Спочатку в Олі була «Малютка» від Миколайчика, потім – «Зайчик» з додатковими колесами для рівноваги, далі – «Україна» і щось німецьке на зразок «Тиси». Сьогодні вона їздить по місту на «Аїсті», переконуючи громаду, що велосипеди – це круто.

Оля Райтер – героїня культурних процесів Львова, велоактивістка та керівниця мистецької формації «Wiz-Art». Завдяки старанням її команди однойменний кінофестиваль цього літа відбувся вже вшосте, поступово перетворившись на вагомий культурний бренд не лише Львова, а і всієї України.

Проект Кінофестиваль «Ровер», який збирає гроші через Спільнокошт, вже цієї осені має здивувати львів’ян кінопоказами, підживленими енергією педальних генераторів. ОЛЯ РАЙТЕР розповідає ВЕЛИКІЙ ІДЕЇ про ідею та фінансування фестивалю та свою велосипедну ментальність. 

– Тобі у Львові комфортно їздити на велосипеді?

– Більше так, ніж ні. Звичайно, доводиться часто зупинятися і просити пішоходів зійти з велодоріжки. З машинами стара історія – деякі пропускають, деякі підрізають. Їздити на велосипеді у Львові особливо складно для людей, які не знають правил дорожнього руху. Велодоріжки захищають від потоку машин, але їх у нас поки мало.

Я правила знаю добре, бо тривалий час жила за містом і їздила на машині. Буває, коли їду на велосипеді, то забуваю, що я на ровері, – у мене таке відчуття, що я рівноцінна з машинами. Крутячи педалі, намагаюсь бути уважною, спокійною та впевненою, дуже рідко їжджу по тротуару. 

– Я помітив, що, наприклад, у Варшаві велодоріжки побудовані як частина пішохідної зони. У Львові досить часто велосипедисти їздять по дорозі, а на Січових Стрільців будують дивну велодоріжку прямо посеред дороги. 

– У Берліні є навіть світлофори для велосипедистів. У Парижі постійно діє автоматизована оренда велосипедів. Я їду додому по Липинського, і там дуже зручна велодоріжка, хоча ввечері неосвітлено і страшно, бо навколо ліс, а також є проблеми зі з’їздами. Я дуже тішуся цією велодоріжкою, але таке враження, наче асфальт на ній лопатою клали. На гірському велосипеді там комфортно, на міському відчуваєш кожну ямку. Щодо велодоріжок посеред дороги, інженери кажуть, що це звичайна практика, хоч я думаю, що це не дуже зручно. 

– Оскільки ти їздила машиною, ти, мабуть, відчуваєш, що різниця між цими видами транспорту не лише в комфорті чи мобільності…

– Немає нічого приємнішого, ніж їхати на велосипеді, коли машини стоять у довжелезному заторі, як ось щойно біля готелю «Львів». Ти можеш з легкістю маневрувати собі поміж ними. Їздити на машині було, в першу чергу, дорого і стресово. На машині буває зручно їздити тільки на далекі відстані. Я їздила на машині, коли жила за містом, де просто немає вело доріжок – машини по трасі літають зі швидкістю 120 км/год, і це дуже небезпечно.

Мені здається, через років 20-30 автомобілі зникнуть, пальне подорожчає, і навіть багаті будуть користуватися міським транспортом або електромобілями.

– Як буде виглядати кінофестиваль «Ровер»?

– У програмі будуть короткометражні та повнометражний фільми. Щодо зовнішнього втілення у мене є певна візія, але не факт, що воно так і буде виглядати. За технічну частину відповідають хлопці з De:coded. Будуть педальні генератори, екран, місця для глядачів. У Львові є дві локації, де це може відбутися 21-22 вересня. Якщо буде дощ – під колонами Палацу мистецтв, якщо ні – на площі Ринок. 

– Я так розумію, буде стояти десять велотренажерів?

– Правильно називати це «педальні генератори». Це трикутна конструкція, на яку кріпиться заднє колесо, що при терті з валом генерує електроенергію. Генератор виробляє енергію і направляє її до інвертора, який перетворює постійний струм на змінний. І маємо готову електроенергію, в яку можна безпечно вмикати проектор, ноутбук, звукову техніку.

Цього року нашу програму відкриє мексиканський фільм «Як збудувати гелікоптер» режисерки Ізабел Ацеведо. У ньому йдеться про те, як у місті через бурю зникає електроенергія і сім’я намагається вижити. Саме тоді у головного героя з’являється ідея генерувати енергію через ровер.

Наша команда йшла до цієї ідеї кілька років. Думали, що хочемо показувати фільми про велосипеди, зв'язувалися зі схожими фестивалями. Але коли я подивилась цей фільм, то подумала, що можна не просто дивитись фільми, але й генерувати енергію для перегляду. Технічно це виявилося трохи складніше, ніж я собі уявляла. Після розмов з інженером проекту Іваном Сольським у мене голова була квадратна, бо треба було згадувати багато чого з фізики. 

