Що це за досвід – робота головного архітектора столиці, чого бракує Києву, як змушувати забудовника зносити поверхи та чому на Лівому березі вдень немає людей – розповідає Ганна Бондар – виконуюча обов’язки обов’язків головного архітектора столиці та директорка Департаменту містобудування та архітектури.

– Ви виконувачка обов’язків головного архітектора міста вже майже три місяці. З якими перешкодами ви за цей час зустрілись? Що вдалося подолати, а що – ні?

– Не стільки перешкоди, як труднощі – у нас в місті позиція головного архітектора і директора департаменту містобудування і архітектури виконує одна особа.

У інших містах по-різному, наприклад, у Львові це дві людини, і громадяни чекають від головного архітектора політик: містобудівної політики, розвитку середовища, безбар’єрності, політики розвитку транспорту, велоінфраструктури тощо.

А владні структури бачать у цій посаді директора департаменту – чиновника, який має виконувати закони. Не змінювати їх, а виконувати. І від того виникає певний когнітивний дисонанс – якщо поєднувати «трепетную лань» і «сивого коня», то виходить «взмыленная лошадь». І це не те щоби перешкода, це одна з головних труднощів при такій роботі.

– І як ви з це долаєте?

– 14 годин на добу без вихідних.

– Оголошено конкурс на головного архітектора. Хто і коли буде це вирішувати, яких Ви бачите конкурентів?

– Я ще не подавала заявку... Вирішувати має мер.

За нашим законодавством збирається комісія, яка в цьому випадку буде досить цікава і нетрадиційна. Зазвичай це були представники Міністерства, КМДА і Національної спілки архітекторів. У випадку даного конкурсу додалися представники громадськості, певні окремі фахівці з містобудування і радники міського голови.

Комісія більш широка, і сподіваюсь, що вона зможе прийняти більш зважене рішення, бо головний архітектор – це людина, яка комунікує зі всіма верствами населення. Не тільки як чиновник в апараті, а ще і з бізнесом, і з громадами, і з фахівцями, у нього дуже широке професійне поле. І чим ширша комісія за якісним складом, тим більше шансів, що буде прийняте зважене рішення. Комісія пропонує певних кандидатів до затвердження, а міський голова приймає рішення.

Вже вийшло розпорядження про затвердження комісії і розпорядження про її якісний склад, однак ніде не написано, куди подавати заявки і до якого терміну.

– Але станом на зараз чи бачите ви собі конкурентів?

– Скажімо так: я чула про наміри деяких архітекторів подаватися, однак поки ми не бачимо заявок, то складно сказати, чи вони подадуться. Це зовсім різні люди.

Мені б дуже хотілося, щоб на конкурс подалася велика кількість молодих, аби конкуренція ішла не тільки в одній віковій категорії. У молодих є шанс спрямувати комісію на більш широке бачення, навіть якщо вони не переможуть, вони допоможуть комісії прийняти правильне рішення.

– Де закінчуються межі впливу головного архітектора міста? Наскільки складно проводити рішення через Київраду? Чи відчуваєте тиск з боку політичних сил?

– Не можу сказати, що відчуваю тиск. Зрозуміло, що ми готуємо певні рішення, проекти рішень до міської ради, проте найбільш впливова сила в місті – це політична сила, депутати. Влада поділяється на законодавчу і виконавчу. Ми працюємо у виконавчій – виконуємо рішення, які нам спускають згори. Іноді ми їх готуємо, однак чи вони будуть прийняті чи ні – це питання досить складне.

У нас унікальна ситуація в Києві, і ще в Севастополі було так само, а в інших містах є міська рада, яка є головною і виборною, і це дуже добре, адже ми вибираємо тих, хто приймає рішення, і в цієї ради є виконавчий комітет, який займається впровадженням рішень на місцях.

