Україна, Івано-Франківщина, Косівський район, село Бабин, кут Бурси. Тут, на висоті 660 м над рівнем моря стоїть «Хата-Майстерня». Ця резиденція у горах – ідеальне місце для втечі з міських буднів і чудовий неформальний майданчик для тренінгів, семінарів, таборів.

Воду можна пити з крана, їсти – банош і бринзу, ходити – босяка, лежати – на траві чи в гамаку, дихати – на повні груди. Все це, як і тутешні природа та гуцульська автентика, тепло «Хати-Майстерні» (незалежно від пори року) і спокій довкола (який, зрештою, стає і твоїм внутрішнім спокоєм) – відчутно підзаряджає «батарейки».

«Нам бракувало заміського простору. Чому б його не створити?»

Цей простір створило півтора десятка однодумців із різних міст, сіл і навіть країн – власними силами і за власний кошт. Десь три роки тому учасники «Майстерні громадської активності» – міжнародної програми, що охоплювала Україну, Білорусь та Польщу, – вирішили спільно втілити давню мрію про вільний простір у Карпатах для групових навчальних, освітніх заходів.

«Як і я, більшість членів команди, що реалізовує проект "Хати-Майстерні", є представниками ГО "Інша Освіта", котра працює в галузі неформальної громадянської освіти. Ми проводимо різні заходи – і нам бракувало заміського майданчика для роботи. Тож: чому б його не створити?

Пошук локації зайняв певний час: дехто з команди здійснив кілька експедицій у Карпати на велосипедах, маршрутках. Знали, що це має бути будинок у горах, але не дуже далеко, з прив’язкою до транспортних вузлів, – щоб до нього було нескладно дістатися. Потім друзі друзів сказали про хату в Бабині, яка стояла пусткою майже вісім років (її жителі переселились у нижче село). Ми приїхали, подивились – зрозуміли, що цей простір має потенціал. Уклали з власниками хати договір оренди на 10 років, скинулись грошима (це й був наш стартовий капітал) – і почали наводити лад», – згадує Саша Московчук, який цьогоріч у хаті провів уже п’ять місяців.

Створюючи свій семінарський центр, команда проекту намагалась максимально зберегти дух дерев’яної гуцульської хати та навколишнього простору. Однак, зрозуміло, 80-річна будівля потребувала дбайливих рук. Крім того, простір мав стати придатним і комфортним для побутування та роботи. Тож провели воду, повністю замінили електрокомунікації, а головне укріпили фундамент, адже з роками будинок почав «їхати» зі стрімкого схилу.

 «Віримо в основний принцип синергії 1+1=3»

Стіни цієї хати бережуть чимало історій. Основна, звісно, – того, хто її збудував, тобто Василя Палійчука. Попри бідність йому пощастило одружитися із представницею заможного роду Єленою (її батьки боялись, що через ваду – а вона не бачила на одне око – більше ніхто не засватається). У 1935 Василь, який був столяром, будівельником і, як згадували, «мав голову», заклав на землі Єлениних батьків хату. Господарював, мав пасіку і сад (яблука та сливи й нині часом тішать небувалим врожаєм).

У період Другої світової війни у будинку була партизанська криївка, переховувався священик, діяв німецький шпиталь. Саме у Палійчука з’явилися перші в селі радіо, телефон. Цей простий чоловік був шанованим, знався з місцевими митецькими колами, художники не раз приїжджали сюди на пленери. Частим гостем, скажімо, був бойчукіст із Коломиї Євген Сагайдачний. Про гостинного ґазду з Бабина, який помер на сотому році життя, тепер є згадки й у коломийському музеї.

Нині в оновленій хаті складаються нові історії: тут майструють ідеї, проекти, навички, стосунки і добрі емоції та думки.Вже відбулося чимало заходів «Іншої Освіти», «Студії живої історії», Do|bro Training Camp, фотомайстер-класи, художній пленер. Також кілька молодіжних обмінів, міжнародних заходів, один з яких настільки масштабний, що деяким учасникам довелось жити у кемпінгу поруч із хатою.

