Багато відомих культурологів розглядають ритуал, міф та міфологічних персонажів як метод соціальної комунікації. 

Спостерігаючи за українським соціумом, я помітив, що однією з його характерних рис є дивне порушення причинно-наслідкових зв'язків, яке заважає відстежити логічні зв'язки між подіями минулого та сьогоденням.

Чим же було могло бути викликано порушення причинно-наслідкових зв'язків в українському суспільстві? Цілком можливо, що це сталось внаслідок численних історичних травм суспільства, на які так була багата наша історія останні 400 років. Один з відомих ефектів ПТСР, посттравматичного синдрому — це зникнення спогадів про болісну ситуацію, і я припускаю, що такий ефект може проявлятись не лише індивідуально, але й колективно.

Особливо яскраво це проявлялось останні 200 років, коли українське суспільство "забуло" кріпацтво, "забуло" імперіалістичну тиранію Росії, "забуло" Голодомор та сталінський терор, "забуло" радянські репресії та застійний "совок". І наразі "забуває" російську агресію, відмежуючись від неприємного минулого.

Разом з водою спогадів, суспільство виплескує і дитину. І відбувається відчуження від національного культурного надбання та незручних персоналій, після якого замість реальної, живої історії залишається шароварний симулякр, малороська історія "веселого та співучого народу".

Навіть традиційна міфологія, яка має бути однією з найважливіших частин була "забута". Звісно не без допомоги імперіалістичної пропаганди, яка намагалась створити та репрезентувати в інших країнах штучний конструкт "спільної міфології братських народів" який вимарав всю автентичну українську міфологію, залишивши лише мавку та упиря. Лише тому, що вони згадуються в літературних творах шкільної програми.

Все що, можна було експропріювати, було експропрійовано. Як і модерністську архітектуру, так і старовинних язичницьких богів. Для зовнішнього спостерігача Україна дійсно може здатись штучним утворенням, країною без історичної та культурної спадщини. І справа не тільки в зберіганні традиційних міфологічних сюжетів, а в відсутності сучасної репрезентації минулого, так званого "перенесення ритуалу".

Багато відомих культурологів розглядають ритуал, міф та міфологічних персонажів як метод соціальної комунікації. Тобто передавав з покоління в покоління історію казкових персонажів, разом зі структурою міфу, передаються важливі знання про індивідуальну та соціальну психологію. Саме ці знання дуже важливі для щасливого та успішного функціонування в суспільстві. Так наприклад, українська казка про Котигорошка, є репрезентацією одного з найдавніших індоєвропейських міфів про звільнення з під іноземного гніту і має бути "медіатором" визвольного руху під час окупації, розповідаючи про схожі епізоди в минулому та універсальну історію боротьби з Хаосом.

Культурні патерни є живими, коли органічно трансформується, приймаючи актуальні для сучасності форми. Такий процес називається "перенесення ритуалу". Саме це дозволяє мемам минулого продовжувати виконувати свої функції.  

Так, наприклад, тотемічний російський ведмідь, який виконує всі забаганки жорстокої та тоталітарної Маші, привчаючи дітей до політичних реалій Росії, або північноамериканський трикстер братець-кролік, що продовжує жити в образі нескореного бунтаря Багза Банні. Культурна гегемонія імперій та потужних держав багато чим зобов'язана саме використанню власних та експропрійованих символів, тотемних тварин, міфологічних персонажів. "Війна сенсів" давно стала важливою частиною економічних та військових кампаній.

Маша та Ведмідь є інструментом окупації не гіршим за зброю, інструментом, який змінює структуру відчуттів нового покоління, занурюючи дітей в тоталітарно-імперіалістичну парадигму. І витягуючи гроші з гаманців їх батьків на користь правовласників образів персонажів. Критики газети Times відкрито назвали мультсеріал "м'якою пропагандою" Кремля. 

Міфологічні персонажі можуть бути переможені лише іншими міфологічними персонажами. На жаль, Україна втратила обороноздатність на цьому полі. Але це не позначає, що ми не можемо виправити це.

Відновлення вже розпочалось, втім в українському культурному дискурсі досі існує непорозуміння принципів за якими існує крихка, але життєзарадна ризома міфологем. Намагання зосередити процес відновлення спадщини лише в руках професіоналів-етнографів від'єднує міфологічну ризому від головного джерела енергії – хаотичного океану колективного несвідомого. І з іншого боку, відірваність від оригінальних мемів української міфології може призвести до підміни їх радянським симулякром, створеним пропагандистами. Цей процес має належати всім, і в той ж час має бути допомога від експертів, що охороняють Чарівний Сад від впливу сучасної інформаційної зброї.

Можливо, відновлення причинно-наслідкових зв'язків потрібно починати саме з "перенесення ритуалу", надавши традиційним персонажам нове життя. Навіть якщо доведеться десакралізувати, деконструювати та трансформувати їх. Бо намагання зберегти форми може призвести до втрати сенсів, а для зберігання сенсу іноді потрібна зміна форми.

 

 

Від зрілого суспільства до спроможного

Менше ніж через 10 років ми зможемо керувати машинами, чутливими до руху очей, а також ковтатимемо нанороботів для загоєння травм у наших тілах.