З 27 жовтня проект «Метамісто» розпочинає свою роботу в Краматорську та Слов'янську. Ми ж продовжуємо знайомство з найцікавішими ініціативами міст програми. Сьогодні мова піде про співпрацю київської організації «Місто-сад» та парку «Шовковичний» в Слов'янську.

«Місто-сад» – урбаністично-соціальний проект, і як самі вони про себе говорять, «присвячений формуванню в Україні громадянського суспільства шляхом розвитку культури та публічних просторів».

Саме завдяки «Місто-сад» був створений сквер Небесної сотні, а його засновниця Женя Кулеба відважно відстоює сквер від зазіхань рейдерів у судах. Команда долучилась і до нового проекту – «Парк Шовковичний» у Слов’янську, який має всі шанси стати привабливим і корисним місцем для відпочинку.

Крім того, відновлений спільними зусиллями (громади, урядників, мецененатів тощо) парк міста, яке вдруге за свою історію вибороло Незалежність, має усі шанси стати прикладом для наслідування іншим містам і селам України.

Даша Подольцева, графічна дизайнерка, членкиня команди «Місто-сад»: У місті є декілька ініціатив: спортсмени, танцювальники, які б хотіли відновити парк. Вони об’єдналися, сконтактували з USAID та почали пропонувати варіанти.

Проекти частково охоплювали інтереси широкої громадськості. Перш ніж починати відновлення парку USAID звернулися до ГО «Місто-сад», зокрема до авторки і засновниці організації Жені Кулеби, з пропозицією розробити загальну концепцію парку, створити фірмовий стиль, створити механізм відновлення регіону на прикладі парку.

Катя Палюра, ландшафтна дизайнерка, членкиня команди «Місто-сад»: Ми хотіли дізнатись думку мешканців, досліджували історію, щоб не вийшло, наче ми приїхали і все по-своєму наробили. Зокрема, навіть назва «Парк Шовковичний» – це історична назва, ми її не вигадали.

Даша: Ми робимо архітектурну концепцію, а щоб її виконати, приїздили в місто, зустрічались з місцевим населенням, питали, що вони хочуть у парку. Він просто називався «Парк».

Катя: Парк культури імені Леніна. Імені Леніна – не вживали, але це була офіційна назва.

Даша: Ми здійснили три опитування разом з місцевими активістами, збирали по місту відповіді, було опитування на сайті. Мали такі опції: «Парк», «Центральний парк», імені Леніна вже не використовували. І також був варіант «Шовковичний» – парк називався так до 60-х років, і там багато людей пенсійного віку використовували, на диво, цю назву.

У них жив шовковичний магнат, росло багато шовковиць, і він подарував цей парк місту. Я була приємно здивована, що на опитуваннях більше 50 відсотків проголосували за назву «Парк Шовковичний». І ще було багато голосів за «Центральний парк» – і спершу ми теж схилялися до цього варіанту, але місцеві сказали : «Ви що, це ж смішно, у нас місто маленьке і це єдиний парк». Для Києва може б і ок було, але там це виглядало б смішно.

Катя: Дуже активізувались місцеві жителі, і нам на сторінку у Фейсбуці пишуть: «О, моя бабуся виростила троянди і хоче подарувати їх парку». Це надзвичайно приємно, тому що ми постійно наголошуємо на спільній дії. Лише об’єднавшись, ми можемо відновити парк, відновити країну.

На сьогодні в парку: один менеджер – директор Олексій Борисович і дві людини в підпорядкуванні. З такими вихідними даними фізично неможливо доглядати та розвивати 18 га парку. На території парку є часткова оренда, але це і частковий догляд орендованих площ.

Даша: Це не так, щоб масово, але для Слов’янська все одно це успіх, бо там важко збирати людей. У нас був суперуспіх – привезли лектора, який розповідав про подорожі. І спеціально на нього не прийшов ніхто. Ми сиділи, директор слухав, перехожі зупинялись.

  У нас є супермем: «Якщо не працюють флешмоби, то спрацюють рознарядки».

Катя: Так, дзвонять з соцбезу і кажуть: «Стільки-то людей, на таку годину, у такому місці». І люди приходять.

Даша: Нам дуже допомагає керівничка відділу культури Слов’янської міської адміністрації –Марина Олійник.

Катя: Вона знає, кому дзвонити, щоб люди прийшли. У нас по всьому місту розвішані афіші, кольорові оголошення, люди дивляться і не приходять. А від таких дзвінків приходять. Вони, можливо, бояться ще до чогось долучатись. Ось приклад. У нас був івент - кросмінтон, такий вид спорту, суміш бадмінтону і тенісу.

Місцеві мешканці дуже хочуть два величезні спортивних поля для різних видів спорту і тренувань м’язів. І Женя Кулеба сказала: якщо ви так хочете спортивне поле, організуйте зараз якусь спортивну подію в парку. А вони кажуть: «А що, так можна?» Звісно можна! Активісти знайшли федерацію кросмінтону в Україні, намалювали на асфальті розмітку і зіграли на асфальті.

