Електронна демократія лише набирає перших кроків в Україні. З 28 серпня набув чинності перший її інструмент: електронні петиції до Президента. А 28 жовтня – петиції до органів місцевого самоврядування. Також розвиток петицій очікується до Парламенту, Уряду та місцевих органів влади.

Тепер будь-хто може зареєструвати свою петицію, і за умови, якщо під нею поставлять підписи 25 тис. громадян протягом трьох місяців, Президент буде зобов’язаний її розглянути. Але що означає е-демократія, як вона діє і як у майбутньому виборці зможуть обирати, чи відкликати політиків – розповідає керівник Центру розвитку інновацій НаУКМА, Головний експерт групи «Е-демократія» Реанімаційного Пакету Реформ, СЕРГІЙ ЛОБОЙКО.

Е-демократія – це супер-сучасний погляд на демократію. Це демокртаія для постіндустріальної епохи розвитку цивілізації, в яку Україна може ввійти в числі піонерів і стати успішною нацією. У нас досі в свідомості людей існує уявлення про те, що нагорі – влада небожителей, а виборці десь унизу. Інтернет усіх урівняв і цим створив передумови для виправлення відомих недоліків, як для представницької, так і прямої форм демократій.

На сьогодні у нас діє представницька демократія – ми обираємо тих, хто представлятиме нас і чинить далі на власний розсуд владу, але від нашого імені – від імені народу. З багатьох причин ставлення до цієї системи та до влади загалом у суспільстві негативне. Також сьогодні будь-які помилки політиків стають відомими дуже швидко, і це розчаровує людей. Коли люди розчаровуються, вони або стають агресивними, або пасивними.

У нас, культура громадського корпроративізму лише формується. Останній Майдан почав змінювати свідомість, у якій раніше панувала культура «моя хата з краю». Середній та креативний класи людей свідомо прагнуть свободи і хочуть брати відповідальність за країну у свої руки. Почали формуватися громадські коаліції, як РПР, різні волонтерські спільноти.

Є оцінки, що на піку у волонтерському русі брало участь близько 20% населення. Такий вияв громадської свідомості здатен підміняти навіть неефективні інститути держави. Ми наближаємося до суспільства, яке базуватиметься на самоорганізації. У пост-індустріальну епоху з широким проникненням нових технологій, зокрема ІКТ - це змінить докорінно усталену модель суспільства на макро- та мікро-рівнях.

Наприклад, всі зможуть долучитися до ідентифікації проблем, генерацій ідей щодо їх вирішення, участі у їх опрацюванні, краудсорсингу, впровадженні, контролю, вдосконаленню. Ми (народ в широкому сенсі) зможемо швидко обирати найкращих керівників (найпрофесійніших, з найвищим рівнем довіри), просто контролювати ефективність їх діяльності, співпрацювати, давати оцінку та змінювати. І це стосується не лише органів влади. Як наслідок, ми отримаємо партисипативну, самовдосконалюючуся модель суспільства, яке буде приймати значно ефективніші рішення на всіх рівнях – буде значно успішнішим у всіх сферах своєї діяльності.

Питання лише у тому коли Україна усвідомить цей шлях і «побіжить» по ньому. З представників різних спільнот йде формування мережі активістів та прихильників нової моделі демократії, яку ми умовно називаємо електронною. На Заході ці питання вже не один рік опрацьовуються в академічному та громадському середовищах, є активна співучасть на рівні вищих органів влади. Але темп розвитку в Україні може бути значно швидший. Про це свідчать успіхи перших кроків з впровадження пілотного інструменту – електронних петицій та електронних звернень громадян.

Майдан вимагав змінити не обличчя, а систему. На його піку і народилася ідея, що Україна, як загалом високо-освічена та ІТ-розвинена нація, з пробудженою громадянською свідомістю може дати приклад світу нової, ефективної моделі організації суспільства через розвиток е-демократії.

Всередині Могилянки нам вдалося переконати значну частину інтелектуалів та Асоціацію випускників підтримати цю ініціативу. Одночасно разом з друзями по Громадському сектору Євромайдану ми заагітували створити таку групу в рамках ініціативи Реанімаційний Пакет Реформ.

