«Всі говорять про реформи, це дуже небезпечний тренд, починаючи від Коаліційної угоди, яка є просто водою, закінчуючи таким серйозним документом, як Концепція розвитку освіти 2015-2025»

ВЕЛИКА ІДЕЯ вже писала про те, як онлайн-освіта вже найближчим часом може змінити пізнавальні та економічні звички людства.

Не так давно ці тенденції почали проникати і в Україну. Лілія Гриневич вперше серед українських високопосадовців вжила вислів «масові освітні онлайн-курси», а перша українська платформа онлайн-курсів Prometheus була визнана стартапом року. Співзасновник цього проекту ІВАН ПРИМАЧЕНКО розповідає, чому Україні потрібна своя МВОК-платформа, чим підхід Coursera відрізняється від edX, та, чи потрібно монетизовувати онлайн-освіту.

 

– Спершу хочу привітати Prometheus із перемогою в конкурсі «Найкращий стартап в Україні» (за результатами онлайн-голосування на сайті «Новое время»). Це була для вас очікувана перемога чи приємна несподіванка?

– Приємна несподіванка. Організатор нас узагалі не поставив до відома, що ми беремо участь у цьому конкурсі. Нам про це написали наші читачі, слухачі, студенти. Тож ми лише за декілька днів до завершення голосування розмістили інформацію про це в Фейсбуці і ВКонтакті. Більше нічого не робили – там і до цього в нас було доволі багато голосів. І в результаті виграли. 

Це як із друкарським верстатом Гутенберга. Німеччина могла б надрукувати книги на всіх, але в такому разі, думаю, інших держав окрім неї вже б не залишилось

– Іване, що спонукало вас робити так звану «українську Coursera» замість того, щоб перекладати оригінальну Coursera на українську мову? 

– Все-таки Prometheus – це не українська Coursera, скоріше вже тоді український edX. Тому що Coursera – це приватна комерційна компанія, а ми, як і edX – некомерційна організація, громадський проект. Ми не шукаємо прибутку – лише грошей для стабільної підтримки своєї діяльності.

Чому ми вирішили робити суто український проект? Розумієте, майже всі спроби перекладу захлинулись. По-перше, субтитрами можна перекласти лише лекції – хоча це теж немала робота. А от завдання і форум особливо не перекладеш – а без них це не має жодного сенсу. Крім того, є багато курсів, які мають національну специфіку: українське право, історія, іноземні мови для українців. Їх же не створять у Гарварді, скільки не чекай.

До того ж, по всьому світу виникають національні платформи MOOC: FutureLearn у Британії, iversity в Німеччині, державні платформи у Китаї і Франції... Справа в тому, що університетам зручно працювати з локальною організацією. Крім того, видача сертифікатів потребує фінансового договору між університетом і компанією. У нас, наприклад, укласти такий договір між українським університетом і західною компанією майже нереально. І таких нюансів багато.

Нарешті, це питання національного суверенітету. Це як із друкарським верстатом Гутенберга, який винайшли в Німеччині. Німеччина могла б надрукувати книги на всіх, але в такому разі, думаю, інших держав окрім неї вже б не залишилось. Та сила, яку дає друкарський верстат, дозволила б зім’яти інші держави. Тож нам потрібна не лише власна армія та власна економіка, але і власна освіта. 

– Скільки людей наразі працює над вашим проектом? 

– П’ятеро людей працюють постійно і серйозно, і ще декілька допомагають. Найближчими тижнями ми будемо активно працювати над тим, щоб залучити ще людей, зокрема методистів на волонтерських засадах. Тому що зараз ми готуємо нову хвилю курсів, і ще одну за нею. Там дуже багато суто методичної роботи, а також праці, пов’язаної з організацією процесу курсів. 

– Може, деякі студенти самі пропонують вам допомогу? 