 У Києві існує міська державна адміністрація і районні державні адміністрації, які перебувають у вертикалі Президента. Таким чином, КМДА поєднує в собі і виконавчий орган міської ради і держави, впроваджує на місцях і міську, і державну політику. Іноді ці політики суперечать одні одній, що породжує певні складнощі.

Наш департамент займається врегулюванням містобудівної діяльності, і виникає питання вповноважень, бо регулювання – це повний цикл від формування політик, прийняття певних рішень, виконання, і ми мали би якимось чином контролювати ситуацію. Однак, на жаль, у 2012 році права міст , врегулювання містобудівної політики, були значно обмежені законодавством. І досі так і є.

Тому на сьогодні департамент намагається якимось чином планувати місто, ми є замовниками містобудівної документації, однак затиснуті в рамках існуючого законодавства, і недостатньо прийняти рішення Київради. Треба змінювати вище. Ми формуємо певне бачення, певні стратегічні концептуальні речі, проводимо конкурси для найбільш складних територій як Контрактова площі, або вирішення найбільш складних питань – наприклад, Територія Гідності.

Ми певним чином регулюємо містобудівну діяльність, погоджуючи проекти землеустрою. Місто задає певні рамки, за які інвестор не може виходити – обмеження і певні умови, це такі вихідні дані, які ми теж надаємо. Питання контролю відійшло на державний рівень і зараз формується окремий департамент архітектурно-будівельного контролю на рівні КМДА, з яким ми будемо в одній паралелі.

– А чого, на Вашу думку, бракує Києву?

– Будівельної поліції. Вона б допомагала київському будконтролю безпосередньо зупиняти незаконне будівництво. Є ціла низка проблем в галузі контролю. Наприклад, інспекція виявила порушення, але вона не є правоохоронним органом, і вона сформувала запит до слідчого управління.

Містобудівне законодавство дуже складне, часто змінювалося і треба розуміти, на який період отримання вихідних даних або на період проектування – які закони на той час діяли і як їх трактувати. Зазвичай слідче управління не в змозі це все опанувати і просто лежить, до прокуратури не доходить.

І що може зробити інспектор? Конкретних дій на будівельному майданчику він зробити не може. Нам дуже не вистачає міської будівельної поліції.

– Наскільки можна побороти явище зовнішньої реклами в Києві? Чи це питання – як і з МАФами – має подвійне дно, адже від них залежать поповнення бюджету?

– Для мене найважливіше – знайти суспільний договір у цьому питанні. З одного боку, у нас є петиція до КМДА, яка питатиме нашу думку з цього приводу.

 Петиція говорить про те, щоб прибрати рекламу з центральної, історичної частини міста. І з цим я повністю згодна, тому що якісне міське середовище приваблює більше грошей, ніж та сума, що іде до бюджету від реклами.

У мене немає економічних прорахунків, проте думаю, що це так. З іншого боку – ні в кого немає наміру вбивати рекламний ринок. Треба дати чіткі правила – яким чином і де можна розміщувати рекламу. І вивести на прозору процедуру : через кадастр і дозволені місця розміщувати рекламу там, де не проти місто. Будь-хто зможе впроваджувати контроль, адже в кадастрі все буде зазначено.

Для мене це питання – особистий виклик, адже попереднє керівництво департаменту звільнили, і мер сказав на камеру, що вони не справились з рекламою. Тому я ввійшла в курс цієї проблеми, ми розробили бачення і незабаром передамо його керівництву міста, і потім будемо обговорювати – яким чином реформувати галузь, у якій дуже довго наводили безлад.

–  Колишній заступник КМДА Ігор Никонов сказав, що не буде більше незаконних забудов. Наскільки це реально і чи можна змусити забудовника прибрати верхні поверхи «будинку-монстра» на Нижньому Валу?

