Чимало поколінь, що виросли з мрією про космічні подорожі, забували про неї одразу після школи. Але датські винахідники Пітер Медсен та Крістіан фон Бенґтсон залишилися вірними мрії про космос. Створена ними організація Copenhagen Suborbitals об’єднує десятки ентузіастів космічної справи, які працюють над різними напрямками пілотованого польоту: від балістики і телеметрії до управління реактивною тягою та систем безпечного повернення на Землю. Розробка та всі роботи фінансуються виключно за рахунок краудфандингу та спонсорських внесків. 15 червня Пітер Медсен виступив зі сцени TEDxKyiv. ВЕЛИКА ІДЕЯ спіймала ракетника і розпитала у нього про економіку космічної справи.

A lot of generations grew up cherishing a dream about spaceflight, but tended to forget about it right after school. Danish inventors Peter Madsen and Kristian von Bengtson adhered to their dream about space. They founded Copenhagen Suborbitals, the organization that now unites dozens of space enthusiasts who work on different areas of manned spaceflight: from ballistics and telemetry to thrust control and systems of safe return to Earth. All development and construction work is financed by crowd funding and sponsor investments only. On June 15, Peter Madsen gave a talk at TEDxKyiv. BIG IDEA met the rocket engineer and asked him about the economy of spaceflights.

– Чому люди підтримують ваш проект фінансово? Що їх мотивує?

– Перш за все, маю сказати, що люди підтримують проект дуже віддано. Вони за нього дуже вболівають. Минулого тижня до мене заходив один із доброчинців проекту. Він працює у нафтовидобувній галузі. Його ніщо не тримає у Данії, бо коли ти інженер-нафтовик, ти можеш поїхати куди завгодно. Нафту видобувають у Мексиканській затоці, на Кавказі – будь-де у світі. І він каже: «Пітере, єдина причина, чому я залишаюся в Данії – це Copenhagen Suborbitals». Якби йому дозволили приєднатися до проекту і працювати в ньому, він би залишився жити в Данії. Інакше він би поїхав у Таїланд. Це і є відданість. Люди дуже переймаються нашим проектом.

– Why do people donate money to support your project? What is their drive?

– First of all, I can tell you that they are supporting the project very militantly. They really, really care about it. Just last week I had a visitor – one of the people supporting the project. This particular person is working in the offshore industry, on the oil-drilling platform. He has no strong attachment to Denmark, because when you’re an oil working engineer, you can go everywhere. There is oil taken out in the Mexican Gulf, in the Caucasus – anywhere in the world. And he says, “Peter, the only reason I have to stay in Denmark is Copenhagen Suborbitals.” If he could be allowed to join the project and actually work in it, he would stay living in Denmark. Otherwise, he would go elsewhere and live in Thailand. That is being militant. People care a lot about it.

– А чому так відбувається?

– Сказати чесно? Справа не в інтересі до космічних польотів. Справа навіть не в інтересі до ракет чи чогось такого. Ці люди почали нас підтримувати, тому що вони читають блог. У блозі іноді йде мова про ракетні двигуни і те, як вони працюють, але переважно в ньому йдеться про філософію. Він про те, як потрібно жити, щоби бути щасливим. Пам’ятайте, що кожна секунда, яку ви витрачаєте на щось нудне, – це втрачена секунда вашого життя. Наприклад, ви витратите 20 хвилин вашого життя на це інтерв’ю. А коли вам лишатиметься жити всього 20 хвилин, ви знатимете, що якби ви не робили того інтерв’ю, у вас би було ще 20 хвилин на життя. Ця ідея – не забувати жити, що б ви не робили, – надзвичайно важлива. І це наскрізна тема мого блогу. Він про те, щоб завжди почуватися життєствердно. Може бути безліч причин, щоб сумувати, але коли ви пригнічені і не робите нічого конструктивного, цей стан самовідтворюється і лише погіршується.

– And why does it happen this way?

– Should I answer honestly? It’s not about a strong interest in space flight. It’s not even a strong interest in rocketry or anything like that. These people have become supporters because they read the blog. The blog is sometimes about the rocket engines and how they work, but mostly it’s about philosophy. It’s about what you should do with your life to be happy. Remember that every second that you live doing boring things, you lose a second of the rest of your life. You will probably lose twenty minutes of your life because of this interview. And when you have twenty minutes left, you will know that if you only hadn’t done that interview, you would have another twenty minutes living. This idea “Remember to live while you do it!” is very important. That’s something that goes through my blogs. It’s always about staying positive. There can be every reason to be depressed, but if you do get depressed, if you don’t do something about the world, it self-amplifies and only gets worse.