– Так, дуже багато людей пишуть нам і хочуть допомагати. Це не лише студенти – це й викладачі, і люди, які займалися режисерською роботою, і методисти… Сьогодні от писали представники української діаспори з Сан-Франциско, теж пропонували допомогу. Але ми відбираємо людей залежно від того, чи є в нас робота саме для них. Деякі напрямки в нас уже прикриті, бо є люди, що за них відповідають. А деякі фронти робіт, навпаки, розширюються. 

– Якщо говорити про статистику – хто є вашою аудиторією? Це переважно молоді люди, студенти, чи вже досвідчені кар’єристи, що прагнуть постійного саморозвитку? 

– Ми нещодавно опублікували в інфографіці аналіз складу нашого першого курсу з фінансового менеджменту. Там можна побачити, що наша найбільша вікова група – це люди 22-27 років, друга за чисельністю група – 18-21 років. Тобто більшість – це випускники або вже працюючі професіонали. Але також є й абітурієнти, і люди за 35-45 років, їх також доволі багато. Розподіл доволі врівноважений. 

– Коли надходять пропозиції щодо співпраці від викладачів, за якими критеріями ви їх фільтруєте?

– У першу чергу нам потрібні курси, які будуть найбільш популярні і цікаві. У нас є акцент на створення ланцюжків курсів. Відповідно, нас цікавлять базові курси з різних дисциплін, починаючи із програмування, створення власного бізнесу і закінчуючи іноземними мовами. Ми хочемо починати з базових предметів і потім уже йти далі. Якщо нам пишуть про якісь вузькоспеціалізовані курси чи предмети магістерської програми – ми відмовляємося, тому що це не на часі.

По-друге, велике значення має якість викладача. У нас є обов’язкова вимога, щоб він був досвідченим лектором та розумів, як потрібно викладати. Тому що найкращі спеціалісти, у яких немає досвіду – це несерйозно.

По-третє, ми зустрічаємось і дивимось на людину – наскільки вона поділяє логіку і цінності нашого проекту, наскільки вона готова приділяти цьому час. Бо від цього дуже сильно залежить якість курсу. 

– Який із ваших чотирьох курсів викликав найбільший ажіотаж та зацікавленість серед користувачів?

– Поки ще важко сказати, бо два курси вже запущені, а на два ще відкрита реєстрація, вони стартують у січні 2015 року. На даний момент це фінансовий менеджмент, де вже понад 14 тисяч зареєстрованих користувачів. Але й решта курсів за ним ідуть більш-менш рівно. На другому місці програмування, потім історія та алгоритми. Ми думали, що курс із алгоритмів буде мати чимале відставання, бо там треба щонайменше вміти програмувати, але такого нема. 

Вчителька з села говорить, як складно підтримувати певний кваліфікаційний рівень. Тож прослухати курс з історії від київського викладача з університету – це можливість, яка її надихає 

– Ціль Prometheus на наступні 5 років – запустити 150 повноцінних курсів. Це амбітна мета, що потребує не лише часу та зусиль, але й неабиякого фінансування для покриття, принаймні, організаційних витрат. Яким чином ви плануєте монетизувати проект? 

– На даний момент проект існує на наші із співзасновником проекту Олексієм Молчановським зарплати. Але наша головна мета – залучення грантів і спонсорської допомоги, особливо для курсів з IT, створення бізнесу та іноземних мов.

Є доволі очевидні компанії та організації, зацікавлені у створенні таких курсів. Наразі ми почали вести перемовини – інтерес є, і я думаю, що поступово цікавість до цієї теми переросте в конкретне фінансування. Це очевидно – люди можуть вкластися, отримати якісний курс, зменшити витрати, якщо вони і так проводять такий курс, і покрити величезну аудиторію.

По-третє, ми думаємо над продажем сертифікатів. Будемо проводити експерименти, подивимось, які вони дадуть результати. Безумовно, інтерес до сертифікатів наразі великий. Сертифікат буде розміщений в онлайн-режимі, щоб його було зручно додавати в резюме. Ми плануємо інтегрувати додаткові можливості верифікації користувачів. Можна буде додати матеріали підготовки, завантажити конспекти тощо – те, що зможе довести, що користувач реально працював над курсом.

