Науковці та лікарі всього світу вже понад 200 років розділені на два табори: прихильників і противників вакцинації

Винайдення вакцини від натуральної віспи прирівнюється до польоту людини в космос.

Про ліквідацію однієї з найдавніших інфекційних хвороб, що тільки в ХХ сторіччі за різними даними забрала життя від 300 до 500 млн людей, Всесвітня організація охорони здоров'я офіційно заявила лише у 1979 році, після більш як 200-літньої історії вакцинації.

За цей час з’явилося понад 100 вакцин від 40 різних інфекційних хвороб, а сама вакцинація перетворилась на окреме відгалуження наукових досліджень, гіперприбутковий бізнес, предмет інформаційних воєн і проблему індивідуального вибору.

Політика вакцинації у світових прикладах

Практика нашої країни не надто відрізняється від решти світу. Так в Австрії проводиться вакцинація від 17 інфекцій, у США і в Польщі – 16 інфекцій, у Франції, Італії, Великобританії – від 12, у Німеччині – від 13. В Україні, відповідно до Національного календаря щеплень, обов’язковою є вакцинація від 10 інфекційних хвороб.

В усьому світі вакцинація є добровільною, і остаточне рішення мають приймати батьки дитини, проте іноді держава більше втручається у «добровільність».

Так у США невакцинована дитина не має права відвідувати організований дитячий колектив. Батьки можуть обрати своїй дитині альтернативне індивідуальне навчання, і якщо вони, приміром, не хочуть вакцинувати дитину, то наймають їй репетиторів за власні кошти. Така ж політика і в Греції.

У Бельгії у 2008 році виник високий ризик розвитку спалаху поліомієліту. Було видано відповідний нормативний документ, згідно з яким батьки, які відмовлялися проводити щеплення своїм дітям без медичних протипоказань, спочатку викликалися на бесіду, а в разі неефективності – сплачували високий штраф або навіть засуджувалися до ув’язнення терміном на 5 місяців. Досвід штрафів за невакцинування пережила й Польща.

Минулого року влада Пакистану заарештувала близько п’ятисот батьків за відмову проведення щеплення дітям. Це елемент протидії політиці священиків, які засуджують державні кампанії з вакцинації, оскільки, на їх думку, це послаблює іслам. Торік у Пакистані зафіксували 306 випадків поліомієліту з 359 зареєстрованих у світі.

Цікавим є досвід Данії. Якщо пацієнт не робить щеплення у встановлений йому час, то потім він сам оплачує і відвідування лікаря, і вакцинацію. Там немає обов’язкового щеплення проти гепатиту В, але якщо в дитячий колектив приходить дитина, хвора на цю недугу, медичний офіцер зобов’язаний подбати про те, аби напередодні всіх дітей цього колективу щепили проти гепатиту В.

В Австралії, навпаки, уряд доплачував сімейним лікарям і батькам дітей в разі добровільної вакцинації, і протягом 2013 року вдалося підвищити рівень охоплення щепленнями дітей із 70 до 90%.

У багатьох країнах через відмову від щеплення дітей просто позбавляють медичної страховки, а батьки не отримують фінансової допомоги на дитину.

В Україні: від чого захищаємося?

Отже, станом на 2015 рік  в Україні маємо «обов’язкову» вакцинацію від 10 інфекційних хвороб: дифтерії, правця, кашлюку, кору, паротиту, поліомієліту, туберкульозу, гепатиту В, краснухи та гемофільної інфекції.

За словами експертів, батьки без проблем погоджуються на вакцинацію БЦЖ, проти поліоєміліту, дифтерії, правця, але відмовляються від Нib-інфекцій і гепатиту В. Причина відмов не тільки у рішенні батьків, а й доступності вакцин. Сьогодні, наприклад, вакцина БЦЖ практично відсутня, держава її просто не закупляла в 2014 році.

На думку експертів, кількість інфекційних хвороб, які будуть попереджатися вакцинами буде зростати, бо наука не стоїть на місці. «Змінюються стандарти виробництва і стандарти дослідження вакцин, вони стають все суворішими. Це стандарти, що ґрунтуються на принципах науково-доказової медицини (evidence-based medicine) – коли недостатньо провести просто лінійні дослідження, тут потрібні більш достовірні докази ефективності і безпечності», – зазначає Лапій.

Професор Святослав Дейнека, завідувач кафедри мікробіології та вірусології Буковинського державного медичного університету в одній із своїх оглядових статей анонсує дослідження вакцин, що гіпотетично можуть знизити захворюваність на неінфекційні хвороби (наприклад, діабет), допомогти в імунотерапії онкологічних захворювань (зараз в ЄС активно впроваджується вакцина проти раку шийки матки), пошуки імунологічного захисту від наркозалежності й паління, алергії та автоімунних захворювань.