Виступ Медсена на TedxKyiv. Фото – TedxKyiv

– Ваша взаємодія з цими людьми живить ваш інтерес до проекту? Чи буває, що вас іноді пригнічують сумніви з приводу того, чи все вийде і чи люди вас підтримають?

– Взагалі мені властиві сильні емоції. Нещодавно зі мною стався один випадок, коли я намагався пофарбувати ракету, яку потрібно було запускати за тиждень. Я спробував пофарбувати її самотужки, і це була дуже погана ідея, тому що я мав витягнути її з ангару, принести компресор, одягнути захисний костюм та протигаз, адже фарба токсична. Було дуже спекотно, і я перегрівся. Мені ставало все гірше і гірше. Зрештою, я з відчаю почав кричати у маску: «Чому мені ніхто не допомагає?!». А на це були причини, тому що люди, що працюють у Suborbitals, – це волонтери, які приходять о четвертій. А я розпочав процес підготовки о другій. Тож допоки почали підходити люди, які могли б допомогти мені тягати всі ті речі, охолодити мене і таке інше, я витратив усю свою енергію на відчай з приводу своєї самотності. Єдина проблема у роботі з волонтерами полягає в тому, що в них не дуже багато часу, тому ми працюємо ввечері та на вихідних. Отже, в якийсь момент я повернувся додому, прийняв ванну, написав іншим повідомлення про те, що мене не буде три дні і що я дуже засмучений. Але дві години потому моя депресія розвіялася. Я повернувся до роботи, і ми всі разом пофарбували ракету. Інколи буває важко, але сум швидко проходить, і ти усвідомлюєш, наскільки класні речі ти робиш.

– Does your contact with these people rejuvenate your interest in this project? Do you ever get depressed thinking whether it’s gonna work, whether people will come to support you?

– I’m always the person who has strong feelings. I’ve had one occurrence recently when I was trying to paint the rocket that was going to be launched in a week. I tried to paint it myself, and that was a very bad idea, because I had to pull it out from the hangar into a painting house, I had to bring a compressor, I had to wear a protective suit and a gas mask – the paint is toxic and so on. It was very hot and I overheated. I felt worse and worse. Eventually I was screaming my despair into this gas mask, “Why doesn’t anybody help me?” And this was all induced, because people in Suborbitals are volunteers who come at four o’clock in the afternoon. And I was eagerly starting this process at two o’clock in the afternoon. So by the time people started to arrive who could help me carrying all these things, keeping me cold and so on, I had used all my energy being sad that I was lonely. It’s a problem to work with volunteers only because they don’t have so much time, so we always work in the evenings and on the weekends. But it doesn’t go any worse than that. Then at some moment I went back home, took a bath, wrote an email to the others that I’m gonna be away for three days and that I’m very sad and pissed off. And then, two hours later, the depression had evaporated. I went back to work and we painted it another time with everybody helping each other. So it can be tough sometimes, but you only stay sad for a short period and then you realize how fantastic those things are when you get back to them.

– Чи передбачено у вашому економічному плані, що на певному етапі у проект будуть залучені наймані працівники?

– У проекті працює сорок шість осіб, і принаймні десятеро з них працюють в ангарі сім днів на тиждень. Я цього не розумію. Я ніколи не бачив нічого подібного, хіба що, може, в екстремальних видах спорту чи у футбольній команді…

– Does the economic plan anticipate that there will be paid workers to run the project at a certain phase?

– There are forty-six people working on the project, and at least ten of them are at the hangar once a day, seven days a week. I don’t understand it. I have never seen anything like that happening, except maybe in extreme sports or a football team…

– Люди підтримують вас фінансово в обмін на право працювати разом з вами?

– Ні, все функціонує інакше. Люди, які працюють у проекті, зазвичай не є благодійниками, просто вони безкоштовно працюють і тим самим підтримують проект. Щоб бути членом команди, не треба нічого платити. Працювати може будь-хто, у кого є відповідні навички. Які саме навички? Буває по-різному. Деякі з цих людей – професійні інженери. Ми вабимо науковців. Але ракети будують не науковці – їх будують звичайні кваліфіковані робітники, «сині комірці», зварювальники. І буває проблематично знайти людей, які можуть добре фарбувати чи гнути метал. Зате не проблема знайти високоосвічених науковців, які не можуть робити нічого, окрім науки.

– Do people support you financially in exchange for being allowed to work with you?

