Кирилом нещодавно обговорювали, що відсоток, який у медіапросторі займає політика, економіка, - дуже великий. Ми вже настільки до цього звикли, що думаємо, що політика і економіка, стосується кожного. Про науку ми так не думаємо, але, насправді, вона також стосується кожного. Може ще більше, ніж політика. Саме тому ми навіть теми намагаємося підбирати так, щоб люди розуміли, що їхнє повсякденне життя дуже тісно пов’язане з наукою, навіть, якщо вони про це не замислюються.

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Анонімість отруїла цивільний дискурс, уможлививши хакерство та кіберзалякування, перетворивши електронний лист у спам. Недостатня безпека інтернету дозволила певним російським суб’єктам тепер проникнути й у американський демократичний процес.