Агропідприємець Володимир Салига: «Агробізнес стає таким же перспективним, як і видобуток нафти 100 років тому»

ВЕЛИКА ІДЕЯ почула про глобальну стратегію перетворення України на одного з найпотужніших експортерів зерна у світі. Вона не прописувалась у державних програмах, а була складена та запропонована інноватором і підприємцем Володимиром Салигою спільно з командою агроконсалтингового центру Innovation. Ми вирішили дізнатись, у чому вона полягає, хто зможе її реалізувати, і чи має вона сенс, поки Україна не підписала Угоду про асоціацію.

Ще до 2000-го року ніхто у світі не міг уявити, що Україна здатна щось взагалі експортувати. Але сталося диво. За 10 років Україна посіла (не завдяки, а всупереч усім законам) шосте місце у світовому експорті зернових, яке займає і сьогодні. Призабута назва «Житниця Європи» починає знову актуалізуватися. За деякими позиціями, наприклад, експортом соняшникової олії чи фуражного ячменю, ми взагалі тримаємо першість.

Один із моїх знайомих, який працює у насіннєвому бізнесі, був в Іспанії на заводі з виробництва олії.  Він питає там – почому будете продавати? Йому відповіли: залежно від того, яка ціна буде в Україні… Цей мій знайомий продав того року 10% насіння соняшника в Україні і був надзвичайно гордий, що був причетним до цієї справи.

Населення землі зростає, а кількість землі, придатної до сільського господарства зменшується. Агробізнес стає таким же перспективним, як і видобуток нафти 100 років тому. І Україна в цій справі перетворюється на серйозного гравця. Цього року ми виростили 62 млн тонн зернових, з них – 30 млн. тонн експортували. До прикладу: в 2000-му році Україна вирощувала 32 млн тонн, що дорівнює показнику внутрішнього споживання зерна. Тоді ми практично нічого не експортували.

Ситуація з 2008-го року почала кардинально мінятися просто на очах. Коли я починав працювати в Кіровоградській області в 2008 році, там цілі поля квітнули маками та бур’янами. Дрібні фермери ледь животіли. За 2 роки уся земля була поділена між високотехнологічними холдингами та рівень виробництва зріс у рази. Всі поля вже доглянуті та дають високі врожаї. На очах будуються сучасні елеватори, на полях працює потужна імпортна техніка.

image

Є тільки 3 країни, які потенційно можуть задовольнити зростаючий світовий попит на зерно. Це Бразилія, Україна та Росія. У Бразилії це буде пов’язано з вирубуванням лісів, чого світова спільнота не допустить. А у нас є реальний шанс. Велика ідея полягає в тому, щоби використати цей шанс і вивести Україну за 5 наступних років на 2 місце у світі за експортом зерна. Ось три основні проблеми, які потрібно подолати для досягнення цієї мети та шляхи їх вирішення.

1. Логістика до порту

Навіть експортуючи таку кількість зерна, виробники та зернотрейдери зіткнулися з браком зернових вагонів для перевезення товару з регіонів до портів. Потрібно вдвічі більше вагонів. Це питання інфраструктури повинна вирішувати держава, оскільки «Укрзалізниця» є державною компанією. Уряд Південної Кореї пропонував допомогти нам у будівництві цієї залізничної інфраструктури. Навіть вони розуміють, настільки це важливо буде в майбутньому.

На жаль, наш міністр сільського господарства, як завжди, говорить з трибун про небувалий врожай зерна, але свій прямий обов’язок не виконує і не вирішує проблему з виробниками вагонів. Деякі компанії вже не сподіваються на державу та починають купувати вагони самі. Зокрема один із найбільших у світі агрохолдингів, що базується у нас в Україні («Укрландфармінг») закуповує 3 000 вагонів. «Нібулон» будує річкові порти та планує збільшити внутрішні перевезення зерна річковими баржами, так як це роблять у Бразилії, де є схожа проблема з недостатньо розвинутою залізничною мережею. Багато компаній купують власні автомобільні зерновози. Але зараз це хоч і найпростіший, але найдорожчий метод транспортування зерна в порт.