– Як ви знайшли цих інженерів?

– Це команда ІТ-фестивалю De:coded. Ми познайомилися з Іваном ще там. Він взагалі багато чого робить, навіть роботів. Я йому розказала про нашу ідею, і для нього це була перешкода, яку цікаво подолати. До речі, він вже збудував тестовий зразок, все працює. Педальні генератори взагалі використовуються у різних цілях. Наступного літа їх можна десь у місті поставити, щоб люди заряджали собі, наприклад, мобільні телефони.

– Для вдалого показу треба, щоб усі десять велосипедів одночасно працювали?

– Звичайно, ми розрахували, щоб був запас електроенергії. Щоб не сталося так, що у нас не вистачає трьох людей і все припиняється. Але, мабуть, ще до початку кіносеансу треба буде покрутити, щоб мати запас, а далі крутити, щоб поповнювати його. Іван краще знає – може, вам буде цікаво ще з ним поговорити.

– Крім Спільнокошту, чи знайшли ви додаткове фінансування меценатів чи міської влади?

– Про підтримку міської влади тут навіть не йдеться, отримали лише моральну підтримку. У нас така бюрократична система, що навіть якби вони захотіли, то треба було б вигадати дуже вагому причину, щоб вони це підтримали, і сталося б це через три роки.

Ще я подавала пропозиції до кількох компаній. Одна ІТ-компанія відгукнулася. Це компанія, яка дає своїм новим співробітникам взимку айпади, а влітку – велосипеди. Також були приватні меценати. Директор іншої ІТ-компнії, який, за його ж словами, є методистом здорового способу життя і з дев’яти років їздить на велосипеді, дав суму готівкою і сказав, що йому просто подобається наша ідея.

Також ми зробили показ на підтримку фестивалю і вже змогли повернути вартість тих генераторів, які ми купили.

Всі фото з фейсбуку Олі Райтер та фестивалю Wiz-Art

– Кінофестиваль «Ровер» буде складатися лише з показів чи будуть ще й інші атракції?

– У нас буде AlleyCat – велоквест існуючими та неіснуючими кінотеатрами Львова. Він триватиме кілька годин. Ми розробимо мапу, і всі зможуть приєднатися. На кожній точці буде стояти людина і давати завдання. Так ми хочемо розважити людей і показати дві проблемні речі: те, що у нас майже немає кінотеатрів або багато з них є занедбаними, і те, що важливо їздити на велосипедах. Два тижні тому відкрилася фотовиставка «Велосипеди та їх люди». Проведемо майстер-клас з їзди на ровері для тих, хто не вміє їздити.

Загалом, це лише початок, не треба думати, що 21-22 вересня «Ровер» пройде, і все. Наразі наша прерогатива – зробити установки, які зможуть ефективно генерувати енергію. Цього разу робимо акцент на генерації та фільмах, бо це, так би мовити, дебют!

– Наскільки аудиторія фестивалю «Ровер» буде перетинатися з аудиторією «Wiz-Art»?

– Сподіваюсь, буде «візартівська» аудиторія, а також багато велосипедистів. Висновки роблю на основі показу Rover Films на «Майстерні міста» у червні. Було багато людей, багато з них приїхало на роверах. До речі, кияни зможуть переглянути ці фільми 20 вересня на Пікніку Слави Фролової. 

– Які фільми у тебе асоціюються з велосипедами і які з них будуть у програмі кінофестивалю «Ровер»?

– Один з моїх найулюбленіших – класичний фільм «Викрадачі велосипедів». Його чомусь майже ніхто не бачив. Це так несправедливо, хочу це виправити, бо й назва така актуальна – у Львові в багатьох викрадали велосипеди. Решта програми в розробці. Є короткометражки, які точно покажемо, але розказувати про них марно – краще дивитись. Існує багато спеціалізованих фільмів про велоспорт, але знаю одне: ми акцентуватимемося на використанні велосипеда в повсякденному житті.

– Яка була твоя найбільша велопригода?

– Дуже давно у мене був велосипед «Зайчик», і я на ньому, як мені здавалося, дуже далеко заїхала в поле з бабцею. І це досі дуже яскравий ностальгійний спогад. Ось така пригода.

А якщо говорити, хто і скільки тебе підрізає, то таких пригод може бути багато і щодня.

– Коли під час фестивалю «Ровер» люди будуть питати, що ви тут взагалі робите, що ти будеш відповідати?

– Дуже просто – ми генеруємо енергію, показуємо фільми і говоримо, що велосипеди – це круто, ними треба користуватися. Вважаю, що в цьому немає чогось мега-інноваційного. Ми просто хочемо собі такий кінотеатр.

Підтримайте проект «Кінофестиваль Ровер» на Спільнокошті!