У місті Лева одна за одною відбуваються дві великі архітектурні події
Впродовж останнього тижня серпня Львів занурився у тему архітектури. 22-23 серпня тут тривав перший всеукраїнський фестиваль архітектури «ПростоНеба» (PROSTONEBA), а зараз триває п’ятиденний просвітницький проект «Дні модернізму у Ратуші: архітектура, урбаністичні візії, спадщина», під час якого лектори з Амстердаму, Києва, Нью-Йорка, Львова та Москви розповідатимуть про містобудування у ХХ столітті.

«Маємо сьогодні парадокс: одні міста України наповнюються і розвиваються, інші руйнуються та спустошуються»,  – каже головний архітектор Львова Юліан Чаплінський, вітаючи учасників фестивалю архітектури «ПростоНеба» (PROSTONEBA).

Цей захід на три дні зібрав у столиці Галичини відомих фахівців з різних міст України та з-за кордону. Девізом фестивалю була фраза «Я – Місто», тому ані промовці, ані відвідувачі лекторію, який разом із виставковими майданчиками був розташований на території Львівського палацу мистецтв, не обмежилися сферою архітектури. Мова йшла про досягнення та актуальні проблеми у сфері архітектури, дизайну, урбанізму та ландшафту.

Без перебільшень, кожному учасникові фестивалю, вдалося отримати багато позитивних вражень від презентованих українських і закордонних проектів (Нідерланди, Бельгія, Грузія). Однак були й негативні меседжі. Почнімо з них:

1.

Сьогодні в українських містах переважає «безіменна архітектура». Ми знаємо, що саме в Лондоні збудував Норман Фостер (Сіті-холл, вежа Мері-Екс), у Львові – Маріо Ботта, але хто з українських зодчих запроектував той чи інший будинок здогадуємося дуже рідко. Причиною існування такої проблеми Юліан Чаплінський, зокрема, називає недотримання усіх будівельних норм. Знаючи, що не все зроблено так, як має бути, архітекторові та замовнику ні до чого наголошувати прізвища авторів. До того ж, якби й хотіли зробити все добре, українські архітектори не мають достатньо важелів впливу на замовника.

2.

Українські архітектурні проекти, які втілюються у багатьох містах, часто є відірвані від оточення, не мають під собою системного підходу, тобто їхні автори не враховують особливостей середовища, у якому будуватимуть.

3.

Від того, що чинне українське законодавство в галузі архітектури та будівництва дуже суперечливе та, як дехто з фахівців висловився, мертвонароджене, витікає багато додаткових проблем. Це – і розірване погоджувальне кільце, ― коли головний архітектор міста не має важелів впливу на забудовника, не може змінити запланованого рішення для фасаду споруди тощо; і відсутність можливості контролю завершеності будівель, які здають в експлуатацію, (внаслідок чого на ринок нерухомості потрапляє багато фактично недобудованих до кінця об’єктів, які безпосередні власники квартир уже «вдосконалюють» по-своєму); і повноваження судів вирішувати містобудівні проблеми (часто державні органи не реагують на скарги міської влади, щодо незаконності будівництва, а суди згодом ще й узаконюють його).

4.

Будуючи нові високоповерхівки, мало хто зі замовників думає про громадські простори біля них, де сусіди могли б познайомитися, де могли б бавитися діти мешканців тощо.

5.

Комерція знищує громадські простори. У торгових центрах, якщо там навіть облаштовані гарні відпочинкові зони, люди не схильні знаходити однодумців іплідно спілкуватися. Так само шкодять громадським просторам літні майданчики кав’ярень. На пішохідні вулиці, у затишні подвір’я будинків, – улюблені місця дітвори та бабусь-сусідок, – впускати підприємців не варто, радять дизайнери, які вже мають гіркий досвід.

І кілька сучасних рішень, які пропагують архітектори та дизайнери:

6.

Автостоянки безпосередньо під житловими будинками, з можливістю централізованого збору і вивозу сміття так, щоб не тривожити мешканців, без перебільшень, страшним нічним гулом сміттєвозів (Віктор Зотов)

7.

Цікаві, загальнодоступні, не подібні одні до одного громадські простори у житлових кварталах. За можливості, це може бути навіть просто шматок лісу між будинками.

8.

Продумуючи кожне рішення, фахівці радять думати, як ваша конструкція виглядатиме через деякий час.

9.

Відмова від проектування у будинках балконів, які власники квартир в Україні обов’язково намагаються засклити, ― і від цього автоматично зникають бодай натяки на естетичність фасадів будівель.

10.

Сади й міні-городи на дахах – чудова можливість зацікавити відвідувачів музеїв та бібліотек. І можливо, перетворити ці місця у незвичні громадські простори. Також часто з дахів можна показати людям панораму їхнього міста.

11.

Для створення нових зелених зон варто запрошувати їхніх майбутніх користувачів. У Бельгії, Нідерландах, за словами ландшафтних дизайнерів, які прибули до Львова з цих країн, бюджети проектів, що стосуються створення парків, скверів чи громадських місць, доволі малі. Натомість, громадянська активність щодо таких акцій дуже висока. Просто люди більше цінують не те, що їм дали, а те, що вони віддали містові.

12.

Ландшафтний дизайнер не повинен руйнувати того, що створила природа, або ж того, що створено кимсь до нього. Зважаючи на історію місця та побажання майбутніх користувачів, він повинен просто розставити незвичні акценти, осучаснити місцину, щоб зацікавити якомога більше відвідувачів.

Одним із завдань львівських «Днів модернізму у Ратуші», які триватимуть до суботи, є спроба спровокувати та надихнути відвідувачів по-новому подивитися на так звані «депресивні райони» міст, побачити там перспективу та простір для творення.

Відкриті безкоштовні лекції у приміщенні ресторану «Ратуша» (площа Ринок, 1) тривають паралельно із Міжнародною літньою архітектурною школою «Новий Львів», організованою Центром міської історії Центрально-Східної Європи та Московською архітектурною школою МАРШ (незалежна школа, яка співпрацює з London Metropolitan University). На завершення «Днів модернізму у Ратуші» студенти з України, Польщі, Росії, Німеччини та Словаччини представлять проект «Новий Львів на Новому Львові», у якому запропонують способи відновлення та сталого розвитку цього району міста.

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Бути значить робити. Досягати значить ставати. Іти на зустріч невизначеності значить відважно жити. Перемагати значить іти по кроку за раз до мети, не відстаючи в марафоні без відміряної дистанції ні на крок, щоб зрештою випередити ворога на півкорпусу.