–  Якщо в цілому говорити про незаконне будівництво, то коли ми відкрили Центр моніторингу забудови, інформація про всі будівельні майданчики міста стала доступною. Якщо якогось немає, то будь-хто реєструє заяву про майданчик, і перевіряється, чи іде там будівництво, а дані про майданчик теж фіксують в системі. Для створення Центра була здійснена революція, величезна робота у співпраці з іншими департаментами на горизонтальному рівні. Кожному будівництву був наданий статус: законне, з питаннями, перевіряється і з ознаками незаконного. Коли цю інформацію оприлюднили, то з червня нових незаконних будівництв немає. Почали боятися.

Вже наявні продовжують будуватися, адже дуже складно припинити процес, проте нові – побоюються. Сподіваюсь, що політика відкритості допоможе контролювати ситуацію.

Ми отримали змогу оцінити масштаб катастрофи – у Києві більше 500 об’єктів незаконного будівництва. Більшість із них – газові заправки, але найбільша проблема – житлові об’єкти, яких близько 80, і в які мешканці міста вклали кошти.

Щодо знесення поверхів – це питання лежить у правовій площині, суд може примусити забудовника здійснити певні дії, однак найчастіше не роблять цього, не виконують рішення суду.

Найкращий спосіб – це домовленість, як на Десятинному провулку. Забудовник рік опирався, але зрозумів, що дешевше знести і закрити цю тему. По Нижньому Валу ситуація складна з одного боку, але є позитив з іншого. Ми досягли незалежної судової експертизи, бо попередня була явно непрофесійна, нефахова і на користь забудовника. Наш департамент, наші юристи захищали інтереси Київради в суді і відстояли здійснення незалежної технічної експертизи щодо того, чи можна зносити поверхи. Суд зараз це розглядає.

З іншого боку, у них 14 грудня закінчився договір оренди земельної ділянки, і на останньому пленарному засіданні київські депутати прийняли рішення про відмову продовження оренди. Таким чином, цей об’єкт не можна ввести в експлуатацію. Політичним впливом міська рада намагається врегулювати взаємини, натиснути на забудовника, щоб він виконував умови міста. Дуже багато важелів впливу. Міська рада не може вимагати знесення поверхів будинку, це може тільки суд. Однак можна поставити забудовника в такі умови, що він буде вимушений виконувати вимоги суду.

 Одна з важливих проблем в суспільстві – ми не довіряємо професіоналам і не думаємо, що треба користуватися їх послугами. Класична історія з архітектурною професією, адже коли людина купує квартиру, їй бажано проконсультуватися з архітектором. Знайти професіонала, заплатити йому одноразово, аби він з'їздив на місце, передивився плани, порадив - хороше житло чи ні.

Але люди цього не роблять, а потім питають, чому не можна зробити перепланування. Бо не можна – так запроектовано, що нічого не зробиш. Або квартира виходить вікнами на іншу сторону і купа інших моментів. Бажано було б консультуватися і з юристом перед купівлею майна. А в нас виходить так, що цього не виконують, а потім ідуть під мерію з вимогами : «Віддайте нам житло, бо нас обдурив забудовник». Це загальносуспільна проблема нерозуміння, що в певних моментах треба звертатися до професіоналів.

– Яким має бути розвиток міста? Яким Ви бачите ідеальний Київ?

– Поліцентричний, багатоцентровий.

 У нас Київ складається з декількох різних міст з різним стилем життя, поєднані у мегаполіс. І при цьому всі бізнес-інтереси сконцентровані в історичному центрі. І їх треба децентралізувати, а це завдання складне.

Але тоді виникнуть більш гармонійні території. Якщо вдень поїхати на Лівий берег, то там взагалі нікого немає. Я якось поїхала і була в шоці. На вулиці побачила трьох кур'єрів, які один в одного питали адресу. І я так само питала, бо теж шукала адресу. Жодного мешканця не було.

– Всі на роботі

– Це серйозна проблема, бо від неї історичний центр має величезне навантаження – психологічне, ментальне, економічне, транспортне і екологічне. У Європі є певні механізми, як це вирішити, і ми будемо вивчати їхній досвід, але це дуже складне питання.