Політологічний парадокс. Ми обираємо політиків та партії на певний термін, але програми треба уточнювати та контролювати майже кожен наступний день. Але в реальному житті це не працює. Ефективних механізмів та традицій конструктивної взаємодії між народом та владою майже немає. Політики діють фактично безконтрольно, функцію міністрів народу більшість з них і не виконує, і навіть не усвідомлю, що це означає. Недовіра з боку народу зростає. А легітимного механізму дострокового відкликання політиків національно рівня, які втратили довіру - немає.

Ми вважали, що інструмент е-угоди стане не просто цікавою українською інновацією для світової е-демократії, але й робочим інструментом для політиків і партій, які хочуть чесно служити виборцям. Ми розробили його прототип. Цю ідею високо оцінили навіть представники Європарламенту, які вважають, що вона може бути успішною і для розвитку демократії в ЄС. Проте для України ця ідея виявилась «з майбутнього». При цьому, найбільш неготовими виявилися виборці, у більшості яких за нашими дослідженнями відсутнє уявлення, що таке можливо і як з цим працювати.

Тоді в нашій експертній групі з’явилася думка почати з простого та відомого інструменту, який популяризував би електронну демократію та формував би культуру діалогу/співпраці Народ-Влада. Було вирішено обрати електронну петицію, адже цей інструмент вже був популяризований під час Майдану і він технологічно дуже простий. Громадяни України і наші друзі з усього світу підписували петиції до Президента Обами. Але там модель така, що Білий дім має лише надати відповідь, і не зобов’язаний спільно з авторами працювати над її імплементацією.

У Європі цей інструмент набагато впливовіший. Як правило його адресатами є парламенти. Фактично петиція розглядається як інструмент прямої демократії. Вона близька по формі до плебісцитів та референдумів. Її особливість – вона не має імперативної сили, але має потужну сили впливати на політичний порядок денний, переводити важливі питання для значних суспільних груп у громадську площину. Відтак успішні петиції, які не відхилені адресатом, запускають парламентську процедуру їх розгляду аналогічно до законодавчої ініціативи. Для авторів петицій та їх змісту це є потужним соціальним ліфтом.

У Великобританії зараз влада думає над тим щоб створити спеціальний е-петичний комітет у Парламенті та проводити слухання по успішним петицім на спільних засідання Парламенту та Уряду. У Німеччині ця процедура це вимагає вже з етапу слухань у комітетах.

Традиції парламентаризму в Україні та механізми роботи цього головного майданчику демократії такі, що де-факто це поки сама слаба ланка на шляху розвитку е-демократії. Запроваджений місяць назад там сервіс є тому яскравим індикатором. Не дивлячись на те, що сайт ВРУ – найвідвідуваніший серед органів влади, люди неохоче реєструють там свої петиції та голосують за них. Порівняйте цю активність з тим, що відбувається на сайті Президента чи, навіть на ресурсі до Київської Міської Ради. На публічних експертних зустрічах ми звертали увагу представників ВРУ, що е-петиції це не просто особливий вид звернень громадян, але поки нас не чують. Маркером появи вірного розуміння стане той момент, коли на сайті нашого Парламенту почнуть публікувати успішні петиції до інших адресатів і плани щодо їх розгляду в комітетах ВРУ.

Правда у нас є досі один центральний орган влади, який досі не спромігся запровадити будь-яку версію сервісу е-петицій. Дивно, що в Уряді, який має найнижчий рейтинг довіри з боку суспільства, так і не зрозуміли, що е-петиції це прямий шлях до налагодження діалог та співпраці з народом. Я вже не кажу, що Закони треба виконувати.

Важливою українською інновацією є те, що петиції будуть працювати по відношенню до органів місцевого самоврядування, що дуже важливо в контексті реформи децентарлізації, урівнювання громадян з місцевими депутатами в можливостях генерувати та адвокувати рішення, які важливі для успішного місцевого розвитку.

Також супер-інновація – це урівнювання в правах петичних сервісів органів влади з сервісами від громадських організацій. Якість петицій, рівень довіри суспільства до їх авторів, спроможність довести петиції до успішної імплементації залежатимуть завжди від активності та професійності громадського сектору. Ми сподіваємося, що ця інновація стимулюватиме ГО до професійного росту, до обєднання своїх зусиль, а також долученння в структурований громадський сектор небайдужих громадян. Також що все це прискорить ліквідацію «совковості» органів влади, розвитку культури спілкування та співпраці як на горизонтальному рівні, так і Народ-Влада. Заодно і якість сервісів е-демократії буде зростати, бо це природня привабить ініціативу небайдужих представників ІТ-галузі.

