За будущее Украины болеют не только те, кто находится внутри страны, но и люди, у которых сейчас нет возможности быть здесь. Тем не менее, украинцам, уехавшим за рубеж, очень хочется донести свои мысли и идеи до нас, и мы даем им такую возможность. Мы получили еще один отклик (вслед за Виктором Цокланом и Ольгой Романюк), на этот раз – из Азии, от путешественника и общественного активиста Богдана Логвиненко.

Я належу до ідеалістів-мрійників. Все, чим я коли-небудь займався і продовжую займатись, – втілення власних мрій. Коли закінчував школу, зробив із друзями культурний портал і вів його п’ять років. Свого часу ми були найвідвідуванішими в Україні. Тоді це було моєю мрією. Я все дитинство провів у музичних школах – хор, бандура, фортепіано, гітара. Але не склалось, а музику я все одно обожнюю, тому спершу я пробував себе як музичний журналіст, потім взявся за музичний букінг. Спершу це був відомий гурт «Мертвий Півень», пізніше – менш відомі українські і неукраїнські гурти Zapaska, Echo Gardens, Kakaxa, DVA, Napszyklat та інші. Моя букерська діяльність – це вся Східна і Центральна Європа, це п’ять мов, якими я володію на рівні спілкування і листування. Я завжди мріяв знати багато мов і ніколи не мав діла з музикою, яка мені не подобається.

Півтора роки я жив у Польщі, зараз я у Південно-Східній Азії, де вчу індонезійську мову й культуру і активно подорожую. Я не намагаюсь кудись емігрувати, оскільки живу в одному єдиному світі, вчу різні культури і мови його регіонів. Одночасно із музичними справами, сюди я воджу групи мандрівників зі Східної Європи і мрію про те, що привезу сюди і Східно-Європейську музику. Останні півроку я дуже активно веду щоденник-фейсбук і все більше людей підписуються на мої життєві історії.

Часто тих, хто виїхав за кордон, сприймають вороже – «поїхав за кращим життям – не вчи жити нас!». Це надзвичайно хибна думка, я це зрозумів під час довгого перебування у Польщі, де поляків, що виїхали до Норвегії і Німеччини, не клеймлять. Вони дуже часто і авторитетно діляться досвідом. Від звичайних фермерів до державних управлінців – у Польщі швидко все змінюється, і в деяких містах вже важко сказати, що це Польща, а не Норвегія. Світ один і, повірте, нам є чому повчитись у світу і для того, аби зрозуміти, як «все влаштовано», туристичні путівки не допоможуть. Беріть візу, відпустку, знімайте квартиру в якомусь європейському місті і поживіть там хоча б місяць.

Я досить далекий від політики і практично ніколи про неї не пишу. Мені здається, що політика і футбол – це речі, за якими можна стежити (якщо ти не всередині них), якщо є багато зайвого часу. Ми повинні слідкувати за роботою чиновників, а не гаслами з політичних шоу. Футбол – це такий самий симулякр патріотичності, як і політика.

Але зараз я на місяць в Джакарті, столиці Індонезії, не подорожую, практично не сплю і весь час слідкую за подіями в Україні. Я страшенно переймаюсь через усе, що вже відбулось і через те, про що можна здогадуватись наперед. Зібрав людей на ночівлю до мами в Києві, допомагаю в поширенні і написанні текстів, але, на жаль, не можу приїхати постояти на майдані.

Зараз найбільше гнітить усіх – відсутність плану, спланованості дій, продуманості. Це ознака українськості. На жаль, в нас цього практично немає. Ми – анархісти, який план? І у мене є кілька побажань до людей (політиків і не політиків), які мають стати реальною владою. Така собі дорожня карта адекватності. Більшість із цих побажань я писав із розгорнутими текстами впродовж кількох останніх днів, тож коротко:

1. Dont hate what you dont understand!

Не примушуйте бути всіх такими ж «правильними», як ви. Навіть якщо ви справді вірите в свою безумовну правильність. Не чіпляйтесь до слів. Не виганяйте «неправильних». Особливо зараз.  Всі зараз потрібні на майдані. І всі правильні. Не вимагайте ні від кого нічого. Не вимагайте ні від кого навіть виходити на майдан. Вимагайте тільки від себе. Будьте обачними з перебіжчиками і рилами політиків-котіків з калєндариків. Але толерантними до тих, хто щирий і кого ви, можливо, просто не розумієте.

2. Виходьте в люди. Ідіть до сусідів, родичів

Ідеться не лише про те, аби агітувати вийти на майдан зараз. Ви можете їх загітувати прийняти в себе мітингувальників з інших міст. Ви маєте тримати з ними контакт і пояснювати, що відбувається, бо агітація на них валиться з усіх сторін і адекватної практично немає. У разі революції буде розкручуватись відкат. Спілкуйтесь з старшими людьми, слухайте їх життєві історії, але не встидайтесь – вмовляйте і переконуйте.

3. Пам'ятайте, що українські політики – це діти

У нашої країни немає політичної історії, наші політики здебільшого не дотичні до європейської політичної традиції, але добре навчені російським тоталітаризмом. Тому вмійте їм пробачати, вони роблять помилки і багато, вони не знають, як себе поводити, як об'єднуватись, як вести дискусію. «Тоді нащо нам такі політики?» – спитаєте ви. Але інших у нас наразі немає.

4. Візьміть під контроль створення нових силових структур

Якщо переворот все ж таки відбудеться, одним з найважливіших рішень нової влади має бути розформування усіх силових структур і створення одного єдиного відомства, звільнення квадратних площ центральних будинків у всіх містах і відкриття нових офісів допомоги громадянам. Всі чудово розуміють, що силові структури зараз зовсім не працюють на тих, хто їх утримує, тобто на платників податків. У новій структурі мав би місце чесний набір, абсолютно прозорі відбіркові комісії і іспити. І безумовно там мав би бути іспит з прав людини, оскільки це те благо, яке вони мусять охороняти в першу чергу.

Ми добре знаємо, що в нашій країні мало не кожен десятий – мєнт. Тому опозиційні політики ніколи не підуть на такі заяви, серед мєнтів є і їх електорат. Але цього слід вимагати нам, аби людоненависна структура, якою може скористатись будь-яка нездорова людина, що випадково опинилась при владі, назавжди вимерла. Ніякі відставки міністрів не допоможуть. Пора еволюціонувати.

5. Створюйте контент

Записуйте думки, фільмуйте, малюйте фотожаби, складайте пісні і жарти. Візуальний контент – це те, на чому тримається будь-який якісний протест.

Интересно читать также:

Украина с другой стороны. Ольга Романюк

Украина с другой стороны. Виктор Цоклан