Чи може художник запропонувати мову для рефлексії соціально-політичних процесів його країни?

Невідворотний крах будь-якої імперії приносить із собою не тільки радість звільнення від колоніальної залежності. Процес розмежування земель завжди дуже болісний, бо лінії зламу проходять не лише політичними картами, але й крізь людські життя. Для того, щоб розмовляти про трагічні наслідки складних соціально-політичних процесів,  дистанціювавшись від пропаганди, потрібна мова, яка буде відмінна від сухої мови підручника історії чи напруженої мови вечірніх новин. Чи може впоратися з цим завданням мова мистецтва? І навпаки, чи може соціально-критичне мистецтво перетворитися на пропаганду?

Це питання вкрай актуальне для України. Чи має критичне мистецтво привілеї в інформаційному просторі під час війни? На мою думку, соціально-критичне мистецтво — це територія, що використовує плюральний погляд як інструмент детального та різнобічного вивчення поставлених запитань та пошуку вирішення проблеми. Пропаганда вдається до художних методів для того, щоб дати прості і визначені відповіді. На відміну від неї, мистецтво звертається до глядача, щоб поставити запитання, розвиваючи критичне мислення і здібності аналізувати ситуацію. Саме тому соціально-критичне мистецтво є забороненим у тоталітарних державах, бо розвиток суспільства може призвести до того, що і владі доведеться відповідати на незручні для неї запитання. Враховуючи тоталітарне минуле нашої країни, українське суспільство має певні проблеми зі сприйняттям соціально-критичного мистецтва, інерційно прагнучи до готових рішень.

Під час арт-резиденції в Празі я познайомився з проектом індійського митця Дебашиша Бора. Він народився в спальному районі в штаті Аруначал-Прадеш, який також є спірною територією між Індією та Китаєм, тому з самого дитинства майбутній художник був свідком наслідків територіальної суперечки. Штат досі залишається закритим, в'їзд іноземців строго регламентований. Для відвідання необхідно отримати внутрішню візу, яку видають тільки учасникам офіційних туристичних турів.

Об'єктом дослідження Дебашиша Бора для виставки, яка була реалізована під час резиденції в празькій PRAM Studio, став новий виток найвідомішого і найжорстокішого територіального конфлікту — конфлікту між Індією та Пакистаном в регіоні Кашмір. Цей проект торкається болісної для Індії та Пакистану теми, навколо якої постійно ведуться інформаційні та пропагандистські війни.

 

Виставка “Artist is Missing” (“Митець Зниклий”, “Митець зник безвісти”), яку Дебашиш Бора представив у празький галереї PRAM, розповідає нам про ту частину проблеми, яка залишається поза межами уваги навіть тих, хто пильно слідкує за світовими новинами. Лише за останні 25 років під час декількох конфліктів зникло близько 10 000 людей. 1991 року 200 000 людей втратили свої домівки та були вимушені покинути рідний регіон. “Artist is Missing” — це спроба відтворити пам'ять про зниклих, стисло розповісти про відчуття тих, хто поділився своїми історіями з митцем.

Перша інсталяція, яка зустрічає відвідувачів галереї — мапа Кашміру, викладена з камінців. Камінці — це типова зброя, яку використовували кашмірці під час демонстрацій проти індійського уряду, і кожний кинутий камінець породжував нову хвилю гніву з боку індійських військових.

Глядачу запропоновано змінити контури мапи, посунути каміння чи взагалі викинути його з галереї. Мета цього символічного акту — показати, з якою недбалістю змінювалися кордони між Індією та Пакистаном.

Влітку 2016 року індійські військові вбили  одного з лідерів кашмірських сепаратистів Бурхана Вані, якого через романтичний ореол називали “кашмірським Че Геварою”. Ця новина  викликала хвилю протестів серед кашмірської молоді, бо головною зброєю Бурхана Вані був не автомат, а смартфон. Саме він розпочав інформаційну кампанію, яка героїзувала борців за незалежність Кашміру, і стежив за їхнім позитивним іміджем у мережі. За голову Бурхана була призначена винагорода — мільйон рупій, оскільки він не тільки зробив кашмірську молодь лояльною до сепаратистів, але й став кумиром для багатьох із них.