Над е-петиціями ми працювали спільно з представницькою командою експертів з АПУ. Запровадження здійснили шляхом внесення змін до ЗУ «Про звернення громадян». Заодно, вирішили питання з легітимізацією електронної форми для звичайних звернень громадян. Сподіваємося, що все разом це каталізує також розвиток електронного документобороту в органах влади та розвитку їх е-сервісів.

Вони ведуть політику наввипередки, намагалися дуже ретельно дотримуватися закону, день у день запустили свої е-петичні сайт, а коли перша петиція набрала відповідну кількість голосів, то зранку ми почули: беремо до розгляду. І самі від цього отримують задоволення, адже стає ясно, що в населення порядок денний не співпадає з їхніми уявленнями.

На скільки мені відомо, Президент особисто дивиться петичний сайт, вичитує свої відповіді. У своїй доповіді на 400-річчя Могилянки він теж говорив про електронні петиції і публічно полякував нам (Центру Розвитку Інновацій НаУКМА) за цю інновацію.

Вдумайтесь, цим простим інструментом, е-петиціями, ми урівняли в правах звичайних громадян з тими, хто витрачає мільйони чи сотні тисячі, аби стати громадянином зі званням «народний депутат» – людиною з правом законодавчої ініціативи. Для авторів успішних петицій ми створили соціальний ліфт, який стає частиною політичної адженди . Закон урівняв всіх небайдужих, компетентних, соціально-активних громадян, ГО з тими, кому делегуємо владу.

Інститут Президента виконав частину задачі, сформувавши правильне ставлення органів влади до петицій. Їх не потрібно боятися, відхиляти, а потрібно збирати експертів і шукати раціональне зерно. Тепер головне зрозуміти всім сторонам, що на успішній адвокації петиції, зборі необхідної кількості підписів, «все лише починається». Треба бути готовим переходити на етап організацій публічних дебатів, вміння результативно їх проводити, знаходити спільний знаменник з опонентами, доопрацьовувати свої ідеї у рішення та доводити їх до імплементації. Можливо, цее створить запит на нову професію – модератор, чи медіатор публічних дискусій і вони приберуть з ефіру політичні шоу.

Наприклад, з успішних петицій до Президента лише де-кілька були таким які були в його компетенції і він їх міг імплементувати. Для абсолютної більшості це компетенція Парламенту. А на прикладі першої успішної петиції «Про право на захист» в Україні зараз напрацьовується відповідна культура.

Вже відбулися публічні шести годинні дебати і їх підсумком стала офіційна пропозиція авторам від робочої групи з прав людини Конституційної Комісії об’єднати зусилля в доопрацюванні запропонованих в петиції поправки до Конституції та законопроекту. І зараз йде спільна робота, в якій на пропозицію громадськості працюють юристи найвищої кваліфікації.

За три місяці роботи та активної розкрутки в мережах е-петичного сервісу на сайті Президента маємо небачений у світі успіх – біля 18 тис. петицій, які пройшли премодерацію, біля 30 успішних, стабільна аудиторія перевищила два мільйони, з яких понад 600 тис. активно голосує. У Києві за перші 3-и тижні, не дивлячись на спеціально піднятий бар’єр з однієї до 10 тисяч та локальний порядок денний, вже маємо відповідно – більше 800 петицій, дві успішні, стала аудиторія біля 200 тис., з яких активно голосує біля 60 тис.

Активісти Майдану все активінше освоюють цей інструмент. А наступними етапами його розвитку стане освоєння технологій місцевих е-консультацій та плебісцитів, е-голосувань та конкурсів, а також …е-відкликань виборцями місцевих депутатів, які втратили їх довіру. Така можливість передбачена чинним законодавством про місцеве самоврядування. Але без технологвй е-демократії вона є організаційно витратною, бо треба зібрати бездоганних підписів від 5% виборців. Думаю, що сама загроза відкликання буде мотивуючим фактором для підвищення якості роботи депутатів та місцевих органів влади загалом.

І до того ж не треба зайвих витрат, участі в партіях, політиці задля просування своїх ідеї – тепер написав петицію, прорекламував, зібрав підписи, зібрав експертів і пішов відстоювати.