ВЕЛИКА ІДЕЯ продовжує збирати думки про майбутнє Південно-Східної України через історії її мешканців. Громадський активіст ВОЛОДИМИР ЩЕРБАЧЕНКО порівнює сепаратизм у Донецькій та Луганській областях, розповідає про потребу повернути контроль над інформаційним простором Східної України та формулює меседж, який очікують від уряду активні й креатині жителі Донбасу.

У Луганську захоплена будівля СБУ, навколо неї розбито невеликий табір, перегороджена центральна вулиця міста. Незначна частина проросійського населення сьогодні нав’язує свій розвиток подій місту й області. Цих людей меншість, але вони активні й агресивно налаштовані та, очевидно, підтримуються з Росії. Разом із тим, більшість людей у місті пасивні й опозиційно налаштовані до уряду, але хотіли б жити в Україні. Ще є незначна частина людей, які підтримували Євромайдан і проєвропейські демократичні устремління України. Ключ до вирішення цієї ситуації для уряду полягав би в тому, щоб знайти підтримку серед цієї, більшої, частини населення, стимулювати їх на активніші дії. А взагалі, для кожної з цих груп потрібна своя стратегія.

Більшість мешканців Луганської та Донецької областей відчувають свою культурну й політичну відмінність від решти країни. Але при цьому вони вважають себе громадянами України та ідей сепаратизму в радикальних формах не підтримують. Водночас, згідно з соціологічними опитуваннями, рівень підтримки сепаратизму в Донецькій області вдвічі вищий, ніж у Луганській, хоча історично саме Луганщина містить більше російських районів, які належали до територій Війська Донського. В Донецьку за останні роки еліти звикли відчувати себе пупом землі, а тепер цю роль у них забирають.

Що варто було б робити уряду? Показати, що він чесний, що заявлені гасла і реформи справді відбуваються. Такі дії, як відмова чиновників від пільг та кортежів, продаж майна ДУСі, варто продовжувати робити і показувати людям. Для того, щоб показувати, потрібно контролювати місцевий інформаційний простір, а цього донедавна не відбувалося. Багато років інформаційний простір повністю контролювався Партією Регіонів. У населення фактично відсутні навички критичного мислення, воно перебуває в зомбованому стані.

Очевидно, що треба не контролювати ефір у формі цензури, як у тоталітарні часи, а використовувати більш інноваційні форми. Напевне, в уряду зараз немає коштів, щоб давати гранти на такі дії, але, можливо, розвитку незалежних ЗМІ могли б фінансово допомогти міжнародні партнери, які підтримують демократичні процеси. В області є значна кількість журналістів, які підтримують реформи.

Інша проблема в тому, що навіть якщо уряд декларує хороші речі, на Сході їх немає кому впроваджувати. Силовики (міліція, СБУ) і багато чиновників підтримують сепаратистів, значною мірою ігноруючи позицію нової влади. Органи місцевого самоврядування так само перебувають під впливом регіоналів або комуністів.

Ще в Біблії писалося, що не можна нове вино вливати у старі міхи. У нас та сама ситуація: аби щось змінити, влада має звернутися до професіоналів, молоді, патріотично налаштованих людей. Треба шукати підтримку в людях, налаштованих на реформи та європейський вектор розвитку. Такі люди є на місцях. Таких людей треба брати на роботу, координувати їхню діяльність, інформувати, заохочувати. Але уряд цього не робить. Він проявляє нерішучість у боротьбі з сепаратизмом, і людей на Сході це починає справді дратувати.

Активні й креативні люди, які могли б розвивати Схід України, тривалий час просто тікали звідси – хто в Київ, хто за кордон. Продовжують тікати й зараз. Донбас лишатиметься чорною дірою, поки не зміниться парадигма місцевого економічного розвитку. Доки основою місцевої економіки будуть видобувні галузі, це буде край без майбутнього в короткостроковій перспективі. Тому важливо з адміністративного впливу Донбасу вивести сільськогосподарські райони Південно-Східної Слобожанщини та Приазов’я. Так менше людей буде втягнуто в це провалля. А для залишку Донбасу необхідно запропонувати довготермінову стратегію постіндустріального розвитку. Питання в тому, наскільки люди на це готові.

Потрібен чіткий меседж від уряду до громадянського суспільства, до малого та середнього бізнесу, до людей, які встигли отримати західну освіту: «Ви нам потрібні, потрібні ваші руки і голови, ваші знання і досвід. Прийдіть на державні посади, допоможіть нам зробити реформи». Зараз же уряд просить таких людей бути консультантами на посадах, але це якась волонтерська робота, і не ясно, хто це буде впроваджувати.

У багатьох луганчан є історичні, робочі, сімейні зв’язки з Росією. Крім того, багато хто звик сприймати Захід як щось погане, як небезпеку для своїх життєвих цінностей. Щоб це ставлення змінилося, люди мають відчути, що насправді означає для людини сучасна західна цивілізація. Цього можна досягти через спрощення візового режиму і заохочення програм професійного обміну. Також людям важливо показати, що впливає на якість їхнього життя.

Наприклад, у стотисячному Стаханові розібрали трамвайну колію. А трамвай – це й екологічний, і більш безпечний громадський транспорт. Це не жахливі маршрутки, в яких люди їздять напіврачки з небезпекою для життя. Але жодна людина в Стаханові не вийшла з протестом проти знищення трамваю. А от коли хтось зібрався знімати пам’ятник Леніну, вони вийшли ночувати на місцевій площі. Для людей реальною цінністю є не якість життя, а якісь ідоли, уявні категорії, які ніяк не впливають на їхнє життя, здоров’я і добробут. Отже, людям важливо показати, що таке справжня якість життя та що може дати приєднання України до європейського цивілізаційного простору.

Інтегрувати Донбас в Україну можна через ідеї соціальних благ. Більшість людей хочуть саме цього. І якщо показати людям, що вони хай навіть важкою працею зможуть заробляти гроші, дбати про свою сім’ю, та якщо вони відчують, що уряд грає чесно і не забирає зароблене, це б могло привабити людей зберегти цілісність цієї країни.

Фото з Фейсбука Володимира Щербаченка