Розлючену молодь, яка вийшла на вулиці, але не була готова до сутичок із військовими, обстріляли гумовими кулями. Незважаючи на те, що гумові кулі позиціюються як “не-летальна” зброя, для багатьох демонстрантів обстріл закінчився травмами ока та втратою зору.  У проекті Дебашиша Бора є інсталяція, де представлене традиційне кашмірське вбрання “пхеран” із дірками, зробленими за допомогою гумових куль. А розмиті зображення символізують наслідки сутичок, а саме — втрату здібності бачити.

Починаючи з 1990 року індійська адміністрація веде інформаційну війну з сепаратистами в газетах, а зараз і в мережі. Зафарбовані заголовки в газетах штату Джамму та Кашмір символізують само-цензурування під час читання газет.

1990 року індійський уряд почав контролювати листування, яке проходило через поштові відділення Джамму та Кашмір. Зараз індійський уряд в межах антитерористичних акцій блокує доступ до інтернету на дні, а іноді навіть на тижні. На світлинах ми бачимо листи між членами сім'ї — жінкою, її чоловіком та їхнім сином, які були написані 1993 року.  Ці листи були придбані на гаражному розпродажі і, найімовірніше, так і не були доставлені адресатам,  на 25 років залишившись у запилюжених сховищах поштових відділень.

За абревіатурою AFSPA , яка позначає спецпідрозділи індійської армії, що діють у проблемних регіонах, приховані зображення демонів з Ладакху. Демони та їх неприкриті геніталії символізують численні акти насильства, серед них і сексуального, які були задокументовані організаціями Human Rights Watch та держдепартаментом США. Навіть індійський Cabinet Committee on Security підтвердив той факт, що кількість жертв серед громадянського населення  на територіях, підконтрольних  AFSPA, була вища за кількість жертв на територіях, підконтрольних сепаратистам.

Тіла бунтівників та тих, кого підозрювали у зв'язках із ними, не ховали, а спалювали в спільних могилах. Варто зазначити, що мусульманська традиція вважає непоховання мерців важким гріхом. Наприклад, навіть усі страчені захоронені в численних могилах, що мають номер, який здебільшого співвідноситься з фотографію страченого. За могилами доглядають, доки родичі мерця не знайдуть поховання, переглядаючи фото. Серія фото у проекті Дебашиша Бора повторює картотеку наглядача за цвинтарем, але люди на фото досі вважаються “зниклими безвісти”.

Серія світлин в експозиції зображує дерева в селі Туртюк, що розташоване на території, яка спочатку належала Пакистану, а зараз Індії. Кордони розділили людей, і після переходу території під контроль індійського уряду частина мешканців покинула село, а частина залишилась у своїх домівках. Натомість кожне з цих дерев було і пакистанським деревом і індійським, без будь якої дії чи переміщення.

Після відвідання галереї я вирішив дізнатись про кашмірський конфлікт більше. Факти знущання над цивільним населенням з боку армії  AFSPA, жорстка інформаційна політика з боку індійського уряду, героїзація сепаратистів кашмірською молоддю та інші факти, які досліджував Дебашиш, підтвердились. Утім, я знайшов і інші факти, які не дають мені можливості вважати кашмірських бунтівників лише борцями за незалежність краю, а саме — участь Пакистанського уряду та радикалів у конфлікті. Я прочитав низку матеріалів, які описують конфлікт із різних боків. Так, ЗМІ США висвітлюють порушення прав людини з боку індійської армії, а російські ЗМІ звинувачують Пакистан в підтримці сепаратистів та ескалації конфлікту через ведення пропаганди на індійських територіях. Це не дивно, бо США є постачальником зброї в Пакистан, а Росія не тільки постачає індійському уряду зброю, але й намагається отримати як союзника ядерну державу. Саме бажання ще раз перекроїти кордони на свій лад, заволодіти новою територією, а не гучно декларований захист населення, є головним рушієм конфлікту. Підігріваючи ненависть за допомогою інтернет-ботів, та фінансуванням маргінальних політичних груп, Індія та Пакистан грають на травмах та релігійних почуттях, постійно розпалюючи конфлікт заради нового шансу отримати Кашмір повністю.