2. Брак вологи  

Особливо в південно-східній частині України. Потрібна масштабна кампанія із впровадження поливу в цій зоні. Для порівняння наведу такий факт. Врожайність кукурудзи на півдні без поливу – 5 т/га, з дощуванням – 14 т/га, з крапельним зрошенням – 20 т/га. Але поливне обладнання досить дороге, і теж пов’язане з інфраструктурою підведення води. Але розбудувати цю інфраструктуру не під силу одному господарству. В США в Канзасі є цілі райони, де в напівпустельному кліматі збирають прекрасні врожаї. Найкраще в цьому сенсі показав себе Ізраїль, де 90 % сільськогосподарської продукції вирощуються в пустелі. Не потрібно винаходити велосипед. Схема діє однаково. Держава підводить до полів воду, спрощує процедуру водокористування для цілей поливу, компенсує відсотки на кредит за зрошувальне обладнання, а компанії самі знаходять та встановлюють полив. Багато хто це робить зараз без держави, просто за її участі ми б швидше досягнули мети.

3. Брак кадрів

Сільське господарство завжди було однією з найвідсталіших та водночас найпрестижніших галузей. Різкий попит на кваліфіковані кадри призвів до різкого дефіциту на ринку праці. Задовольнити цей попит наші аграрні виші не можуть принципово. Бо освіта там непрактична, а технології за якими навчають студентів, відстали років на 20 від тих, які використовуються у нас вже сьогодні. Потрібно розвивати напрям консалтингу, як це зроблено в США чи Західній Європі, які досягли максимальної врожайності.Фермер у США, який вирощує найбільші у світі врожаї, постійно консультується з дорадниками, які надають йому необхідну інформацію.

У Нідерландах фермери об’єднуються навколо консультаційних компаній, які допомагають їм ставати ще ефективнішими. Вони збирають інформацію та порівнюють дані між собою. В одного фермера найменша витрата палива, а в іншого – працює найменше людей на 100 га. Як не дивно, цією інформацією відкрито діляться та обговорюють між собою. Навіть я був здивований таким відкритим підходом. Казав: ви ж конкуренти, для чого ви ділитеся секретами? Відповідь була зрозумілою, «ми не конкуренти в межах країни, а колеги. І разом ми боремося, щоб бути ефективнішими, ніж фермери інших країн». Діє принцип обміну ідей і практичного досвіду. Якщо у 10 фермерів спочатку по одній ідеї, то зрештою кожен отримає по 10 ідей. Тому вони стають сильнішими та ефективнішими на світовому ринку. Так і ми повинні ділитися ідеями, щоб разом бути конкурентними для фермерів США, Бразилії, Австралії та інших країн.   

 

Аграрний центр Innovation

Це заснована Володимиром Салигою консалтингова компанія, що пропонує досвід успішних світових господарств та виступає за впровадження ефективних принципів ведення агробізнесу в Україні, що є, на думку фахівців центру, найперспективнішим сектором української промисловості.

Агросектор та Угода про асоціацію

Щодо руху в Європу – на агробізнес сильно це не вплине. Україна і без Угоди про асоціацію широко представлена на європейському ринку, тому відкриття кордонів сильно не змінить систему. Натомість можуть спроститися деякі процедури щодо експорту. Несуттєво ситуація може й погіршитися, але ненадовго, оскільки прийдуть нові інвестиції. Наприклад, наші виробники зерна представляють на світовому ринку досить конкурентноспроможну, як показує експорт, та дешевшу, ніж європейська, продукцію. Тому попит буде зростати. А от тваринництво та плодоовочівництво у нас гірше розвинене, а продукція поки дорожча за європейську. 

Загалом для Європи Угода буде означати зміщення потужностей, центрів виробництва, більшість з яких опиняться у нас. Так сталося, коли плодове виробництво з Голландії перемістилось у Польщу. Більш тісна співпраця з Європою не стане для українського агробізнесу перешкодою. Проблем слід шукати не в зовнішній економіці, а у внутрішній організації нашого бізнесу. Так заплутана податкова та дозвільна системи більше тягнуть нас назад, ніж можливі зовнішньоекономічні перешкоди. 

Автор
ВЕЛИКА ІДЕЯ — платформа фінансування проектів через Спільнокошт / медіа соціальних інновацій

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Наша особиста гідність співзалежна з гідністю нашого оточення. Не можна бути гідним чи гідною окремо від усіх