Ще один варіант – це краудфандинг. 

– Під час реєстрації на курси на сайті Prometheus користувача просять вказати, для чого це йому потрібно. Чому люди хочуть вчитися? Вже писали щось небанальне, що б надихало працювати над проектом і надалі?

– Ми хочемо завершити ці два курси та проаналізувати мотивацію користувачів. Але те, що пишуть на форумах, уже дуже надихає. Пише робітник із Донецька, який вимушений був евакуюватись на територію, підконтрольну українській владі, і тепер хоче знайти нову роботу. Для цього він хоче опанувати основи фінансів. Тобто людина вчиться, щоб прокормити родину.

Пише вчителька з невеличкого села і говорить про те, як складно підтримувати певний кваліфікаційний рівень. Тож мати змогу прослухати курс з історії від київського викладача з університету – це можливість, яка її надихає.

Пише жінка з невеликого міста, з міського самоуправління. Вона хоче зрозуміти, чому в бюджеті містечка завжди немає грошей і як їх правильно використовувати. Люди з Криму, які хочуть підтримувати з Україною інтелектуальний зв’язок, люди з великих міст, жінки в декретній відпустці... На форумі дуже багато мотивуючих історій. 

Нове покоління МВОК дуже серйозно ставиться до соціалізації. Британська платформа FutureLearn дуже чітко орієнтована саме на соціальну складову. edX дозволить розбивати студентів на невеликі групи по 40-50 осіб і вести рейтинги всередині групи 

– Про переваги МВОК усім відомо: навчатись може будь-хто, будь-де та будь-коли. А от які є недоліки онлайн-освіти, окрім відсутності живого спілкування? 

– Не всі дисципліни вкладаються в рамки МВОК. Якщо це курс, наприклад, із теорії переговорів – очевидно, що його краще проводити в умовах живого спілкування. Те саме стосується курсів, зав’язаних на психології, людській поведінці, невербальній комунікації, на якихось суто фізичних речах, як то практична частина в медицині. Не все можна перенести в онлайн – принаймні, так швидко.

По-друге, ви правильно підняли питання про соціалізацію. Нове покоління МВОК дуже серйозно до цього ставиться. Британська платформа FutureLearn дуже чітко орієнтована саме на соціальну складову. edX завершує написання функціоналу, який дозволить розбивати студентів на невеликі групи по 40-50 осіб і вести рейтинги всередині групи.

Крім того, я б виділив те, що немає зовнішнього примусу. Це мінус для багатьох людей, які не вміють самі вчитися.

Фактично, чим більше обмежень для участі у МВОК, тим вищий відсоток тих, хто їх завершує. Якщо, умовно кажучи, довести складність доступу у МВОК до рівня університетської програми, то я впевнений, що відсоток завершення буде такий самий, як в університеті. 

– Як боротися з неякісною онлайн-освітою від аматорів і шахраїв, що пропонується в інтернеті, а часто ще й за чималі гроші? Адже така «онлайн-освіта» замилює очі і підриває довіру до дійсно якісного і безкоштовного онлайн-навчання. 

– Тут працюють класичні інструменти репутації і ринку. Якщо курси безкоштовні і якісні – то люди будуть приходити. Звичайно, це не станеться за пару місяців, знадобиться час. Але поступово, за декілька років, вдасться побудувати репутацію. Головне – звертати увагу на якість, а не на кількість.

Але тут ситуація майже така сама, як в університетах. Адже платні контракти – це фактично таке саме шахрайство, тому що якісь незрозумілі люди читають якісь незрозумілі лекції, а люди за це платять. Та мені здається, що люди, які хочуть заплатити, будуть існувати завжди. З цим боротися майже неможливо, тому що людина, яка прагне витратити свої кошти, завжди знайде такий спосіб. 

– На вашу думку, яка ситуація із ВНЗ в Україні? Чи з’явились у нас учбові заклади, що вже задумуються над тим, як МВОК можуть покращити їхні позиції на ринку освіти? 

