Чи матимуть фаблаби бізнес-перспективи на українському ринку колективних просторів?

ВЕЛИКА ІДЕЯ попросила ВОЛОДИМИРА ВОРОБЕЯ, експерта з економіки колективних просторів розповісти, на що слід звертати увагу фаблабам, приходячи на український ринок третіх місць.

У лютому Володимир мав виступ на тему економіки колективних просторів у «Часописі» по слідам якого написав у своєму блозі детальний пост-реліз. В ньому було проаналізовано світові тренди колективних просторів та їх прихід український ринок.

Як можна побачити з цього аналізу коворкінги, антикафе, інкубатори вже почали мати рентабельність в Україні, а з розвитком самозайнятості, їх може стати ще більше.

Володимир Воробей звертає увагу також на нове покоління клієнтів колективних просторів. На зміну тусовщикам приходять вузько заточені спеціалісти. Тому найкращі перспективи на ринку матимуть простори з найбільш успішними клієнтами-відвідувачами, так званими резидентами.

На вирішальну роль резидентів просторів звертає увагу Володимир Воробей аналізуючи бізнес-перспективи фаблабів, які він воліє називати «інфолабами», або просто «майстернями».


Кожен колективний простір обирає свою нішу і відповідно свою бізнес-модель. Простір, націлений на платоспроможних розробників, матиме апріорі іншу бізнес-модель ніж простір, створений для молодих безгрошових дизайнерів одягу.

У цій відсутності рецепту і полягає краса колективних просторів, які дозволяють творчо підходити до творення самої бізнес-моделі.

На сьогодні більшість колективних просторів в Україні і далі заробляють переважно на столах, тобто здачі в оренду робочого місця.

Не люблю англіцизмів, тому назвемо fablabs, hackerspaces умовно майстернями та інфолабами.

Для мене головною проблемою цього типу колективних просторів є питання відповідальності

Хто несе відповідальність за безпеку? Хто несе відповідальність у випадку нещасних випадків? Хто несе відповідальність за легальність і відсутність негативних правових наслідків?

Без відповіді на ці запитання простори такого типу залишатимуться у сірій зоні і завжди залишатимуться з ризиком закриття у випадку першого нещасного випадку чи негативної ситуації у будь-якому такому просторі в країні. На жаль, ми не Німеччина з занадто бюрократизованими процедурами та розвиненим ринком страхування, коли ці питання вирішуються в робочому порядку. 

Однак це не означає, що в країні не повинні відкриватись майстерні та інфолаби – навпаки – їх нам треба. 

Інше питання – це бізнес-моделі резидентів таких просторів – наскільки вони життєві та сталі. Одна справа – длубатися з залізом для власного задоволення або інтересу, інша справа – продавати на відкритому ринку продукти або послуги.

З мого досвіду, низький середній ступінь бізнес-життєздатності проектів, пов'язаних з «залізом», – головний ризик новостворених майстерень та інфолабів

Згідно дослідження ресурсу, що займається темою коворкінгів, Deskmag на сьогодні у світі налічується приблизно 6 тис. колективних просторів. Щороку їх кількість зростає на більш ніж на 50%.

В середньому в світі оренда робочих місць приносить колективним просторам 62% прибутку.

Переконливо прибутковими на сьогодні вважаються лише 5% колективних просторів, ще 29% принаймні працюють «в плюс». Втім, якщо простір утримується на ринку бодай півтора роки, шанси на його прибутковість суттєво зростають.

Наразі є ніша для ентузіастів, тобто тих, кому цікаво, але хто ще не вміє і не готовий заробляти на своїх знаннях та навичках.

Відповідно питання, де бізнес у майстернях та інфолабах, як вони виживатимуть? Хто платитиме за них?

Отже порада – виживуть ті майстерні та інфолаби, які допомагатимуть своїм резидентам створювати і виводити на ринок продукти та послуги, – тобто допомагатимуть заробляти гроші, – на жаргоні регіоналістів – супроводжуватимуть комерціалізацію продукції. Можливі також гібридні моделі майстерень-інкубаторів, коли частка бізнесу резидентів відходить власникам простору.

Інша цікава можливість в Україні – створювати такі простори як спільні підприємства між університетами та власниками просторів. Університети надто неповороткі для створення таких просторів, водночас матимуть власні ресурси, особливо після повного вступу в дію Закону України Про вищу освіту і їм потрібні будуть нові точки диференціації у боротьбі за студентів та гроші держави, а для власників просторів – це залучення інвестицій та гарантований потік резидентів.

 

Володимир Воробей

директор агенції економічного розвитку PPV Knowledge Networks та співзасновник Pawillion Coworking у Львові

 

Автор
ВЕЛИКА ІДЕЯ — платформа фінансування проектів через Спільнокошт / медіа соціальних інновацій

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Чого ж нам бракує, щоб допустити майбутнє в Україні вже сьогодні? Одна з можливих відповідей — у нашому суспільстві ще не зібралася критична маса громадян, оснащених для реалій майбутнього, що стрімко наближається.