Колишнє князівство Кашмір наразі розподілене між Пакистаном, Індією та Китаєм. Незважаючи на декілька кровопролитних воєн, сучасні кордони не визнаються жодною стороною, а розмежування території вважається однією з найгостріших проблем в міжнародних відносинах. Також на території індійської частини Кашміру діють бунтівники-сепаратисти, які декларують, що ведуть війну за незалежність штату.

Історія індійської боротьбі за незалежність від британської корони — це не тільки історія ненасильницької боротьби, "соляних походів" та мудрого Махатми Ганді. Це також історія підступного розщеплення єдиної політичної нації, яка боролась за незалежність від Британської Імперії, на індуїстів та мусульман. Релігійно-сепаратистський рух був підтриманий (і певним чином розпочатий) колишнім колоніальним керівництвом на чолі з віце-королем Індії Луїсом Маунтбеттеном. Занадто велика та потужна Індія була незручною не тільки для подальшої торгової взаємодії, але й могла стати новим та небезпечним конкурентом на геополітичній арені. Незважаючи на те, що колоніальна адміністрація формально підтримувала територіальну цілісність Індії, фактично вона грала на конфлікті між Мусульманською Лігою та Національним Конгресом. Мусульманська Ліга змогла утворити свою, не залежну від Індії державу, але наслідком цього став жорсткий територіальний конфлікт, який триває й досі. З часом єдина мусульманська держава розпалася на Пакистан та Бангладеш, а до конфлікту долучився Китай, який почав претендувати на Кашмір та північно-східні території.  Вирвавшись із лап занепалої Британської Імперії, Індія постала перед вибором: або перетворитися на нову жорстоку імперію, або розпастися під впливом сепаратистських настроїв, які базуються на численних релігійних та культурних протиріччях між різними штатами.

Саме через те, що експозиція репрезентує почуття частини жителів Кашміру (бо я впевнений, що певна частина підтримує саме індійський уряд), він викликає почуття однобокості. Гра в демократію обертається політичною короткозорістю. Але, незважаючи на це, проект “Artist is Missing” дуже важливий у контексті світових політичних подій. Роздивляючись кашмірські сорочки, я думав про те, чим саме керувались учасники антиурядових демонстрацій, чи не були вони жертвами маніпуляцій з боку пакистанського уряду, паливом для нового конфлікту, який може стати шансом для ще однієї зміни кордону. 

Якщо жителі Кашміру справді бажають отримати незалежність, то чи зможуть вони зберегти незалежність від Пакистану? Яким чином можна залікувати рани на тілі та душі кашмірського суспільства, що можуть стати приводом для нового конфлікту? Думаючи про це, я розумів, що рефлексія над поставленими запитаннями допоможе й Україні. Так, ці контексти занадто різні, щоб їх порівнювати. Але для того, щоб отримати відповідь, як врегулювати територіальні конфлікти, треба вміти виходити з дуалістичного дискурсу “добрий-поганий”, незважаючи на власні травми. Чи залишатися в зоні ризику нових геополітичних маніпуляцій.

Фото: Anna Pleslová Photography

Автор
Митець в Krolikowski Art

Чому зменшення кількості автомобілів у містах чи перехід на відновлювану енергетику потрібні не лише «купці дивних екологів», а всьому людству, і які перспективи розвитку екологічного руху в Україні 

Наша особиста гідність співзалежна з гідністю нашого оточення. Не можна бути гідним чи гідною окремо від усіх