У жовтні минулого року мешканці центральних районів Києва побачили на стінах своїх будинків провокативні написи. З однієї сторони рогу будівлі було написано «сепаратисти», з іншої – «ополченці». З однієї – «АТО», з іншої – «каральна операція».

Проект викликав хвилю обурення. Деякі кияни самотужки замальовували графіті фарбою й писали на їхньому місці власні репліки протесту, а потім публікували фото в соціальних мережах. «Сначала Гаага, чувак», – написала киянка Світлана Осипчук. Коли ж з’ясувалось, що автор проекту – митець із Росії, проект відразу позначили як пропаганду й відмовились дискутувати про його художню цінність. Сам він згодом перепросив киян: «…хотів би вибачитися перед киянами за те, що образив їх своїм проектом. Бачить Бог, я цього не хотів. У своїх проектах я працюю з гострими темами, і в даному випадку, я, схоже, порізався».

Росіянин Слава Ptrk створив це мистецьке порівняння двох наративів протиборчих сторін у межах німецького проекту «Creative Peacebuilding: Мистецтво як міст для діалогу». Але з діалогом, як бачимо, не склалося. 

"Стінка на стінку", Слава ПТРК, Київ

Восени 2016 року п’ятнадцятеро митців із пострадянських країн, що переживають конфлікт, роз’їхались арт-резиденціями у великих містах Східної Європи з ініціативою німецької організації Dekabristen («Декабристи»). Протягом кількох тижнів вони мали інтегруватись у місцеве мистецьке середовище й створити арт-проект, пов’язаний із переосмисленням конфлікту.

Dekabristen виникли 2012 року. Ця дата не випадково збігається з останніми виборами президента Росії. Тоді російськомовні студенти й активісти, що живуть у Берліні, вирішили стимулювати розвиток демократії у рідному регіоні, який так вдало перетворюють на новітню імперію. 

Найкращим інструментом для цього вони вважали діалог. Лише він, на їхню думку, був спроможний подолати пропаганду та штучну сегрегацію, поширені на території від Сяну до Сахаліну. Мистецтво ж, на думку «Декабристів», через візуалізацію та невербальні засоби комунікації має найпотужнішу силу донесення певних ідей.

2015 року, отримавши ґрант Міністерства закордонних справ Німеччини, вони зібрали в Берліні митців із пострадянського регіону на тижневий воркшоп. Його учасники розглядали роботи німецьких художників, у яких пережиті різні конфлікти минулого, й намагались теоретично визначити, чи може мистецтво вплинути на вектор розвитку пострадянського суспільства. Так «Декабристи» сформували спільноту кураторів, які за рік прийняли учасників наступного проекту в резиденціях, допомогли інтегруватись у місцеве середовище й випробувати теорію на практиці.

Серед учасників проекту були українці, росіяни, грузини, азербайджанці та вірмени. Україна та Росія мали найбільші квоти – по чотири людини з каїни, з кожної кавказької країни по двоє. Росія, хоч і не має на своїй території відкритого конфлікту, за словами проектного менеджера Креативної Миротворчості Сергія Медведєва, постраждала від воєн у регіоні не менше за своїх сусідок. «Війна в Україні дуже сильно радикалізувала російську політику. Росію 2012 року та Росію 2017 року насправді можна віднести до різних категорій політичних систем», – пояснює він. 

Учасників обирали з-поміж ста сорока претендентів за якістю й цікавістю проекту, який вони планували втілити. Проте на першій інтеграційній зустрічі у Тбілісі більшість вирішила, що ідею фінальної роботи кожен розроблятиме вже на місці. Це не було проблемою, адже головною метою проекту була інтеграція митця в іноземне суспільство, а відсутність заздалегідь визначеної чіткої ідеї тільки мотивувала їх знайомитись із місцевими активістами та радитися з ними. Деякі митці не проводили весь час резиденції в одній країні, а намагалися подорожувати в регіоні і реалізовувати свої проекти в різних країнах. Фотограф Артур Бондарь проходив арт-резиденцію в Грузії, але за підтримки Декабристів зміг проїхати вздовж лінії фронту на українському Сході. Там він втілив фотопроект «Пейзажі війни», в якому показав ландшафти місць, де проходили бойові дії, через кольорову гамму воєнної інфрачервоної плівки.

