На цьогорічному Книжковому Арсеналі гостював французький історик преси та карикатури, експерт із французького гумору й сатири, співавтор книги «Карикатура: а якщо це серйозно?» та автор «Політика сміху» Лоран Біль. Він прочитав неймовірно цікаву лекцію про еволюцію французької (і не тільки) карикатури, впливових карикатуристів, відтак нотатки з лекції прислужилися для більш ґрунтовного дослідження явища карикатури.

Важко визначити достеменно, коли була намальована перша карикатура. Деякі дослідники називають Леонардо да Вінчі й Ієронімуса Босха першими карикатуристами. 

«П’ять голів», Леонардо да Вінчі, 1490 р.

Kruisdraging (Несення Христа), Ієронімус Босх, ~ 1510-1535

Карикатура – це також народне мистецтво; гротескні малюнки, на яких були зображені люди з деформованими обличчями популярні серед широких суспільних верств. Приміром, в часи Середньовіччя масово поширюються сатиричні малюнки, які висміюють духовенство, рицарські поєдинки.

Королі-монстри

Політична карикатура кінця XVI століття – химерна, жахна, монструозна. Художники-карикатуристи зображують різноманітних потвор, гарпій, бісів. Представників королівської родини часто портретують як монстрів із головами левів, зміїними хвостами, крилами дракона й кігтями диких птахів, всіляко демонізуючи їх. 

"Ви мене пізнали надто пізно", Де Вінк

Короля Людовіка XVI карикатуристи не так демонізували, як знущалися над ним, порівнюючи його зі свійськими тваринами – індиком, ослом, кабаном. У 1793 році у Парижі був популярним памфлет «Опис королівського звіринця», наведемо цитату з нього: «Ця тварина довжиною в п’ять футів і п’ять дюймів. Вона ходить, подібно до людей на задніх лапах. У неї рудувата шерстка, тупі очі, червона мордяка й великі вуха. Це боязка тварина, її крик нагадує поросячий виск. (..) Їй 34-36 років. Вона народилася у Версалі й кличуть її Людовік XVI». 

Карикатура на Людовіка XVI, автор невідомий

Наприкінці XVIII століття у Франції популярні еротичні карикатури, героїнями яких виступають монахині. До середини 50-х рр. ХХ століття карикатуристи часто використовують жіноче тіло, об’єктивуючи його, аби передати той чи інший політичний меседж.

Під час Великої французької революції карикатура знову на піку популярності. Чимало художників остерігаються підписувати свої роботи, аби потім не потрапити під руку владних керманичів, які постійно змінюються. Таким чином збільшується кількість анонімних карикатур.  

У часи буремних політичних змін карикатура є чи не єдиним джерелом інформації для бідних людей, які не вміють читати. 

«Піднесена карикатура»

«Пудинг у небезпеці або Епікурійці вечеряють» (Пітт і Наполеон), Джеймс Гілрей, 1805

А ось з цієї карикатури британського художника Джеймса Гілрея (1757 – 1815), яка зображує британського прем’єр-міністра Вільяма Пітта й Наполеона, які з жадобою в очах ділять світ,  починається епоха інформаційної війни, війни зображень.

У XVIII столітті в Британії буйним цвітом розквітає політична сатира. Джеймс Гілрей стає одним із найвпливовіших британських карикатуристів. Відлюдник та інтроверт Гілрей сколихнув лондонців своїми в’їдливими, сатиричними карикатурами. Сам Наполеон Бонапарт не раз погрожував повісити Гілрея, але, здається, що такі погрози лише підбивають художника на ще більш викривальні карикатури на французького імператора. Гілрея заарештували лише один раз, але до в’язниці (на щастя) він не потрапив.

Джеймс Гілрей називає свій карикатурний стиль «caricatura-sublime» – «піднесена карикатура». Його карикатури подібні до театральних мізансцен, де важлива кожна деталь. Є серія карикатур, де Гілрей кепкує з усіляких новомодних штучок.

"Слідуючи за модою", Джеймс Гілрей

Груша – символ протесту

У 1830-ті роки французький королівський трон дістається  Луї Філіппу, який демонстративно надає більше свободи пресі. Пресу роблять вільною, але до певної межі… Для тих, хто при владі, преса завжди є надто вільною…

Майже одразу після проголошення Луї Філіппа королем Франції французький журналіст і карикатурист Шарль Філіпон засновує опозиційний журнал «Карикатура» («Lа Сагiсаturе»), який  завойовує популярність антивладної опозиції. У той час стрімко поширюється літографія, завдяки якій зображення можна було значно швидше тиражувати, що відкривало величезний потенціал для карикатури.

Філіпон запрошує надзвичайно талановитого художника Оноре Дом’є публікуватися в «Карикатурі». Філіпон підтримує Дом’є, вони співробітничають багато років. Філіпон часто придумує теми карикатур для Дом’є, пише тексти до його малюнків. Дом’є (під псевдонімом Рожлен) у своїх гротескних карикатурах глузує з політиків-шахраїв, поліцаїв, тогочасних олігархів.

За карикатуру з Луї-Філіппом в образі Гаргантюа Дом’є на півроку запроторюють до в’язниці, а потім – до психлікарні. 

Оноре Дом’є, 1831

Через кілька років Філіпон, окрім тижневика «Карикатура», починає видавати щоденну сатиричну газету «Шаріварі» («Le Charivari»). Проте, не зважаючи на проголошення Луї Філіппом закону про свободу преси, державна цензура посилюється. Обидва часописи («Карикатуру» й «Шаріварі») постійно притягують до суду, лише «Шаріварі» за рік змушена була виплатити 22 тисячі франків штрафу.