Для роботи у «Хаті-Майстерні» є все необхідне – літньо-осінній і трохи менший зимовий простори, офісне приладдя, проектор з екраном, аудіосистема, wi-fi. Для проживання – п’ять кімнат хостельного типу, де може розмітитись до 30 осіб. Є душові, гаряча вода і навіть тепла підлога; каміння і мушлі біля умивальників нагадують про літо і море. Тут пропагують екотренди: сортувати сміття, економити воду й електроенергію.

Готують і годують смачно. Кухнею, а частково й ремонтними роботами займаються нащадки Василя Палійчука – онук із дружиною, дуже привітні та гостинні. З ними команда «Хати-Майстерні» погоджує багато нюансів, бо «це їхній простір, і потім він залишиться у їхньому користуванні». Загалом комунікація з місцевими для активістів дуже важлива: вони вірять у формулу синергії 1+1=3. У господарів із Бабина купують продукти, у майстринь – вишиті сорочки, в’язані шкарпетки якого тільки захочеш кольору і ще багато чого гарного.

«Інтерес до Хати-Майстерні є: інколи на місяць маємо по чотири заїзди, один за одним. Так, наприклад, було у квітні, липні. До 70% тих, хто звертається, були в нас раніше як учасники попередніх заходів чи гості хати. Маємо заявки на короткострокові йога-проекти й ретрити, зустрічі із командотворення від різних організацій. На вересень, жовтень теж є заплановані заходи, як-от другий етап школи фасилітації ГО "Інша освіта", що стартувала у червні.

Також думаємо про осінні пленери: восени ліс дуже гарний, він мішаний, швидко змінюється, має різні кольори – зелений, жовтий, червоний. З актуальних робіт на часі облаштування цокольного поверху, доріжок біля хати, у планах – створення лендарт-об’єктів, – розповідає Московчук. – Цікаво, що паралельно подібний проект реалізовують у Молдові (там працює екопоселення), а-ля "Хату-Майстерню" у жовтні відкриють у Вірменії, щось схоже ініціюють і в Грузії».

«Хата є частиною мого дому»

У Хаті-Майстерні однаково добре працювати і відпочивати, слухати і говорити, читати та мовчати, музикувати і медитувати, радіти і сумувати… Можна ще, наприклад, святкувати весілля.

Можна працювати в хаті чи на подвір’ї: волонтери бувають навіть з Краматорська, Києва. Можна й покреативити: а ви думаєте, як тут з’явились ексклюзивні дерев’яні абажури, симпатичні саморобні прикраси, розписи на стінах і дверях?.. У хаті є різні автентичні скрині і скриньки, наприклад, «із забутими речами», які змушують і тебе згадати про власні «забуті речі».

«Тут кожен може бути собою, – каже Саша Московчук. – Тут спокійно, бо хата розташована віддалено від села, повз не проходять дороги, близьких сусідів немає, перехожі бувають рідко. Навколо природа, ліс, затишок. Хочеться слухати тишу й шум вітру навколо, а в самому будинку добре чути маленьких жучків, які їдять дерево.

Люди приїжджають за цим. І приїжджають ті, хто має бути, – випадкових людей немає. А коли пропадає wi-fi, мобільний зв’язок, всі стають ще відкритіші. Хата є гарним місцем, де можна побути з друзями, де комфортно з дітьми. Для мене особисто це простір, де можу провести свій вільний і невільний час, попрацювати, поекспериментувати – реалізувати якісь творчі ідеї, помайструвати. "Хата" є частиною мого дому.

Цей вільний простір провокує до простоти і щирості. А гори надихають. Можна вийти на котрусь з місцевих вершин, ближче до неба, – зустріти чи провести сонце, вночі спробувати порахувати зірки, вдень – милуватись Сокільським хребтом. У добру погоду видно й Піп Іван із обсерваторією на вершечку, до будівництва якої доклав руку й Василь Палійчук. На південь – Черемош, далі – Польща, на захід румунські Карпати… – світ, як на долоні, простий і зрозумілий. Не дивно, що все тут стає рідним, а "Хату-Майстерню", як пишуть у книзі відгуків, "хочеться обійняти"».

 «Треба сюди приїхати – може, теж трохи зупинишся»