Нариси до міфології міста

Нариси до міфології міста

530 9 хвилин хв. читання
15.09.2016

#код малого міста

 

Філософ Максим Карповець: «Сьогодні Острог асоціюється з відродженою Острозькою академію, князями, єврейською общиною. Попри те, донедавна Острог витісняла інша міфологема, пов'язана з психлікарнею»

Одним з основних проектів програми «Код міста. Метамісто», яка цього вересня мандрує містами України, є проект «Міфологема міста». Його мета – робота з міфологією малих міст та її сучасна інтерпретація у вигляді міських муралів.

Про неможливість існування міст без міфології, «невидимі міста» Італо Кальвіно та різницю між міфологією міста та міськими міфологіями в своєму есеї, написаному на запрошення ВЕЛИКОЇ ІДЕЇ, розповідає МАКСИМ КАРПОВЕЦЬ.

Свого часу маловідомий німецький філософ і культуролог Вальтер Беньямін написав невеличке есе про Берлін, де зазначав про особливу ауру міста, сформовану арками, вуличками й чимось таким, що перебуває поза каменем і склом. Невловимий дух міста – ось що видалось найбільш цікавим Беньямінові, який потім порівняє його з Москвою і Парижем. Однак якщо спробувати оминути містичний досвід сприйняття, а перейняти більш раціональне бачення речей, то аура міста є нічим іншим, як наслідком його міфології, де, безумовно, існують свої закони й правила. Як не дивно, цим законам уже тисяча років, але вони досі працюють на вітринах супермаркету, рекламних вивісках, станціях метро чи міських площах.

     
  Без міфу місто неможливе. Така лаконічна формула була відома ще давнім римлянам, які сприймали Рим як місто Ромула і Рема, його засновників, вигодуваних вовчицею на семи горбах.  
     

Однак для чого римляни придумали таку міфологему? Чому б не закласти перший камінь у зручних географічних межах, не придумуючи казкові історії? Для пояснення потрібно пригадати деякі теоретичні нариси щодо культури, де вихідною є ідея про культуру як спосіб кореляції природної недосконалості людини.

Простіше кажучи, людина намагається повернути себе до природи таким чином, щоб не втратити свою нову еволюційну сутність. У цьому поверненні відбувається формування не тільки матеріальної, але й духовної культури, вираженої в різних історіях та міфах. Саме вони потрібні для того, щоб ліквідувати лакуну, втрачений зв'язок із природними феноменами. У такому разі можна додавати надприродні елементи, що пояснюють непояснюване, долають неподолане, а основне – вмонтовують людину й культуру у вічний і незмінний природний обіг речей.

Як бачимо, заснування Рима чи іншого давнього міста – це не просто випадкове виникнення кам'яного об'єкту в певних фізичних координатах, але водночас спроба не порушити природний лад. Міста виникали таким чином, що нічим не руйнували сакральну архітектоніку природного ландшафту. Вони доповнювали її на воді, у лісах, на скелях чи горбах. Завдяки міфу фіксували природність такого неприродного (можливо, найбільш неприродного, а тому найбільш культурного) об'єкта як місто. Справді, виникав такий дивний парадокс, адже міста засновували так, наче вони вже давно існували, принаймні у формі ідеї.

Ось цей «немовний», ідейний стан буття міста й фіксує міф на колективному та індивідуальному рівні. Містянин ніби відчуває свою причетність до невидимого пласту історії, до численних поколінь, що будували камінь за каменем місто. Анрі Лефевр, марксистський соціолог культури, теж намагався виразити невидимість міста такими словами у своїй розвідці «Інші Парижі»: «Не важко взяти вулицю (скажімо, rue d'Assas) і показати: низку фасадів, їх вік, покоління і різноманітність, задоволення та нудьгу від споглядання незмінного виду (…) Що знаходиться за цим видовищем, за цими декораціями? Що приховують ці прямі вулиці?» Лефевр говорив про невидимі пласти повсякденного життя, але вони були б неможливі, якби не міфологія міста, сакральна у своєму витоку й буденна у своїй реалізації.

На початку виникнення міст люди намагались поєднати земне, профанне начало із божественним, сакральним. Місто немов прописувалось у вічності, долаючи закони життя і смерті. Це було потрібно для того, щоб місто існувало не одне століття, а отже міфологічне заснування міста дуже подібне до творення світу. Найбільш показовий приклад – Єрусалим, тобто Град Божий. Проте земний Єрусалим відображає небесний, а отже, міфологія об'єднує реальний та уявний пласти. Однак насправді між ними нема реальної різниці, адже міфологічна свідомість існує цілісно.

Августин Блаженний у своєму «Граді Божому» намагався показати цілісність образу міста, апелюючи до світського (земного) та сакрального (небесного) рівнів, поєднуючи їй у любові: «Отже, два Гради створені двома видами любові, а саме: земний – любов'ю до себе аж до зневаги Богом, Небесний – любов'ю до Бога аж до забуття себе». Відразу ж видно, яким чином Августин переписує античну міфологію міста, критикуючи та замінюючи поліс якісно новим порядком речей.