Від міфів до реальних проблем

За даними дослідження, проведеного восени 2014 року дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) та Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВОOЗ), 72% українських мам позитивно ставляться до вакцинації, що у 2,5 рази перевищує показники 2008 року. Лапій підтверджує цю тенденцію: «Ця позиція є активною, тобто понад 70% в цьому питанні не вагаються. Близько 20 % не впевнені (тобто займають пасивну позицію: «може, вакцинуємося, а може, ні»), 10% опитаних категорично проти».

Відмова від реалізації права на вакцинацію нерідко провокується прорахунками держави в інформаційній політиці, вважає Євген Комаровський, педіатр, кандидат медичних наук, лікар вищої категорії і телеведучий.

«Захворювання, пов'язані з вакцинацією за часом, розглядаються як ускладнення, вакцинним препаратам приписуються не властиві їм побічні реакції, те, що в більшості розвинених країн вітається (одночасне введення декількох препаратів, розширення календаря вакцинації і т.д.), саме в нашій країні викликає опір.

Окремий момент – відсутність інформації про випадки інфекційних захворювань. Наприклад, є статистика про те, скільки жителів країни захворіло на кір, але абсолютно закрита від населення інформація про кількість корових енцефалітів, пневмоній, скільки чоловік втратило зір, і як наслідок, багато хто переконаний в тому, що кір – це легка дитяча хвороба, якою слід перехворіти в дитинстві», – наголошує Комаровський.

З ним погоджується і Валерій  Поліщук, професор, доктор біологічних наук, завідуючий кафедрою вірусології ННЦ «Інститут біології» КНУ ім. Т. Шевченка: «Все частіше чути розмови про відмову від вакцинації у зв’язку з різноманітними побічними ефектами. Це негативна тенденція. Однак побічні ефекти справді є, як і скрізь у світі, хоча пов’язані вони не так з самим принципом вакцинації, як із якістю вакцин та кваліфікацією персоналу (в першу чергу, з правильним оцінюванням імунологічного статусу вакцинованих). До того ж, непомітно грамотної просвітницької роботи серед населення».

Недовіра населення до вакцинації пов’язана й з низкою поширених міфів. Зокрема про Україну як полігон для доліцензійних експериментів, аутизм, який начебто викликає щеплення, перевантаження імунної системи після щеплень. Все це міфи, які потрібно роз’яснювати людям. Але є і справжні причини відмов від вакцинації, як-от: недотримання температурного режиму транспортування і зберігання; неправильне введення; недотримання курсу вакцинації усіма необхідними дозами згідно з календарем; нехтування індивідуальними особливостями організму; станом здоров’я людини (у людей з глибокою імуносупресією імунітет може не вироблятися). Перед введенням будь-якої вакцини, необхідно здійснити нищку індивідуальних досліджень, особливо коли вакцинується дитина.

 

«Недостатньо запитати, чи хворіли ви останнім часом, чи добре почуваєтеся зараз – хвороба може існувати у латентній формі, а щеплення, зроблене без бодай загального аналізу крові може наразити кожного на непередбачувані наслідки, – розповідає дитячий імунолог із 40-річним досвідом.

Обов'язкова вакцинація бажана, але можлива лише тоді, коли держава візьме на себе цілком конкретні зобов'язання, що стосуються якості вакцин, організації вакцинації, страхування на випадок реакцій і ускладнень, вважає Комаровський.

«Але держава не справляється зі своїми обов’язками – відтак проведення вакцинації з недотриманням вимог медичної науки (недотримання календаря вакцинації, помилкові результати, порушення техніки вакцинації, порушення правил зберігання препаратів і т.д.) змушує громадян відмовлятися від реалізації свого права», – наголошує педіатр.

Величезною системною проблемою є ситуація, що склалася з реєстрацією інфекційних захворювань та поствакцинальних ускладнень. З метою «збереження обличчя», щоб «не псувати статистику», не проводити протиінфекційні заходи (на які немає сил і засобів), систематично і абсолютно безкарно ховаються очевидні факти інфекційних захворювань. За словами джерел, наразі можна говорити про приховану епідемію коклюшу, адже справжня поширеність хвороби нікому невідома.

Сценарій «конкурентного суспільства»: колективний імунітет

Науковці та лікарі всього світу вже понад 200 років розділені на два табори: прихильників і противників вакцинації. Це зменшує довіру до медицини, ускладнює проведення вакцинації і навіть комунікацію між тими, хто «довірився нав’язаній і небезпечній вакцині», і тими, хто «паразитує» на тілі щепленого прогресивного суспільства.

Традиційна медицина (а точніше кажучи, науковий мейнстрім) пропонує сценарій розвитку прогресивного суспільства, сила якого в «колективному імунітеті» (herd immunity), що досягається масовими профілактичними щепленнями.