– No, it doesn’t work like that. The people working in the project generally aren’t supporters, they just work for free and that’s their support. It doesn’t cost anything to be a member. If you have the skills, you can be a member. And what are these skills? Well, it depends. Some of the people are professional engineers. We have quite an appeal to scientists. But rockets aren’t built by scientists. They are built by ordinary skilled persons, blue collars, welders – as they say, butchers, bakers and candlestick makers. And it’s a problem to find people who can paint or bend metal and do it well. But it’s not a problem to find highly educated scientists who can’t do anything except science.

– Скільки коштує запустити людину в космос?

– Якщо це роблять десятеро осіб, ми ставимо платформу і здійснюємо десять запусків, і так можна суттєво амортизувати кошти завдяки кількості запусків. Якщо ж це робить лише одна особа, запуск виходить значно дорожчим. За малої кількості запусків це коштуватиме близько одного мільйона євро, що дорожче, ніж у Virgin Galactic. Зате ви одержуєте власний космічний корабель, який можна привезти додому і поставити у вітальні. Якомусь мільйонеру це має дуже сподобатись. Його колеги казатимуть: «У мене є яхта вартістю три мільйони доларів, що плаває у Середземномор’ї». Хтось інший скаже: «У мене є гелікоптер». А наш клієнт зможе сказати: «А в мене є власний космічний корабель! Я можу залишити цю планету. Я можу рухатися швидше, ніж будь-який об’єкт, створений руками людини». Ці люди люблять подібні хвастощі. Але це не є моїм бізнесом, бо мене мотивує пристрасть, а не гроші. Подібно до інших інженерів-ракетників, я спеціаліст з витрачання грошей, і в мене погано виходить їх заробляти. Гадаю, знайдуться інші люди, які візьмуть цю ідею і зроблять на ній бізнес.

Взагалі, у волонтерську організацію дуже важко залучати кошти. Нещодавно зі мною зв’язалися представники офіційної космічної програми Нігерії під назвою Nestra. Вони питали, чи могли б ми організувати для них навчальний курс з виробництва ракетних двигунів. Вони хотіли прислати до нас у Копенгаген кілька інженерів, щоб ми навчили їх, як будувати рідинний ракетний двигун. Мені довелося категорично відмовитись.

Наша місія як волонтерської організації полягає в тому, щоб відправляти людину в космос, а не вчити нігерійців це робити. Усі гроші, які ми одержали від приватних донорів, перераховувалися саме з цією метою. Якщо ми почнемо займатися побічною діяльністю, донори скажуть: «Ну от, ми дали вам гроші, а тепер ви використовуєте їх, щоб підтримати нігерійську космічну програму і одержати прибуток? Це шахрайство!». Це було б неправильно, тож із цього нічого не вийшло. Хоча працювати з нігерійцями було б цілком легально. Вони не належать до списку «поганих» країн. Ми б не мали права працювати, наприклад, з такими країнами, як Північна Корея чи Лівія. Нігерія не належить до їх числа. Але ми не могли на це піти, тому що наша місія чітко означена: відправити людину в космос, безпечно повернути її на Землю, зробити це швидко.

Фото – copenhagensuborbitals.com

– How much does it cost to put a man in space?

– If there are ten persons doing it, you put the platform up and conduct ten launches, and you can amortize a lot of costs on the number of launches. If you have only one person doing it, it’s much more expensive per launch. If you had to do it a small number of times, I would say, it would be around one million euros, which is more expensive than Virgin Galactic, but you get to have your own space craft. You can bring it home and put it in your living room. Some millionaire would definitely love it. His colleagues would say, “I’ve got a $3 million super yacht floating in the Mediterranean.” Another one would say, “I have a helicopter.” Our customer will come up and say, “I’ve got a personal space craft! I can leave planet Earth! I can fly faster than any object made by the hands of man.” Something like that. It’s a kind of bragging that these people would love. But that’s not my business because I’m essentially driven by passion and I’m not passionate about money. Actually, like other rocket engineers, I’m an expert in spending money and not very clever in making it. I think there will be others who will grab this idea and make a business.

When you have a volunteer organization, it’s actually very hard to put money into it. I was recently approached by the Nigerian official space program called Nestra. They asked me if we could arrange a rocket engine production course for them. They wanted to send a couple of engineers to our workshop in Copenhagen and we were to teach them how to build a liquid fuel rocket engine. And I had to reject this totally.

Being a volunteer organization, our mission is to put a man in space, not to teach Nigerians to do so. All the money that’s gone into it from private donors was meant to reach this goal. If we start to do something on the side, like teaching third-world countries how to go in space, the donors would say, “Hey, we’ve given you money, and now you’re using it to support a Nigerian space program so that you get profit? This is fraud!” So that would be wrong. Nothing came out of it. Technically, it was legal for us to work with the Nigerians. They are not on the list of “bad” countries. We certainly couldn’t do it with North Korea, Libya and places like that. Nigeria is not critical in this sense. But we couldn’t do it because we are supposed to do something else. And our mission is defined: put a man in space, return him safely to Earth, do it fast. It’s that simple.

