Званий обід від художника

Званий обід від художника

270 5 хвилин хв. читання
15.07.2013
Легенда про культовий заклад Нью-Йорку FOOD.

 

Гордон Мата-Кларк був скульптором і радикальним архітектором. Керол Гудден була фотографом і танцівницею новаторського колективу  Тріши Браун. Тіна Жируар була живописцем і учасником багатьох нью-йоркських художніх проектів 60-х. В 1971 році вони вирішили створити кафе, в якому кожне приготування страви мусило б виглядати як художній перформанс.

Початок 70-х був періодом економічної рецесії і завершенням піку контркультурного протесту. Америка здригнулася від серії політичних вбивств і справи Менсона, Тімоті Лірі посадили у в’язницю, до влади повернулися республіканці. Однак ідеали, виголошені в 60-х, цінності свободи особистості та мистецької активності продовжували тривожили свідомість нових художників і активістів.

Керол Гудден розповідала, що ідея кафе народилася з серії званих обідів, які практикували художники Нижнього Манхеттена в своїх будинках або на горищах. Якось у неї виникла задумка «постійного званого обіду», щоб перетворити її на певний художній проект.

Гроші на справу з’явилися зовсім випадково, Гудден отримала спадок від своєї бабусі. Місце було знайти не важко, адже тоді в Нью-Йорку вистачало незайнятих будівель. Кафе назвали Food (Їжа). Назва кафе передавала дух епохи концептуального мистецтва, коли ім’я об’єкта могло експонуватися в музеях на рівні з ним самим. В нью-йоркському кварталі Сохо, де і розташовувалося кафе Food, на той час була лише одна таверна і декілька поганих ресторанів у форматі самообслуговування, що десь носило символічний характер для періоду політичної реакції.

 

 

Гудден взяла на себе фінансову частину справи, її друг скульптор Річард Нонас став посудомийником і куратором в кафе. Тіна Жируар займалася персоналом. Художниця Сюзен Харріс відповідала за закупки і кухню. Оформлення приміщення, організацію роботи взяв на себе Гордон Мата-Кларк – ключова людина компанії. Він був сином чілійського сюрреаліста, приятелював з буремними художниками Робертом Смітсономом і Деннісом Оппенгеймом, був харизматичним богемним персонажем артистичної сцени Нью-Йорку 60-х. Мата-Кларк мав освіту архітектора, але те, чим він займався, отримало назву «анархітектура» або «офісне бароко». Він нелегально пробирався в закинуті будинки і вирізав у їх стінах хаотичні тунелі так, ніби крізь них пролазив велетенський хробак. В інших своїх роботах він розрізав будинки навпіл або на шари так, що можна було побачити їх у розрізі. Мата-Кларк перетворював архітектурні споруди в скульптурні монументи. Крім того, він організовував перфоманси, наприклад, у проекті «Танці на дереві» він прив’язував канатні драбини до гілок величезного дерева так, що виникала мережа імпровізованих гойдалок.

В Food стверджувався принцип «Ми любимо готувати. Ми можемо зробити це. Чому б і ні?». Ідея була в тому, щоб відкрити класне місце, що не було би орієнтоване на прибуток. В організації діяльності кафе художники запозичили в контркультури ідеї відкритості та усвідомленості щодо вибору їжі. Ренді Кеннеді в The New York Times писала, що кафе Food запропонувало новий стиль у відносинах з клієнтом. Їжа готувалася лише з сезонних продуктів, відвідувачів пускали на кухню, страви готувалися з театральними ефектами – те, що нині сприймається за норму, в 70-ті ще було вигадливою новизною. В Food почали готувати перші в Нью-Йорку суші. Готував їх Хісачіка Такаші, помічник художника Роберта Раушенберга, в меню їх тоді описували як «Сира скумбрія з соусом васалі».

 

 

Кухні в класичному розумінні в кафе не було, посередині залу стояв стіл на якому творилися страви. Відкритість кухні, по-перше, доводила чесність і чистоту приготування їжі, Мата-Кларк навіть зняв документальний фільм про Food, який якраз починався з того, що художники йдуть на ринок і купують найсвіжіші продукти. По-друге, особливого статусу набувала робота повара і офіціантів. З одного боку, їхня праця була перетворена на публічну, усвідомлену і подекуди неповторну подію, з іншого – процес приготування їжі не був схований за продукт, на противагу нормам капіталістичного виробництва, які зміщують важливість з процесу на результат, і прагнуть камуфлювати працю в дизайні чи орнаменті товару.

Кафе Food було живим та інтерактивним місцем, столи стояли дуже тісно, часто приходили музиканти і реалізовували незаплановані виступи. Керол Гудден могла підходити до якогось зі столів з камерою і мікрофоном, провокуючи несподівані розповіді відвідувачів.

 

  Фото: Artnet, Collectionof, ArtTattler, David Zwirner

 

Особлива увага в межах здібностей і вигадливості відводилася рецептам страв. Перетин технік кулінарії і мистецтва взагалі характерний для середини минулого століття. Можна згадати «Кухонну книгу футуристів» ідеолога італійського авангарду Філіппо-Томмазо Марінетті, де він пропонував відмовитися від макаронів і серйозних розмов під час застіль. Наприклад, за рецептами книги, оливки і фенхель треба було вживати під запах троянд, слухаючи одночасно Вагнера і авіадвигун, сервіруючи стіл шовком і  шмергельованим папером, а м'ясо пропонувалося смажити разом з шматочками металу, щоб воно наситилося запахом сталі. Пізніше американський художник і теоретик Ален Капроу будував скульптури з хліба, а той же Мата-Кларк влаштовував перформанси з відкритого приготування страв десь під мостами, після якого глядачів частували приготовленою їжею. В 1992-му році надихнувшись ідеями Мата-Кларка, художник Рікріт Тіраванія довів їх до стерильності, облаштувавши простір нью-йоркської галереї «303» під кухню, де сам готував їжу і безкоштовно частував нею відвідувачів закладу.

За три роки існування Food в ньому пропрацювало близько 60 митців, більшість з яких вільно приходили і залишали ініціативу, керуючись своїми примхами. Кафе стало знаковим пріоритетним місцем для нью-йоркського артистичного середовища. З ним були пов’язані актори театру Mabou Mines, музиканти ансамблю Філіппа Гласса, фотограф Роберт Франк, композиторка Лорі Андерсон. Кафе проіснувало три роки, Гудден витратила весь свій спадок, Мата-Кларк згодом помер від раку, зараз на місті кафе Food знаходиться фешенебельний бутік жіночого одягу. Але мрію було здійснено -  заклад Food відбувся як культове місце, як ідеал і легенда для сміливих унаслідувань.


Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Менше ніж через 10 років ми зможемо керувати машинами, чутливими до руху очей, а також ковтатимемо нанороботів для загоєння травм у наших тілах.