«Пошук локації зайняв певний час: дехто з команди здійснив кілька експедицій у Карпати. Знали, що це має бути будинок у горах, але з прив’язкою до транспортних вузлів. Потім друзі друзів сказали про хату в Бабині, яка стояла пусткою майже вісім років. Ми приїхали, подивились – зрозуміли, що цей простір має потенціал».

Україна, Івано-Франківщина, Косівський район, село Бабин, кут Бурси. Тут, на висоті 660 м над рівнем моря стоїть «Хата-Майстерня». Ця резиденція у горах – ідеальне місце для втечі з міських буднів і чудовий неформальний майданчик для тренінгів, семінарів, таборів.

Воду можна пити з крана, їсти – банош і бринзу, ходити – босяка, лежати – на траві чи в гамаку, дихати – на повні груди. Все це, як і тутешні природа та гуцульська автентика, тепло «Хати-Майстерні» (незалежно від пори року) і спокій довкола (який, зрештою, стає і твоїм внутрішнім спокоєм) – відчутно підзаряджає «батарейки».

«Нам бракувало заміського простору. Чому б його не створити?»

Цей простір створило півтора десятка однодумців із різних міст, сіл і навіть країн – власними силами і за власний кошт. Десь три роки тому учасники «Майстерні громадської активності» – міжнародної програми, що охоплювала Україну, Білорусь та Польщу, – вирішили спільно втілити давню мрію про вільний простір у Карпатах для групових навчальних, освітніх заходів.

«Як і я, більшість членів команди, що реалізовує проект "Хати-Майстерні", є представниками ГО "Інша Освіта", котра працює в галузі неформальної громадянської освіти. Ми проводимо різні заходи – і нам бракувало заміського майданчика для роботи. Тож: чому б його не створити?

Пошук локації зайняв певний час: дехто з команди здійснив кілька експедицій у Карпати на велосипедах, маршрутках. Знали, що це має бути будинок у горах, але не дуже далеко, з прив’язкою до транспортних вузлів, – щоб до нього було нескладно дістатися. Потім друзі друзів сказали про хату в Бабині, яка стояла пусткою майже вісім років (її жителі переселились у нижче село). Ми приїхали, подивились – зрозуміли, що цей простір має потенціал. Уклали з власниками хати договір оренди на 10 років, скинулись грошима (це й був наш стартовий капітал) – і почали наводити лад», – згадує Саша Московчук, який цьогоріч у хаті провів уже п’ять місяців.

Створюючи свій семінарський центр, команда проекту намагалась максимально зберегти дух дерев’яної гуцульської хати та навколишнього простору. Однак, зрозуміло, 80-річна будівля потребувала дбайливих рук. Крім того, простір мав стати придатним і комфортним для побутування та роботи. Тож провели воду, повністю замінили електрокомунікації, а головне укріпили фундамент, адже з роками будинок почав «їхати» зі стрімкого схилу.

 «Віримо в основний принцип синергії 1+1=3»

Стіни цієї хати бережуть чимало історій. Основна, звісно, – того, хто її збудував, тобто Василя Палійчука. Попри бідність йому пощастило одружитися із представницею заможного роду Єленою (її батьки боялись, що через ваду – а вона не бачила на одне око – більше ніхто не засватається). У 1935 Василь, який був столяром, будівельником і, як згадували, «мав голову», заклав на землі Єлениних батьків хату. Господарював, мав пасіку і сад (яблука та сливи й нині часом тішать небувалим врожаєм).

У період Другої світової війни у будинку була партизанська криївка, переховувався священик, діяв німецький шпиталь. Саме у Палійчука з’явилися перші в селі радіо, телефон. Цей простий чоловік був шанованим, знався з місцевими митецькими колами, художники не раз приїжджали сюди на пленери. Частим гостем, скажімо, був бойчукіст із Коломиї Євген Сагайдачний. Про гостинного ґазду з Бабина, який помер на сотому році життя, тепер є згадки й у коломийському музеї.

Нині в оновленій хаті складаються нові історії: тут майструють ідеї, проекти, навички, стосунки і добрі емоції та думки.Вже відбулося чимало заходів «Іншої Освіти», «Студії живої історії», Do|bro Training Camp, фотомайстер-класи, художній пленер. Також кілька молодіжних обмінів, міжнародних заходів, один з яких настільки масштабний, що деяким учасникам довелось жити у кемпінгу поруч із хатою.

Для роботи у «Хаті-Майстерні» є все необхідне – літньо-осінній і трохи менший зимовий простори, офісне приладдя, проектор з екраном, аудіосистема, wi-fi. Для проживання – п’ять кімнат хостельного типу, де може розмітитись до 30 осіб. Є душові, гаряча вода і навіть тепла підлога; каміння і мушлі біля умивальників нагадують про літо і море. Тут пропагують екотренди: сортувати сміття, економити воду й електроенергію.

Готують і годують смачно. Кухнею, а частково й ремонтними роботами займаються нащадки Василя Палійчука – онук із дружиною, дуже привітні та гостинні. З ними команда «Хати-Майстерні» погоджує багато нюансів, бо «це їхній простір, і потім він залишиться у їхньому користуванні». Загалом комунікація з місцевими для активістів дуже важлива: вони вірять у формулу синергії 1+1=3. У господарів із Бабина купують продукти, у майстринь – вишиті сорочки, в’язані шкарпетки якого тільки захочеш кольору і ще багато чого гарного.

