Володимир Турко працює шахтарем та організовує дискотеки в місті Червонограді. Він щодня спускається в шахту, але мріє про небесні орбіти. Головна амбіція Володимира – створити в Україні фонд, який допоможе людині збирати гелій-3 на поверхні Місяця та колонізувати Марс.

Кілька тижнів тому Володимир Турко подав проект «Фонд космічної перспективи» на Спільнокошт на Великій Ідеї. Ми не стали його публікувати. Натомість спочатку ми вирішили знайти Володимира та поговорити з ним.

– Ви писали, що працювали в шахті й організовували дискотеки. Звідки з’явилася цікавість до космосу?

– Цікавість виникла ще в дитинстві. З батьком дивилися по телевізору запуск супутника, і я питався, що то таке. У шкільній бібліотеці читав книжки, там було багато радянської літератури про космос. А потім почав сам роботи креслення і моделі ракет. Зараз створив у «ВКонтакте» групу «Фонд космічної перспективи».

Планую відкрити рахунок і зареєструвати підприємство – інвестиційний фонд – щоб назбирати гроші на проект «Повітряний старт».

Цей проект розроблено нашим КБ «Південне». Його перевагою є те, що не потрібно будувати космодром – можна запускати ракети, звідки хочеш. Це робиться на базі літака Ан-225 «Мрія». Зверху закріплюється ракета, літак стартує, надає певного імпульсу, після чого ракета також злітає.

Таким чином вартість запуску зменшується в десять разів порівняно з запуском із космодрому. Також збільшується вага вантажу, який можна запустити. Є можливість запускати навіть пілотовані кораблі.

Наша держава не дуже підтримує цю галузь, але в нас є багато напрацювань і великий потенціал.

– То ви хочете, щоб не держава, а люди фінансували польоти в космос?

– Держава нехай фінансує, але я планую створити приватну структуру, щоб вона також впроваджувала якісь проекти і сама на себе заробляла.

– Наскільки я розумію, зараз в Україні діє п’ятирічна Космічна програма 2013-17, бюджет якої становить 2,5 млрд. грн., причому держава дає лише половину суми. Чому б не організувати людей, щоб вони фінансували державну програму? Навіщо робити власну програму і власні кораблі?

– Також діє Державна концепція, складена до 2032 року. Вони запустять супутник «Либідь» для зв’язку і ще пару наукових супутників. Але концепція не передбачає ані запуску серйозних супутників, ані пілотованої програми, ані програми освоєння Місяця.

Вже навіть Іран в рамках своєї космічної програми запускає в космос шимпанзе, а за 5-10 років планує запустити людину. Китай вже має свою станцію, хоча там лише один модуль. У Британії розробляється багаторазовий корабель, який буде злітати і сідати, як літак. В Америці з одного долара, інвестованого в космічні програми, отримують 12 доларів прибутку.

– А чому українці не запускають шимпанзе? Наші офіційні науковці недостатньо амбітні чи просто не володіють необхідними знаннями?

– Думаю, вони просто розраховують на те фінансування, яке їм дають. Є лише програми зондування Землі, є супутник «Січ-2». З нього можна замовити фотографії та використовувати їх для сільського або лісового господарства. Мають запускати супутник «Либідь» з нашого з Бразилією космодрому «Алкантара».

– Ви кажете, що американський долар, вкладений у космос, повертається 12 разів. Коли гривня, вкладена в космос, зможе хоч якось повернутися? Що взагалі приносить прибуток у космічній галузі?

– Прибуток забезпечується тим, що технології з космосу переносяться на Землю. До того ж, деякі матеріали за рахунок сили тяжіння на Землі неможливо тут виготовити. Крім того, в Америці є приватні компанії, які хочуть видобувати природні ресурси на Місяці та на астероїдах. НАСА також має програму перехоплення астероїдів і доставки їх до орбіти Місяця, щоб також їх розробляти.

Україна зараз рахується п’ятою за рівнем космічного розвитку. У нас є дуже непогані ракетоносії, гарна програма «Морський старт».

Кошти, які вкладаються Україною в запуск іноземних супутників, мають повертатися. Але запуск українських супутників не такий виправданий, тому що наші підприємства не замовляють даних з нього.

– Якщо це дорого коштує і немає результатів, то чи взагалі потрібна Україні космічна галузь?

– Потрібна – для науки та авторитету України. Якщо Україна запровадить проект «Повітряний старт», то матиме велику вигоду. Багато країн, що розвиваються, хочуть, щоб у них було супутникове телебачення і зв'язок, а також щоб рятувальники використовували їхні супутники.