Вони просто не знайшли, що так можна – прийти і зробити свою спортивну подію. Місцеві бачать, що ми діємо, позитивно впливаємо на процес, і тому сприймають нас позитивно. З місцевою владою трохи складніше: ми думаємо, що все погоджено і виконується згідно плану, а потім випадково дізнаємося, що щось пішло не так. 

Даша: Ми комунікуємо з міським головою, ходимо в міськадміністрацію (Марина, керівничка відділу культури, нам допомагає), запрошуємо на всі заходи і обговорення, що стосуються парку. Перешкод не було. Мені здається, що перші два рази він говорив з нами несерйозно, а останній раз, коли дійшло до тендерів, Prozorro, будівництва, то йому вже було цікаво.

Попросили використовувати логотипи, почав сприймати серйозно. Ми розробили архітектурну концепцію парку, що там взагалі може бути, показали місцевим мешканцям і отримали фідбек, зібралось багато людей, усім сподобалось, був запал.

Показали USAID – отримали фідбек. І на базі цього USAID вирішив, на що він може виділити кошти, і що там хочуть зробити.

Читайте також: Якщо хата не скраю – то є Вільна хата

Катя: Дитячий майданчик сконструювали самі діти – ліпили з пластиліну гірки, малювали, на основі, розробленій архітекторкою Оленою Орап. Зібравши до купи різні дитячі ідеї та бажання Олена розробила фінальний концептуальний дитячий майданчик. Тепер кожен малюк, що приймав участь у веселому івенті, зможе побачити результати своєї праці. Втілення мрій – це важливо!

Даша: USAID вибрав дитячий майданчик, танцювальний майданчик, спортивний майданчик, доріжки, лавочки і освітлення. Щодо проекту дитмайданчику, то варіанти були суперечливі, а потім ми згадали, що на воркшопах є практика, коли діти самі роблять собі майданчик.

Це дуже цікаво для дітей, і дуже мотивуюче – їхня робота стане реальністю. Хочемо ще повісити стенд і написати імена тих, хто брав участь. І вони ходитимуть повз майданчик і казатимуть: «О, це зробив я!»

Катя: У парку є проблема – у 60-х роках засипали озеро (проводилася меліорація) і тому майже увесь рік там підтоплення. По всій території росте очерет і верби, бо люблять воду.

Чому ж зараз немає шовковиць – залишилось тільки декілька, а раніше були плантації. І тополі, і верби замістили все, бо це їхнє природне середовище – рости біля води. А шовковиці загинули. Радянські чиновники думали, що вони кращі за всіх, все знають, можуть змінити природу.

Даша: Їм просто спала така думка – засипати озеро. А тепер це болотиста місцевість, багато комарів. По нашому проекту там є озеро, але мер не дуже хоче робити, бо потрібна експертиза.

Катя: Міністерство екології може зробити експертизу, подивитись, чи можна там робити озеро. Але поки що ми на стадії переговорів. Загалом, результатом роботи по парку ми задоволені.

  Нам вже дзвонять і пишуть на сторінки у Фуйсбук з різних регіонів країни: «а ви можете приїхати зробити тут парк».

Даша: Робота зроблена, люди були, там щось побудується. Без реалізації це буде черговий набір картинок, а проектів у парку було вже різних багато. І з озерами, із чим хочеш. І маленька Венеція мала бути, і лебеді, і чучела. Тому ми хочемо вже побачити результат і тоді матимемо впевненість.

Катя: Це буде хороший приклад для України, але головне – колаборація всіх спільнот. Міська влада, активісти, жителі, спонсори, меценати. Аби люди казали: «Вони змогли, врятували парк, і ми спільними діями теж зможемо. Бо один нічого не зможе».

Ось нещодавно був суботник в парку, люди прийшли прибрати в парку, прийшли і військові з Нацгвардії, і це стало хорошим прикладом об’єднання спільнот.

Читайте також: Аби молодь не хотіла їхати звідси

Даша: Там до армії двояке ставлення, а це позитивний досвід, можна навіть записати в програму «Спілкування армії з населенням».

Катя: Армія рятує парк.

Даша: Загалом, настрій у людей не дуже позитивний, особливо пенсійного віку. «Нічого не вийде, нічого не буде». А якщо там все-таки щось побудується, то буде хороший приклад: «Як нічого вийде? Ось!» хоча зараз вже там є освітлення, вчора привезли лавочки.

Для того, щоб робити майданчики, треба спершу створити ці бетонні основи –«пиріжки», які б запобігали руйнуванню майбутніх конструкцій, навіть якщо буде часткове підтоплення. І це має робити місто, область – міська рада проголосувала за виділення коштів, підготували технічну документацію, виставляють на тендер через Prozorro і шукатимуть підрядників. Це буде восени-навесні.

Катя: ГО «Місто-сад» розробила концепцію «Друг парку». Кожен може стати Другом, долучивись або фінансово, або фізично до відновлення парку.

Матеріал створено в рамках програми «Код Міста». Це довгострокова програма, що відбувається на перетині інтересів людей культури, аналітиків, бізнесів, а також державних діячів, які займаються розвитком міст.