«Інтерес до Хати-Майстерні є: інколи на місяць маємо по чотири заїзди, один за одним. Так, наприклад, було у квітні, липні. До 70% тих, хто звертається, були в нас раніше як учасники попередніх заходів чи гості хати. Маємо заявки на короткострокові йога-проекти й ретрити, зустрічі із командотворення від різних організацій. На вересень, жовтень теж є заплановані заходи, як-от другий етап школи фасилітації ГО "Інша освіта", що стартувала у червні.

Також думаємо про осінні пленери: восени ліс дуже гарний, він мішаний, швидко змінюється, має різні кольори – зелений, жовтий, червоний. З актуальних робіт на часі облаштування цокольного поверху, доріжок біля хати, у планах – створення лендарт-об’єктів, – розповідає Московчук. – Цікаво, що паралельно подібний проект реалізовують у Молдові (там працює екопоселення), а-ля "Хату-Майстерню" у жовтні відкриють у Вірменії, щось схоже ініціюють і в Грузії».

«Хата є частиною мого дому»

У Хаті-Майстерні однаково добре працювати і відпочивати, слухати і говорити, читати та мовчати, музикувати і медитувати, радіти і сумувати… Можна ще, наприклад, святкувати весілля.

Можна працювати в хаті чи на подвір’ї: волонтери бувають навіть з Краматорська, Києва. Можна й покреативити: а ви думаєте, як тут з’явились ексклюзивні дерев’яні абажури, симпатичні саморобні прикраси, розписи на стінах і дверях?.. У хаті є різні автентичні скрині і скриньки, наприклад, «із забутими речами», які змушують і тебе згадати про власні «забуті речі».

«Тут кожен може бути собою, – каже Саша Московчук. – Тут спокійно, бо хата розташована віддалено від села, повз не проходять дороги, близьких сусідів немає, перехожі бувають рідко. Навколо природа, ліс, затишок. Хочеться слухати тишу й шум вітру навколо, а в самому будинку добре чути маленьких жучків, які їдять дерево.

Люди приїжджають за цим. І приїжджають ті, хто має бути, – випадкових людей немає. А коли пропадає wi-fi, мобільний зв’язок, всі стають ще відкритіші. Хата є гарним місцем, де можна побути з друзями, де комфортно з дітьми. Для мене особисто це простір, де можу провести свій вільний і невільний час, попрацювати, поекспериментувати – реалізувати якісь творчі ідеї, помайструвати. "Хата" є частиною мого дому.

Цей вільний простір провокує до простоти і щирості. А гори надихають. Можна вийти на котрусь з місцевих вершин, ближче до неба, – зустріти чи провести сонце, вночі спробувати порахувати зірки, вдень – милуватись Сокільським хребтом. У добру погоду видно й Піп Іван із обсерваторією на вершечку, до будівництва якої доклав руку й Василь Палійчук. На південь – Черемош, далі – Польща, на захід румунські Карпати… – світ, як на долоні, простий і зрозумілий. Не дивно, що все тут стає рідним, а "Хату-Майстерню", як пишуть у книзі відгуків, "хочеться обійняти"».

 «Треба сюди приїхати – може, теж трохи зупинишся»

 

Ігор Красний

волонтер із Києва

«Про "Хату-Майстерню" я дізнався із Фейсбуку, десь півроку стежив за проектом: було цікаво, як він розвивається, як люди можуть організуватися і втілити такий, на мій погляд, масштабний задум. Якось побачив повідомлення про волонтерські дні у "Хаті-Майстерні".

Дзвоню з Києва такий забіганий – а мені Олександр відповідає спокійно і врівноважено, – це зупиняє: розумієш, що треба приїхати і побачити все на власні очі, – може, теж трохи зупинишся. Я пробув тут кілька днів: працював з електрикою, возив каміння. Найбільше мені сподобалось взаєморозуміння, тут ніби живе якийсь дух комунікації: людям, які знайомі кілька годин, дуже різні, так легко і просто сидіти разом і розмовляти».

 

Анастасія Туманова

керівниця відділу по роботі з бізнес-партнерами платформи «Тепле місто», Івано-Франківськ

«Нам потрібен був майданчик для стратегічної сесії – за соціальною ціною або по бартеру (не хотіли витрачати великі кошти на бази абощо, бо вважаємо, що їх краще спрямувати на інші, соціально корисні речі) – і багато знайомих кинули лінк на "Хату-Майстерню". Ми всією командою приїхали на два дні пропрацювати наші минулі проекти, порефлексувати, запланувати майбутні заходи. Я задоволена нашою роботою. Тут створені всі умови (нам надали кімнату для роботи, канцтовари). Те, як все організовано, як ведуть господарство (те ж сортування сміття) – все це дуже імпонує.

Люди – неймовірні; якщо у нас виникали якісь питання, все швидко вирішували. Сама "Хата", її атмосфера теж нас відкривала. І навіть те, що до неї трохи важко дістатись (треба йти понад півгодини) – позитивно, бо дає відчути, що ти в горах. Чого ще хотілось би? Мабуть, більше поспілкувались із людьми, які відремонтували хату, подивитись якусь презентацію про проект. Це дуже надихає!»

 

Чи можемо ми бути макіавеллістичними та ідеалістичними водночас?

Анонімість отруїла цивільний дискурс, уможлививши хакерство та кіберзалякування, перетворивши електронний лист у спам. Недостатня безпека інтернету дозволила певним російським суб’єктам тепер проникнути й у американський демократичний процес.