– Я думаю, що так. Зараз ми ведемо переговори із декількома університетами. І я сподіваюсь, що до нового року вони стануть офіційними учасниками проекту і самі будуть створювати МВОК. Це буде найкращий критерій того, наскільки вони це розуміють. 

Немає сумнівів, що МВОК і онлайн-освіта будуть поступово, але невпинно витісняти традиційні навчальні заклади 

– Якою ви бачите освіту майбутнього в далекоглядних масштабах? Чи може статися так, що онлайн повністю витіснить офлайн і через сотню років взагалі відпаде потреба ходити в університети, адже буде достатньо пройти МВОК, здати інтерактивні тести й отримати сертифікат? 

– Це доволі спекулятивне питання, тому що ми не знаємо, що буде через сто років. Ми не знаємо, як далеко просунуться технології віртуальної реальності. На мій погляд, це неможливо без створення повноцінної віртуальної реальності, де людина зможе працювати, як у реальності звичній. Виходить, відповідь на це питання зводиться до того, наскільки швидко її вдасться створити. Якщо за сто років вдасться – то процес можна буде повністю перенести в онлайн.

Але в будь-якому разі ми маємо намагатися інтегрувати онлайн-освіту у фізичну освіту, тому що людське спілкування важливе для навчальних результатів. Безумовно, ми маємо працювати над тим, аби максимально звільнити знання, щоб вони були доступні для кожного громадянина. Думаю, перспективи тут доволі серйозні.

У цілому, немає сумнівів, що МВОК і онлайн-освіта будуть поступово, але невпинно витісняти традиційні навчальні заклади. Просто спочатку вони з’їдять слабеньких, і лишаться лише найсильніші національні університети. А чи з’їдять найбільші у світі університети національні – це вже велике питання. Я думаю, відповідь на нього буде багато в чому залежати від поведінки національних лідерів. Тому що якщо вони зараз прийдуть до тями і самі почнуть активно працювати у цій сфері – їхні шанси надзвичайно високі.

– Можете також розказати про плани щодо розвитку проекту Prometheus і онлайн-освіти загалом?

– По-перше, я сподіваюся, що вже у грудні ми зробимо анонс нових курсів. Якщо все піде добре, то наступного року в нас уже буде багато нових цікавих курсів як від університетів, так і від організацій-партнерів, у тому числі компаній.

Також ми хочемо поступово підняти дискусію щодо реформи подальшої освіти в Україні. Нещодавно прийняли новий закон «Про вищу освіту», але це не реформа – там просто виправили найбільш кричущі проблеми. Тепер час розробити реальну реформу, адже питання онлайн-освіти наразі взагалі не висвітлено. Недавно сталася історична подія – Лілія Гриневич у статті в «Українській правді» вперше серед високопосадовців вжила вислів «масові відкриті онлайн-курси».

Інше питання – чому ми хочемо навчити людей? Ми хочемо навчити їх вчитися та критично мислити. Але що конкретно за цим стоїть? Як це має здійснюватись у ВНЗ та середніх навчальних закладах? У нас немає жодного плану, тож його треба розробити. Це займе багато часу.

Також ми хочемо інституційних змін. Багато говорять про компетентність диплому – щоб перед отриманням диплому людина підтверджувала компетенцію, як із ЗНО. Чи це реально? Як це буде взаємодіяти із МВОК? Ми хочемо підіймати дискусію, запрошувати людей та обговорювати ці питання. 

Всі говорять про реформи, але коли справа доходить до конкретики, ніхто не може сказати, що саме вони пропонують. Насправді це дуже небезпечний тренд, починаючи від Коаліційної угоди, яка є просто водою, і закінчуючи таким серйозним документом, як Концепція розвитку освіти 2015-2025. Ми хочемо зробити так, щоб реформи були не абстракцією, а конкретним списком завдань та механізмів.

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Менше ніж через 10 років ми зможемо керувати машинами, чутливими до руху очей, а також ковтатимемо нанороботів для загоєння травм у наших тілах.