– Ваш проект унікальний чи у вас є конкуренти у Західній Європі? Чи існують подібні проекти, які також збирають гроші спільнокоштом?

– Було б чудово, якби були такі проекти. Уявімо, вони б робили те ж саме, що й ми, і у нас були б аматорські космічні перегони, і наші супутники фотографували б їхні ракети на пускових платформах, і ми б негайно поверталися до наших ракет і запускали їх, коли це все ще небезпечно (як робили американці у 1968 році). Наскільки мені відомо, немає аматорів, які роблять щось подібне, і я кажу «наскільки мені відомо» з тієї причини, що ніхто не зобов’язаний про це повідомляти. Тому ніколи не знаєш, чи робить це хтось інший. Могло б виявитися, що мій сусід будує місяцехід і не каже мені про це (сумніваюся, що це так).

Але все залежить від того, що розуміти під «подібними проектами». У Румунії є люди, які працюють над одним проектом, поділяючи багато ідей, про які я говорю. Але там є цікавий момент, і я хотів би порівняти цей проект із нашим. Ми зробили відеоролик, де я пояснюю, як працює ракета. На цьому відео я підходжу до двигуна, який ми побудували, і на прикладі конкретного обладнання показую, як воно працює. Після цього румунська група зняла подібне відео, де молодий хлопець показує на екрані комп’ютера тривимірну модель ракетного двигуна, який вони планують побудувати. Але від тривимірної моделі на комп’ютері до фактичного двигуна, що працює, – величезний крок. І в цьому різниця: є люди, які сподіваються, мріють і щось роблять, але вони не будують конкретних речей із заліза, що працюють. Сильна сторона Suborbitals у тому, що ми діємо радше ніж говоримо.

Фото – National Geographic

– Is your project unique or do you have some competitors in the Western Europe? Are there other projects similar to yours that can also raise money with crowd funding?

– It would be wonderful if there were. Imagine if they did something the same way, and we would have an amateur space race, and our satellites would take pictures of their rockets on the pad, and we would immediately go back to ours and launch them when it was still not safe (like the Americans did in 1968). To my knowledge, there aren’t any amateurs doing anything like that, and the reason I have to say “to my knowledge” is because there is no reporting duty. So you don’t know if there’s somebody doing it. I mean, it could be my neighbor who might be building a moonlander without telling me (I don’t think he is).

But it depends on how specific you get. There are people working on a project in Romania who share many of the thoughts that I’m talking about. But there’s a very interesting point and I’d like to compare to this project. We made a video where I explain how a rocket works. The video shows me going to the engine that we built, and I explain on this actual piece of mechanic how it works. And then this Romanian group made a similar video, and what you see there is a young guy showing on a computer screen a 3D rendering of the rocket engine that they’re planning to build. There is an enormous step from having a 3D rendered model in the computer to having an actual engine firing in the testing. And that’s the difference – there are people out there hoping and dreaming and working on it, but they don’t tend to build anything from iron and turn it on. The strong thing about Suborbitals is that we act rather than talk. We do it.

– Вас не запрошували працювати у НАСА чи ще кудись?

– Був лише той випадок з нігерійцями, і я, звісно, відмовився. Якби, не доведи господи, я працював у НАСА, я б займався дуже спеціалізованою роботою. Працюючи в Suborbitals, я будую пускові платформи, я будую рідинні ракетні двигуни, я заснував завод з виробництва ракетного палива, я займаюся твердим паливом. Я можу робити багато різних речей, і це нагадує мені Сергія Корольова, який також будував і місяцеходи, і ракети, і пускові платформи, і взагалі був батьком радянської космічної галузі. Займати таку позицію – це унікальна нагода, яка сьогодні вже не трапляється у професійній космічній індустрії.

– Did someone offer you money to work for NASA or something like that?

– The case was with the Nigerians and of course they were rejected. If I were to work for NASA (God forbid), I would be in charge of some very limited jobs. Working with Suborbitals, I get to do construction work on the launch pad, construction work in liquid fuel rocket engines, I have made a factory for making rocket fuel, I get to do solid fuel. I can get to do a lot of different things, and it’s a bit like Sergei Korolev who also designed moonlanders and rockets and launch pads and was really the father of the Soviet space line. Having this position is unique – it doesn’t happen in professional space industry today.

Переклад на українську Тетяни Цибульник