"Пейзажі війни. #971", Артур Бондарь, Карловка, Україна

«Кінцевою метою було втілення учасниками й кураторами резиденції спільних проектів. Уже є перший результат – мандрівна виставка “Не Мир”, співорганізаторкою якої є наша кураторка Тоня Мельник», – розповідає Медведєв. Цей антивоєнний мистецький проект виставлявся в Санкт-Петербурзі, Москві, Ризі, Вільнюсі, Мінську та Києві. На виставці були представлені різні роботи, що висвітлювали тему конфлікту. Серед них фотопроект ще однієї учасниці Креативної миротворчості Валерії Мезенцевої, яка проходила арт-резиденцію у Баку. У своєму проекті «Не пересекающиеся» вона показала людей, які перебувають поруч, але розміщені в різних площинах. Цим фотографиня символізувала небажання сусідів дослухатися одне до одного, що призводить до конфлікту.

«Ми до кінця не знали, над чим наші учасники працюватимуть на місці. Ми дали їм свободу вибору, адже зрозуміти, яким чином взаємодіяти з суспільством, вони змогли б тільки після близького знайомства з ним», – розповідає Сергій Медведєв. Про вуличний арт-проект Слави Ptrk «Декабристи» довідались постфактум, коли в українському медіапросторі спалахнув скандал.

На думку організаторів, причиною скандалу став хибний вибір платформи для презентації проекту. «Фейсбук не дав змоги провести адекватний діалог і обговорити проблему, яку в дуже провокативній формі підняв Слава, – пояснює Медведєв. – Ми вважаємо проект цікавим, але його треба було презентувати в формі офлайн-виставки. Тому плануємо зробити її в найближчому майбутньому». До того ж, на думку організатора, більшість претензій до митця зводились до його походження; якби такий самий проект створила група митців із різних країн, конфлікт не був би таким гострим.

"Війна", Слава ПТРК

Втім, скандал навколо проекту Слави Ptrk був не найбільшою проблемою проекту. Художницю з Азербайджану, яка вирішила провести низку інтерв’ю з азербайджанськими біженцями, які вже понад двадцять років живуть у ґетто на території самопроголошеної Нагірно-Карабаської республіки, затримали й жорстоко допитували на кордоні з Вірменією. Іншу дівчину, яка спілкувалася з грузинами, що втратили домівки через просування межі самопроголошеної Південної Осетії на південь, неодноразово затримували як грузинські, так і осетинські поліцейські.

«Я, звичайно, зневажаю свою батьківщину з голови до ніг – але мені прикро, якщо іноземець поділяє мої почуття», – писав Пушкін. Чужинців, які втручаються у «внутрішні» справи держави, розуміє небагато людей, а приймає ще менше. Проте проблеми, що виникли, не похитнули впевненості берлінських «Декабристів» у важливості діалогу між спільнотами, що конфліктують. Навпаки, зміцнили її.

2017 року «Декабристи» планують провести ще кілька проектів, але поки що обмежаться воркшопами для митців на нейтральній території в Берліні. «Тема діалогу між сторонами, що конфліктують, дуже складна. Особливо якщо це відбувається за допомогою мистецтва. Воно завжди несе в собі дуже потужний меседж», – коментує Сергій Медведєв.

"Не пересічні", Валерія Мезенцева, Вірменія

Можливо, три роки для України, дев’ять для Грузії та двадцять п’ять для Вірменії та Азербайджану – закороткий термін для того, щоб почати шукати точки дотику та можливості для діалогу. Але, якщо не робити спроб, ми так ніколи не дізнаємося, чи час прийшов. 

Проект «Метамісто: Схід» здійснюється у партнерстві з ГО "Урбан куратори", ГО "Конгрес Активістів Культури", архітектурним бюро Formografia, Школою журналістики УКУ, за підтримки проекту «Українська ініціатива зміцнення громад (UCBI)», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID). 

Матеріал створено в рамках програми «Код Міста». Це довгострокова програма, що відбувається на перетині інтересів людей культури, аналітиків, бізнесів, а також державних діячів, які займаються розвитком міст.