Сьогодні вакцинація часто сприймається як конкурентна перевага для сучасного життя. Із кожною новою вакциною, на думку лікарів-імунологів, можна збільшити свої шанси не лише на збереження здоров’я, але й на особисте життя, високий освітній рівень і кар’єрний ріст. Якщо окремий індивід має «загартовану» вакцинами імунну систему і не хворіє, він має суттєву перевагу над іншими: хвороба не забирає час, який міг би бути використаний на конструктивну діяльність, людина не втрачає соціальні зв’язки і постійно перебуває у контакті з іншими соціальними ланками.

За словами головного дитячого імунолога Києва, саме тому вакцинацію слід зараховувати до сфери національної безпеки не лише в медичному, але й в освітньому, кар’єрному контекстах, адже через хвороби, що призводять навіть до тимчасової втрати дієздатності, ми стаємо соціально неконкурентоздатними. В глобальному контексті низька соціальна конкуренція не є ані індивідуальним, ані колективним благом

За таких обставин, суспільство, що прагне еволюціювати у «розвинене» не має права на відмову від вакцинації без медичних протипоказань. «При формуванні громадянського суспільства, правової держави, ваше право обмежується правами суспільства. Це як правила дорожнього руху. Їх мають дотримуватися усі, а не самостійно вирішувати, на які знаки реагувати, а на які ні», – доводить Лапій.

Сценарій «еволюційного суспільства»: індивідуальний імунітет

Для того, щоби позбавитися від інфекційних хвороб, медики закликають покращувати умови життя соціуму: від санітарно-гігієнічних його аспектів до харчових і фізичних. Інфекція потрапляє в організм людини тому, що вона знаходить сприятливе середовище для власної життєдіяльності, відтак медики спрямовують свої зусилля на пошуки максимально ефективних засобів оздоровлення суспільства без використання превентивної вакцинації, яка в цих колах вважається з одного боку небезпечною, з іншого – малоефективною, оскільки не дає імунітету розвиватися природним шляхом, внаслідок чого він втрачає свої природні можливості активізуватися до боротьби із справжніми інфекціями, від яких він не був прищеплений (наприклад, після щеплення від кашлюку, людина може не захворіти на цю хворобу, але стати чутливою до будь-яких інших збудників).

В цьому контексті вакцинацію можна порівняти зі стероїдами, що не втрачають своєї популярності у спортсменів: наприклад, уведення в організм людини екзогенного тестостерону дає небувалий позитивний ефект – приріст сили, витривалості й енергії. Проте в деяких випадках потрапляння в кров цього стероїда блокує виділення власного, ендогенного тестостерона у чоловіків, що ставить його у залежність від допінгу або залишає фактично неповносправним.

«Спостерігаючи за динамікою смертності, наприклад, від дифтерії, за 50 років з часу максимальної кількості жертв цієї хвороби, можна відзначити різке падіння летальних випадків, яке традиційна медицина й офіційна статистика наводять як беззаперечний доказ ефективності вакцинації. Проте якщо віднайти дату введення масових щеплень, то стає очевидним, що вони не є основною причиною виродження хвороби», – зазначає керівник одного із центрів вивчення імунітету людини і радить подивитися уже досить старий австралійський документальний фільм Vaccination: The Hidden Truth (1998).

Заперечуючи масові профілактичні вакцинації з «космічним відсотком охоплення 95%», адепти природного розвитку суспільства не є противниками екстрених вакцин. Наприклад, вакцинації від сказу, без якої хвороба призводить до 100% летальних випадків.

«Слід розуміти, що в природі ніщо не дається "просто так". Людство подовжило середній вік та якість життя за останнє століття майже вдвічі – і в цьому не остання роль вакцинації проти інфекцій, що забирали велику кількість життів, особливо у дітей. Платимо алергіями та іншими побічними ефектами. Потрібно знаходити розумний баланс між ризиками та вигодами (як і скрізь у нашому житті)», – підсумовує Поліщук. 

Оксана Хмельовська, Ірина Батуревич

У підготовці матеріалу висловлюємо вдячність Федору Лапію, Євгену Комаровському та анонімним коментаторам за допомогу в підготовці матеріалу.

Автор
Оксана Хмельвська й Ірина Батуревич, головні редакторки сайту «Читомо», книжкові журналістки й фетишистки, аспірантки кафедри видавнича справа й редагування Львівської академії друкарства, шанувальниці якісної видавничої продукції.

Багато відомих культурологів розглядають ритуал, міф та міфологічних персонажів як метод соціальної комунікації. 

Думаю, страх свободи існує – страх серед можновладців, що люди знайдуть собі до діла щось краще та корисніше, ніж створювати прибутки капіталізму.