Ната Домбровська – мешканка Львова та працівниця ІТ. На Спільнокошті вона вже підтримала чотири проекти на суму понад 12 тисяч гривень. Ната розповіла про свій широкий досвід доброчинних акцій та критерії підтримки проектів на Спільнокошті, а також висловила переконання, що в майбутньому ІТ-проекти допоможуть побороти корупцію і контролювати владу.

– Розкажіть трішки про себе: чим ви займаєтесь, чим цікавитесь у житті?

– Я працюю в ІТ-сфері, в основному з іноземними замовниками. Проекти, в яких я брала участь, є дуже різноманітними та охоплюють багато галузей. Завдяки цьому я маю можливість спілкуватися з великим колом людей та багато чому в них вчитись.

Люблю подорожувати, відвідувати історичні чи просто чимось унікальні місця та дізнаватися щось нове. Намагаюся долучатись до доброчинних акцій різного формату – для мене це поклик душі, внутрішня потреба не залишати людей наодинці з бідою. 

– Коли ви вперше почули про Спільнокошт? 

– Коли почалися події Євромайдану, я стала дивитись «Громадське», почула про їхній збір коштів на Спільнокошті і саме так познайомилася з вашою платформою. Мені дуже сподобалась ідея колективного фінансування, і я вирішила підтримувати ті проекти, які мені подобаються або видаються особливими.

– Ви підтримали чотири проекти на Спільнокошті. Крім «Громадського», це «Карика-Дурка», «УкрЯма» та «Чорний козак». За якими критеріями ви обираєте проекти для підтримки?

– «Громадське» – це дуже цікава альтернатива телебаченню. Звичайне телебачення я не дивлюся вже років десять, адже за наявності інтернету в ньому немає потреби. В інтернеті можна дивитися незаангажовані новини, фільми без реклами на будь-який смак, отримувати лише те, що тебе цікавить, а не те, що нав’язано. Але мене зацікавив такий формат, який обрало «Громадське» – живий і не зрежисований.

Стосовно «Карика-Дурки», я палка прихильниця Юрія Журавля. Він дуже талановита людина. Його мені теж відкрив Майдан. Його малюнки дуже глибокі, не розумію, коли він встигає їх малювати в такій кількості і якості.

Мені дуже шкода, що «УкрЯма» не знайшла підтримки. Це проект зі сфери моніторингу та впливу на виконавчі органи, щоб примушувати їх робити те, що вони мають робити. А «Чорного козака» я підтримала, бо мене вразили люди, які хотіли його знімати.

А взагалі я люблю людей, які намагаються щось робити в житті, хоча б роблять спроби. І якщо ці люди мають цікаві ідеї та потребують допомоги, я намагаюся за можливості їх підтримувати. 

– А як ще, окрім Спільнокошту, ви долучаєтесь до доброчинності?

– Переважно я допомагаю хворим діткам та сиротам. Також долучаюсь волонтером до «Фабрики Святого Миколая». Це масштабний і потужний захід, коли ми на свято Миколая збираємо подарунки дітям із малозабезпечених сімей Львова. Формуються волонтерські групи, які мають по декілька листів до Миколая чи просто адреси дітей. Львів’яни-благодійники зносять речі, одяг, солодощі, іграшки, з яких складаються подарунки відповідно до віку чи побажань. Перед святом Миколая подарунки пакуються по машинах, і волонтери розвозять їх по сім’ях, щоб привітати дітей. Я задіяна як водій Святого Миколая.

– А яких проектів вам бракує на Спільнокошті?

– Мій внутрішній критерій відбору проектів – соціальна та освітня складова. Я обираю проекти, які можуть змінювати життя на краще, які дають людям шанс, як, наприклад, проект «Квиток до успіху».

Займаючись доброчинністю вже дуже багато часу, я зрозуміла, що людям не завжди потрібна фінансова допомога – інколи вона стає навіть ведмежою послугою. Людям треба давати можливості і роз’яснення, змінювати їм свідомість, воскрешати віру у свої можливості, надавати їм імпульсу, щоб вони самі почали рухатися, – а не тягнути їх за собою.

Також мені цікаві проекти на зразок «УкрЯми», які допомагають контролювати і рухати гілки влади. На жаль, у наших реаліях держава функціонує не для суспільства, і це не виправити наріканнями, а лише діями, зверненнями, заявами, скаргами.

Коли люди матимуть простіші способи створити «незручну» ситуацію недобросовісним посадовцям, існуватиме більша ймовірність, що вони цим скористаються і шальки терезів перехиляться в правильну сторону.

– «УкрЯма» – один із прикладів долучення ІТ-проектів до соціальних змін. Чи не виникало у вас ідеї створити мережу підтримки або сайт для вирішення якоїсь суспільної проблеми?

– Наразі мені вистачає наявних соціальних мереж. Фейсбук і Твіттер себе дуже добре показали в ситуації, коли треба мобілізувати людей. Особливо якщо ти маєш ідею, яка вартує уваги. Під час Майдану мені хотілося допомагати, я натрапила на людей, які вже зорганізувалися, і я долучилася до них.

Зараз я є координатором однієї сім’ї загиблого на Майдані. Намагаємось допомагати їм у вирішенні різних питань, просто підтримувати і давати відчути, що вони не одні зі своїм горем. Коли виникає потреба, я просто пишу в Фейсбуці про потребу, і буквально за декілька годин маю результати.

Я дуже хочу, щоб в Україні почали на повну силу використовувати ІТ-продукти: моніторингові системи, електронні документи чи бази даних, які б мінімізували вплив посадовців, відсікли тягар бюрократії, поламали корупційні схеми та заощадили наш час через прозорість, публічність та доступність.

– А чи вважаєте ви себе громадською активісткою?

– Активісткою я би себе не назвала, але активною людиною – напевно, що так. Мені небайдуже все, що відбувається навколо мене, і якщо я можу щось змінити, то буду це робити, а якщо не можу, то буду шукати шляхів, як впливати.

– Я нещодавно спілкувався з відомим київським айтішником Романом Хмілем. Він казав, що ІТ-компанії поки що не дуже схильні до соціальної відповідальності та благодійності. Яка ситуація з цим у Львові?

– Про львівських айтішників я б такого не сказала – тут допомагають надзвичайно багато: наприклад, дітям «Небесної сотні», сім’ям загиблих військових, біженцям. Коли я потрапила на зустріч волонтерів для допомоги дітям героїв «Небесної сотні», то була приємно вражена, що більшість із них – орієнтовно 90% – працюють в ІТ-сфері.

Серед моїх знайомих айтішників надзвичайно високий відсоток тих, хто активно долучається. Причому це працівники доволі високого рівня. Звичайно, є й люди, які вважають, що це все не потрібно або марно. Декому важко довірити свої гроші іншим – але в більшості випадків вони просто не цікавилися, як ті гроші використовуються, тому й не можуть із ними розлучитися.

В основному організовуються просто люди, але інколи це відбувається як корпоративна ініціатива. Тішить, що до добрих справ долучається багато молоді, успішної та небайдужої.