У 1831 році головний редактор «Карикатури» придумує, як обдурити державних цензорів, зображуючи короля Луї Філіпа у вигляді груші. Груша-король не сходить зі шпальт «Карикатури»: груша на троні, груша вітає паради, груша замінює статую Наполеона I і т. п.

Карикатура на Луї Філіпа, 1830ті роки

Проте сарказм «Карикатури» помічають державні цензори, редактора Філіпона викликають до суду, закидаючи виданню систематичну образу монарха. На засіданні суду прокурор запитує Філіпона: «Як ви наважилися зобразити короля в такому вигляді?» На що Філіпон відповідає: «А де ви бачите короля? Це ж груша!» Зал вибухає сміхом.

Засудження було суворим: газету «Шаріварі» зобов’язують виплатити штраф у 5000 франків й розмістити вирок суду на сторінках видання. Філіпон підкоряється вимогам суду, проте рішення суду форматує у вигляді груші.

Вирок суду на шпальті "Карикатури"

Завдяки карикатуристам груша стає символом протесту проти монарха. Париж вибухає зображеннями груш – груші малюють на міських стінах, діти починають розносити груші, студенти виходять на мітинги з грушами. Карикатура творить чудеса за 150 років до появи соціальних мереж.

Фото з лекції Лорана Біля

Влада жорстоко придушує демонстрації, забороняє поширення багатьох газет і часописів…

У 1835 році у Франції приймають новий, дуже суворий закон про друк, згідно з яким за образу короля й уряду тепер можуть на кілька років запроторити до в’язниці й притягнути до штрафу до 50 тис.франків.

Після таких кровожерливих санкцій з боку влади карикатурист Оноре Дом’є працює в жанрі побутової сатири. Відомі серії його літографій – «Паризькі типи» (1839—40), «Подружні звичаї» (1839—1842), «Люди юстиції» (1845—48) та ін.

Дом’є залишає солідну творчу  спадщину – близько 4000 літографій, понад 900 малюнків для гравюр, більш ніж 60 скульптурних робіт. У 1873 році Дом’є майже повністю втрачає зір. Він помирає в абсолютній бідності в передмісті Парижу 10 лютого 1879 року.

Карикатури й антисемітизм

Сила карикатури може бути й деструктивною, навіть фашистською.

На початку ХХ століття з’являється чимало карикатур на знамениту справу Дрейфуса, французького офіцера, єврея, якого звинувачували в державній зраді й шпигунстві. Подібні карикатури й статті проти Дрейфуса викликають цілу хвилю антисемітизму. Французький письменник Еміль Золя виступає на захист Дрейфуса, а в той же час двійко карикатуристів Жан-Луї Форен і Каран д'Аш малюють сатиричні карикатури на Дрейфуса й Золя, який заступився за Дрейфуса…

Багато антисемітських карикатур з’являється до й під час Другої світової війни.

Разом із тим чимало карикатуристів стають учасниками «Руху Опору», публікуються в підпільній пресі. Рауль Каброль у 1938 році створює карикатуру на волаючого Гітлера, через яку його переслідує гестапо протягом всього періоду окупації.

«Шарлі Ебдо»

Новий вибух карикатури припадає на час приходу генерала Шарля де Голя  до влади. Де Голь – один із найулюбленіших об’єктів сатири карикатуристів.

З травня 1968 народжується низка сатиричних видань. Карикатура суттєво змінюється: стає стилізованою, мінімалістичною. Cеред основних тем – засудження режиму генерала Де Голя й алжирської війни, у 70-х рр. – війни у В’єтнамі.

Журнал «Шарлі Ебдо» було засновано в 1969 році на базі журналу «Hara-Kiri». До 1981 року видання втрачає популярність й закривається. Проте в 1992 році успішно перезапускається– перший номер «Шарлі Ебдо» купує більш ніж 100 тис. людей.

Редакція «Шарлі» висловлює відверті антирелігійні погляди. Карикатуристи часопису висміювали фактично всі релігії, особливо діставалося католицизму й ісламу.

Пророк Магомет на сторінках «Шарлі Ебдо» з’являвся багаторазово, одного разу навіть в напівоголеному вигляді. Через це редакція журналу постійно отримує погрози від радикалів.

У 2008 році «Шарлі» виграє судовий процес у позові представників мусульманської громади, яких обурили передруковані карикатури на пророка Магомета. Редакція пояснила, що щотижневик постійно публікує багато провокаційних матеріалів на різні теми, проте радикально негативну реакцію викликають лише карикатури на пророка.

Одна з провокаційних обкладинок "Шарлі Ебдо"

У 2011 році «Шарлі Ебдо» для одного номера перейменувався в Sharia Hebdo, називає пророка Мухаммеда запрошеним головним редактором, а на обкладинці розміщує карикатуру на пророка, який говорить: «Сто ударів батогом тому, хто помре зі сміху». Ще за добу до виходу цього номера в тираж редакцію Charlie Hebdo закидали пляшками з вибуховою сумішшю.

У січні 2015 року Charlie Hebdo публікує карикатуру «У Франції ще не було терактів? Ну, до кінця січня в нас ще є час». Через деякий час після публікації цієї карикатури терористи нападають на редакцію й вбивають 12 людей. У Франції й інших країнах світу проходять акції солідарності з редакцією Charlie, співчуття й підтримку висловлюють і представники чисельних мусульманських громад. 

У 2015 року «Шарлі» - знову в центрі скандалу через цинічну карикатуру на маленького сирійського біженця Ейлана. Малюнок з біженцем «Шарлі Ебдо» підписали: «Він був таким близьким до цілі», де ціль – реклама Макдональдса з промоакцією – два дитячих меню за ціною одного…