З нагоди проведення арт-хакатону «Код міста» 12-13 вересня в Дніпропетровську «Велика ідея» продовжує розпитувати жителів міста на Дніпрі. Своїми відповідями про реальний та потенційний стан справ в місті ділиться Менеджерка проектiв Kultura Medialna ЮЛІЯ ОВЧАРЕНКО.

Буду чесною, я вибаглива в питаннях любові до міста. Мене розбалував досвід життя в європейських містах. Коли дізнаєшся, що може бути краще, важко йти на компроміс з власною совістю. Я вже не можу задовольнитися окремим хорошим кафе чи десятьма метрами затишного напівприватного скверу.

Дніпропетровськ – місто суцільного потенціалу. Де не глянь – всюди можна сказати «тут могло б бути».

Це і вражає, особливо з огляду на реальний стан речей. Місто розвивалося як промислове, отже без технологій важко уявити його світле майбутнє. Ясна річ, ці технології мають бути інноваційними і просто використовувати напрацьований ресурс місцевої індустрії.

Є тут вагома освітня база, яка теж потребує модернізації. Великий інтелектуальний потенціал несе в собі ІТ-сфера, яка працює на аутсорс, поки немає платоспроможних замовників всередині країни.

Був би кращий інвестиційний клімат – пішов би розвиток бізнесу. Не були б такими індивідуалістами місцеві заможні люди – виникали б партнерства та синергії заради суспільного блага. Була б чистою річка – мав би високий рекреаційний потенціал.

Загалом, певна закритість Дніпропетровська створює тут атмосферу містечкової меланхолії, коли здається, що все вже бачили й знали, кращого не буде, бо ми такі… Варто лише впустити протяг свіжого повітря, щоб місто саме збадьорилось і отримало заряд енергії на розвиток цих потенціалів.

Головна проблема міста – приватизованість. І це без натяків на певну фінансову групу

В місті вкрай обмежена кількість простору спільного, громадського – як фізично, так і у свідомості, в інформаційному плані. Тканина міста поділена на клаптики приватної власності, юридично реальної чи владно-умовної. Старі історичні будинки в центрі міста розкуплені, і власники на власний розсуд вирішують, чи їм розвалитися, чи мають вони якусь цінність. Новобудови ж – це комерційний простір, в якому почуваєшся гостем, та ще й небажаним, якщо не платиш.

Навіть всіма улюблений Катеринославський бульвар – це простір умовної свободи, де розростаються кафе, а вільна територія існує за залишковим принципом. Достойні умови на вулицях міста – це привілей для обраних, а не норма.

Тож наш маленький центр виглядає конструктором з нових та старих деталей, які власник лінується зібрати в гарну композицію. Периферія ж – спальні райони – не має комерційної цінності, тому «нічийна», нецікава в плані розвитку, хіба що власники МАФів радіють такому статусу, адже всім байдуже до громадського простору там.

Неповага до спільного простору кричить відусюди: гучна звукова реклама, інформаційний бруд, занедбаність вулиць, скверів, немитість площ, захаращеність дворів.

На фоні інших міст Дніпропетровськ виділяє легендарна аерокосмічна промисловість, фінансові групи та бізнесові структури, сучасна архітектура, індустріальне надбання – ці ознаки вже створюють певний образ міста.

Історичні нашарування та конфлікт «Катеринослав-Дніпропетровськ» впливають на невизначений статус сьогодні. Впевнено можна сказати, що на даний момент місто не має чіткої власної ідентичності. Такий перехідний період може стати надзвичайно продуктивним, якщо дати місце кожному етапу розвитку міста, а його сучасний образ створювати у світовому контексті.

Архітектура, інтер’єрний дизайн, ІТ-індустрія можуть стати базовими напрямками креативної економіки. Все решта залежить від умов для малого бізнесу та інноваційної творчої освіти, як для виробника, так і для споживача.

Будуть маленькі виробники, не стиснені корупцією, бюрократією та контролем, – буде і розвиток. А це передумова для того, щоб молоді люди знаходили своє місце тут, а не їхали до Києва чи за кордон, щоб реалізувати свій потенціал.

Мабуть, Дніпропетровськ не «моє», я не споживач того, що місто може запропонувати. Я живу тут за обставинами і користаюся цим часом для дослідження та експериментів з містом, в основному з командою «Культури Медіальної». Ми часто буваємо в промзонах, в покинутих будівлях, разом з митцями вивчаємо їх історію та місце в пам’яті городян, шукаємо нові можливості для громадських проектів. Сприймаючи місто як факт, працюємо над створенням шансів, дивлячись у майбутнє

Матеріал створено в рамках програми «Код Міста». Це довгострокова програма, що відбувається на перетині інтересів людей культури, аналітиків, бізнесів, а також державних діячів, які займаються розвитком міст.