Справді, тут завжди є неодмінні елементи – простір і час, навколо яких і розпочинається міфологія. У цьому сенсі дуже показовою може бути колекція вигаданих, але від того не менш вічних міст відомого італійського письменника Італо Кальвіно. Він створив цілу галерею так званих «невидимих міст» зі своєю неперевершеною міфілогією. Тут вам і міста із суцільних веж, і міста на воді, і міста на хмарах, і міста серед безкрайньої печери. Наприклад, у частині «Міста та небо» Кальвіно пише: «Андрія була побудована з таким мистецтвом, що кожна з її вулиць замощена відповідно до орбіт однієї з планет, а пам'ятники та публічні місця повторюють порядок сузір'я і розміщення найяскравіших зірок». Найцікавіше в цьому переліку те, що всі міста десь віддзеркалюють реальні, як-от Венецію, Лондон, Неаполь, Барселону, Париж. Без сумніву, Італо Кальвіно дуже точно відобразив міфологічну суть міста, що для його жителів є цілком реальною живою історією.

Особливо важливий для міфології міста фантастичний елемент, однак це зовсім не прирівнює міф до вигаданого чи уявного. Радше навпаки: фантастичне використовується для творення цілком реальної історії, без якої ніколи б не було можливе саме це, а не інше місто. Фантастичне робить історію не тільки більш привабливою, але й відрізняє конкретне місто від інших, додає йому автентичності та свого звучання. Не дивно, що заснування чи історія міста може взагалі порушувати закони людської логіки, рухаючись від одного дивного елементу до іншого. Про одне з міст Італо Кальвіно писав: «Тебе цікавить не те, що знаходиться за межами погляду, а те, що лишилось усередині й з часом стерлось».

Забуті міста становлять чи не основний пласт міської міфології, відсилаючи до архаїчних «золотих» часів людської історії. Отже, формується ціла колекція міфів, які антропологи та історики міста намагаються систематизувати.

Українські міста теж не позбавлені міфологій, зокрема й негативних. Особливе значення тут відіграли радянські міфи, які, повністю переписуючи історію та контекст, мали на меті позбавити міста їх дотичності до української традиції.

     
  Показовим може бути приклад Острога, одного з найдавніших міст в Україні. Сьогодні місто асоціюється з відродженою Острозькою академію, князями Василем та Костянтином Острозькими, єврейською общиною. Попри те, донедавна Острог витісняла інша міфологема, пов'язана з психлікарнею. Радянська влада навмисно будувала психіатричні центри в культурних осередках України, щоб таким чином накласти негативні асоціації та образи.  
     

Звісно ж, ніхто не намагається перевіряти це на правду, адже міф – продукт колективної свідомості, що циркулює у формі домислів, страхів, відчуттів. Усе ж основа цього «ірраціонального» завжди логічна (не дарма міфо-логія, тобто у понятті вже вмонтовано «логос»), що прекрасно розуміли ідеологи/міфологи радянської влади, і не гірше розуміють сьогоднішні.

На останок понятійно потрібно розвести міфологію міста та міські міфології, оскільки ці речі між собою хоч і подібні, але містять принципову відмінність. Найбільш простим і визначальним для розрізнення є те, що міфологія міста завжди передбачає узагальнену й універсальну ідею міста, втілюючись у конкретних структурованих оповідях.

Міські міфології натомість – це оповіді локального характеру, отже вони завжди прагнуть до конкретного середовища. Інша річ, що міські міфи, з погляду містянина, попри їх конкретне спрямування, теж мають чималу долю узагальнення. У якомусь сенсі ці поняття справді доповнюють один одного.

Тому Річард Фокс, атнрополог міста, запропонував вийти поза межі окремих етнологічних матеріалів міста до узагальнених структур. Інакше кажучи, він розглядав саме міфологію міста в її універсальних характеристиках, від «ізольованих гетто до цілісної перспективи». Більш сучасним може бути Адам Рід, який у своїй статті «Місто деталей: інтерпретуючи особистість у Лондоні» наполягає на тому, що потрібно розглядати місто як ціле, зокрема в контексті його міфології. Однак для самих городян міфологія міста завжди локальна, адже особиста, оповита власними історіями та переживаннями.

Якщо спробувати систематизувати міфи різноманітних міст, то вийде фактично безкінечне полотно оповідей Шехеризади. Річ у тім, що міфи так само розвиваються, змінюються або забуваються, як і будь-які історії. Тут не важливо, чи вони належали одній людині, чи цілому поколінню. Важливо те, що міфологія формує особливе обличчя міста, робить його унікальним на урбаністичній карті. Напевно, найбільшим бажанням будь-якого містянина є бажання зробити своє місто неповторним, тому люди готові щоразу винаходити й діставати з архівів які завгодно наративи, тільки б місто було особливим, а ще краще – вічним.

Максим Карповець
кандидат філософських наук, старший викладач в Острозькій академії, публіцист, автор монографії «Місто як світ людського буття»

Код Міста

Матеріал створено в рамках програми «Код Міста»Це довгострокова програма, що відбувається на перетині інтересів людей культури, аналітиків, бізнесів, а також державних діячів, які займаються розвитком міст.


Фарби для створення муралів-міфологем у Кременчуці, Нетішині, Острозі, Славутичі, Слов'янську і Краматорську надані торговою маркою Kompozit.

Автор
ВЕЛИКА ІДЕЯ — платформа фінансування проектів через Спільнокошт / медіа соціальних інновацій

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Бути значить робити. Досягати значить ставати. Іти на зустріч невизначеності значить відважно жити. Перемагати значить іти по кроку за раз до мети, не відстаючи в марафоні без відміряної дистанції ні на крок, щоб зрештою випередити ворога на півкорпусу.