Україна може серйозно цим скористатися. Якщо говорити про «Повітряний старт», такого літака, як «Мрія», не має жодна країна. У нас уже є один літак, а другий побудований на 80%. Ракетні технології дозволяють впровадити його вже за кілька років.

– У Росії віце-прем’єр нещодавно звинувачував «Роскосмос» у «мутному розумінні мети космічної діяльності» та взагалі хотів об’єднати космічну галузь з авіаційною. Чи можна сказати, що космічна галузь переживає сьогодні кризу в усьому світі?

– У Росії були проблеми. Зірвався їх амбітний проект із запуску апарату для аналізу ґрунту в космосі. Потім аварія ракети «Протон» підірвала авторитет Росії. Ще вони будують новий космодром «Восточный» і також не встигають.

Але Росія має спільний з Європою проект дослідження космосу. І все ще діє програма «Морський старт».

– А чи варто взагалі запускати космонавтів? Що це дає сьогодні, крім престижу? Чи це вже давно пройдений етап?

– Шкода, що коли американці полетіли на Місяць, вони там не залишилися, не побудували базу. У Радянського Союзу також була програма з польоту на Місяць, але помер Корольов – єдиний, хто керував тією програмою і говорив на рівних з державними чиновниками. Тоді розроблялася ракета «Н1» для польоту на Місяць. Її чотири запуски були невдалими, а для п’ятого запуску були розроблені нові двигуни, але після смерті Корольова цю програму закрили.

– Сьогодні мова йде про колонізацію Місяця, чи знову – лише висадка й експерименти?

– Американці мали шість місій, багато експериментів, привезли на землю 400 кг місячного ґрунту. Зараз дуже перспективно видобувати там гелій-3 – ресурс, якого на Землі мало, а на Місяці – в надлишку. Він потрібен для роботи ядерних реакторів. Десять тонн цього ресурсу можуть забезпечити енергоспоживання Росії на рік. Це екологічно чиста енергія. Якби вона у нас була, ми могли б відмовитися від теплової енергетики.

Крім того, Місяць дуже зручний для роботи астронавтів, бо там немає атмосфери і можна було б побудувати обсерваторію та базу з видобутку ресурсів.

– Мова йде про фантастичний художній сюжет, чи це реальна перспектива найближчих років?

– Це реальна перспектива. Наприклад, зараз в Австралії розроблено проект із видобутку гелія-3 без участі людини.

Також цікавий проект Ілона Маска з колонізації Марсу – вони хочуть у 2021 році запустити туди перші чотири людини. А кожні наступні два роки – відправляти ще четверо людей і залишати їх там, щоб вони там жили і народжували дітей. Набір на цю програму вже закінчено. По всьому світі на участь у програмі згодилося понад 140 тисяч людей. Кожен з них платив 40 доларів. Тому вони вже мають певні гроші, а також ракету Falcon 9. Є план ракети Falcon Heavy, яка дозволяє виводити вантажі на орбіту. Можна буде побудувати на орбіті космічний корабель, який зможе доставити людей на Марс та започаткувати там бази.

– Скільки коштує розробка космічного корабля?

– Щоб повністю зробити космічний корабель з випробуваннями, наприклад, такий, як розробляє зараз Росія, потрібно 80 млн. доларів. Це, звичайно, дуже дорого, але для економіки й науки це дуже важливий внесок.

– Чи вас цікавить космічний туризм?

– Так, звичайно. Зараз є проект Річарда Бренсона – компанія Virgin Galactic, яка займається космічним туризмом. Всі чекають першого запуску. Бренсон має сам полетіти з дітьми, щоб показати, що це надійний вид туризму. Там політ коштує 200 тис. доларів. Буде 5-7 хвилин у невагомості. На кораблі має бути шість чоловік і два члени екіпажу. Тому принаймні для бізнесменів це вже доступно. Бо щоб полетіти на Міжнародну космічну станцію, потрібно 50 млн. доларів.

– Чи ракети, які ви робили в дитинстві, реально запускалися?

– З десяти штук одна полетіла, то була така радість! Інші вибухали, як і реальні ракети. Я тоді навчався в школі. Це були невеликі макети розміром у півметра, втім, величина не має значення.

– Чи вистачає вам комунікації на космічну тематику в Червонограді, Україні, інтернеті?

– В інтернеті вистачає. Я познайомився з творцем групи «Космический иммигрант», який зараз навчається в США, вивчає юридичні аспекти освоєння космосу. Є багато інших груп космічного спрямування. З приводу серйозних питань я листуюся з людьми з Національного космічного агентства.

Фото Мирослави Клочко