18 лютого 2014 року пан Олег помітив, як під вікнами його будинку, що виходили на військову базу, почалося сильне метушіння – солдати бігали територією бази, відчиняли великі ворота, по кілька разів виходили на вулицю подзвонити й поверталися до будівель. Інтуїція підказала Олегові взяти старий смартфон, ввімкнути камеру й почати фільмувати дивну поведінку. І не дарма – за кілька хвилин знімання чоловік помітив, як з дальнього гаража бази виїжджає БТР, за яким одразу попрямував другий бронетранспортер. Обидва рушили у сторону Майдану.  Пан Олег виклав відео на свою сторінку Фейсбуку, а за півгодини воно вже транслювалося на більшості українських телеканалах. Так, люди на Майдані оперативно довідалися про нову загрозу, а Олег на кілька годин став цивільним журналістом.

Технічний прогрес втручається і змінює чималу кількість сфер нашого життя. Одна з галузей, що відчула на собі серйозні трансформації – журналістика. Тепер будь-хто, знаходячись в центрі подій, може зафільмувати дійство на планшет чи смартфон і викласти відео у соціальних мережах. 

Вже впродовж 20 років точаться дискусії, чи доцільно використовувати інформацію цивільних громадян професійним ЗМІ. Нові медіа, наприклад, Buzzfeed, дозволяють своїм читачам ставати співавторами матеріалів, залучаючи їхні твіти, відео, світлини. У той час як мейнстрімні ЗМІ нарікають на ненадійність таких джерел через відсутність фактчекінгу.

У 2009 році, під час саміту G-20 у Лондоні, на одній з вулиць британської столиці помер чоловік. Згідно з медичною експертизою, смерть Аяна Томлінсона настала у наслідок серцевого нападу. Проте цей висновок був оскаржений завдяки британському медіа The Guardian і менеджера геджового фонду з Нью-Йорку. Останній був у Лондоні у відрядженні під час самміту й пішов подивитися на протести через цікавість. Чоловік мав при собі невеличку камеру, на яку фільмував незвичні моменти. Менеджер повернувся додому і за кілька днів прочитав новину про смерть пана Томлісона. Згідно зі статтею, офіційна версія про серцевий напад протиставлялася варіанту громадськості, у яких Аян перед смертю сильно постраждав через побиття поліцією. “Це були цивільні твердження проти версії правоохоронних органів, – сказав газеті The Guardian менеджер гедж-фонду. – Потрібні були беззаперечні докази. У тому випадку це було відео”. The Guardian одразу оприлюднило відео, отримане від нью-йорківця, який, як виявилося, зафільмував побиття чоловіка. На відео видно, що, повертаючись з роботи додому, Аян Томлінсон був змушений відхилитися від звичного маршруту через сутички між протестувальниками та поліцією. За кілька хвилин містер Томлінсон знову натрапив на поліціянтів, які, помітивши чоловіка, почали цькувати на нього собак. Потім один з полісменів вдарив кийком по ногах містера Толмлісона й ударами повалив на землю. Розпочався скандал. За кілька днів The Guardian отримали ще 15 доказів у вигляді фотографій і відео від інших свідків, де видно як лупцювали пана Аяна. Призначеними додатково судово-медичними експертизами було виявлено, що справжня причина смерті чоловіка – кілька внутрішніх кровотеч від сильних ударів. Цей випадок став одним із найгучніших прикладів ще одного явища у медіа-сфері – журналістики свідків (witness journalism).

Проте не все так безхмарно. Певне, найбільший недолік журналістських трансформацій полягає в тому, що громадянська журналістика висвітлює конкретні ситуації, не надаючи бекграунду чи пояснень. Тому багато подій, особливо військових, можуть мати викривлене зображення.

До того ж, тепер журналістами можуть стати пересічні громадяни, яким не відомі поняття журналістських стандартів й етики. І звісно, через надмірну довіру соціальним мережам, такий спосіб розповсюдження інформації став джерелом фейків. Наприклад, під час теракту в Манчестері, Твіттером ширилися фотографії зниклих дітей, які начебто були на концерті Аріани Гранде. Медіа одразу використовували цю інформацію в своїх матеріалах без найменшого фактчекінгу. У результаті, найбільшими жертвами шахраїв стали батьки, які не очікували побачити своїх дітей зниклими на концерті, куди ті не мали йти. Деяким аферистам вдалося заробити гроші на твітах про зниклих чи постраждалих людей, створюючи шахрайські рахунки для збору коштів.

Окрім того, соціальні медіа стали інструментом гучної помсти. Наприклад, після катастрофи EgyptAir в травні 2016 року BBC повідомила про загиблих з посиланням на пости з Твіттеру. Проте виявилося, що Інтернет-тролі використовували світлини людей, з якими у них був конфлікт.  «Наша мета – зруйнувати їхні життя. Ми хочемо, щоб весь світ побачив їх обличчя», - зізналися вони згодом.

Такі методи помсти відчувають на собі журналісти й лідери думок. Мексиканська журналістка Тамара де Анда стала жертвою фейкових постів після вестмінстерського теракту. Дівчина знає причини атаки. У березні вона опинилася в центрі гучного скандалу, після того як водій таксі був оштрафований через чіпляння до журналістки на вулиці. “Тролі роблять свою справу. Я відчула на собі різноманітні залякування, погрози смерті та зґвалтування. Але після терористичних нападів вони стали оприлюднювати мої світлини. Щоразу, коли щось трапляється в Європі, вони це роблять”.

Наразі неможливо відкинути соціальні мережі та матеріали громадської журналістики як нове потужне джерело інформації. Проте обов’язком журналістів стала ретельна перевірка оприлюднених даних і детальне роз’яснення аудиторії передумов, що призводять до резонансних інцидентів. Тільки у такій співпраці  “цивільний журналіст – професійний репортер – свідок з соціальних мереж” зможе співпрацювати, створюючи правдивий і якісний контент.