Наші знання дають змогу передбачати погоду не більше ніж на 5 днів. А от автори цього огляду пропонують зазирнути у значно віддаленіше майбутнє й поділитися своїми експертними думками про те, що неодмінно чекає на нас у різних сферах життя. Спеціально для проекту Великої Ідеї про професії майбутнього, культурно-видавничий портал «Читомо»  підготував огляд нової нон-фікшн літератури. Ми пояснимо, як колонізувати Марс, подружитися зі штучним інтелектом і чому речі на кшталт костюму Залізної людини – це не фантастика, а реальний прототип для нашого майбутнього. І це майбутнє вже почалося.

Мічіо Кайку. Майбутнє розуму

переклад з англійської Анжели Кам'янець. – Львів: Літопис,

2017. – 408 с.

Після перегляду багатьох фантастичних фільмів виникає закономірне питання: чи зображені там технології можливі? Мічіо Кайку, автор бестселера «Фізика майбутнього», виступає руйнівником міфів, і саме з препарування кіно починається більшість розділів його книжки про розум і свідомість. Він підтверджує чи спростовує можливість втілити відомі кінотехнології: наприклад, пояснює, чому під гіпнозом ми не можемо вибовтати зайвого, чому прилад для забування із «Людей у чорному» не спрацює чи в чому полягатиме складність завантаження бойових навичок прямо в мозок (як це відбувається в «Матриці»).

Тож у книзі йдеться про мозок, але не стільки про його індивідуальні можливості в майбутньому, скільки про потенціал його використання, який відкриває технічний і науковий прогрес. Екзоскелет на кшталт костюму Залізної людини, який керуватиметься силою думки? Так, уже найближчим часом. Робити фотографії своїх снів? Низької якості, але вже можливо! І важливими ці прогнози є не стільки для фанатів супергеройських фільмів, скільки для людей з паралічем чи хворобою Альцгеймера. Адже перед нами — обнадійливий прогноз майбутнього, де докладно описано, як ми переможемо частину невиліковних нині хвороб (а можливо навіть і смерть).

Тому читати «Майбутнє розуму» треба і щоб краще розібратися з роботою мозку, і щоб вміти принагідно похизуватися цікавими фактами, чому, наприклад, люди при смерті часто бачать тунель зі світлом. Але також і щоб зітхнути полегшено, якщо ви боїтеся численних психічних і фізичних хвороб.

Алек Росс. Індустрії майбутнього

переклад з англійської Наталії Кошманенко. – Київ: Наш Формат, 2017. – 320 с.

Рільництво не можна назвати популярною професією серед молоді, яка завершує навчання в університеті й думає, чим би далі зайнятись. Та й у зв’язку з розвитком технологій робота руками біля землі перетворюється на неефективно витрачений час. І тут можна було б одразу побачити тенденцію, як технології залишають людину без роботи, але новозеландські фермери подивились на цю проблему з іншого ракурсу. У Новій Зеландії корів більше, аніж населення, але там використовують сенсорну технологію, яка вимірює рівень трави на пасовищах. Ці виміри допомагають розподілити випас худоби максимально ефективно. А ще ця технологія попереджає фермера про потребу внести добриво на конкретній ділянці. І нехай у великих містах на кшталт Києва саме така технологія не знайде свого споживача, зате деінде вона вже працює. Ось такий результат поєднання спеціалізованих знань, великих даних і штучного інтелекту.

І якщо таке застосування технологій стало можливим у сфері рільництва, то що говорити про вплив криптовалют, великих даних, цифрової безпеки, роботехніки та генетики — а саме ці п’ять індустрій, на думку Алека Росса, домінуватимуть у майбутньому. Автор описує не лише причини та наслідки розвитку цих галузей, а й можливу роль людини у синергії з ними. Однією з них наразі є трансформація інформаційних технологій та робота з великими даними. Об’єднані в мережу люди діляться новинами, коментують події, пропонують рішення проблем. Це дає людям владу, забираючи її натомість у держави. Алек Росс працював у Держдепартаменті США на Гіларі Клінтон і мав нагоду спілкуватися з багатьма світовими лідерами. Вони майже завжди говорили йому про втрату владою контролю над суспільством.

Перевага автора ще й у тому, що він не намагається зосередитись лише на кількох дуже промовистих випадках, пояснюючи на їхній основі геть усе. Алек Росс описує також розвиток України, Естонії, Білорусі, Індії, Руанди, Китаю, Японії та багатьох інших країн, знаходячи в кожній приклад того, як індустрії майбутнього змінюють життя уже сьогодні.

Нейт Сілвер. Сигнал і шум. Чому більшість прогнозів виявляються хибними

переклад М. Гоцацюка. – Київ: КМ-Букс, 2018. – 544 с.

Люди за своєю природою не люблять невизначеність. Точно так само люди не люблять тих, хто при формуванні своєї думки враховує багато змінних факторів. У такому разі прогноз звучить неоднозначно, що не дає жодної певності у майбутньому. Ми сприймаємо змінні фактори та залежність результату від них як слабкість, як невпевненість, а то й узагалі як нестачу даних. «Коли змінюються факти, змінюється і моя думка», — говорив англійський економіст Джон Мейнард Кейнс. Але інформації занадто багато, аби ми могли враховувати все. Саме тому Нейт Сілвер розповідає про алгоритми, завдяки яким сигнали можна фільтрувати. Наприклад, за словами автора, науковий прогрес важче оцінити, ніж, скажімо, економічний. Але якщо поява винаходу зменшує ціну хоча б одного продукту, це означає раціональне використання наявної інформації та її успішне практичне застосування. Це і буде своєрідним фільтром у цій ситуації.

Нейт Сілвер також стоїть на позиції оптиміста, але водночас говорить, що хоч людині і властиво помилятися, проте робить вона це часто. Здебільшого через те, що людина наділяє інформацію зручним для себе значенням. Як ось ситуація з економічною кризою 2008 року, яку передбачили економісти задовго до її появи (Роберт Шиллер з Єльського університету описав цю кризу ще 2000-го!), але яку проігнорували впливові кредитно-рейтингові агентства Standard&Poor's, Moody's та Fitch Ratings, що формували тоді «порядок денний».

Автор наголошує, що все ще залишається прірва між тим, що ми знаємо і тим, що ми думаємо, що знаємо. І намагається за допомогою книжки посприяти нам цю прірву зменшити, хоча й робить часом це аж надто детально. Наприклад, через розповідь про свій досвід створення системи прогнозування для бейсболу — «PECOTA». Сілвер виробив цю систему через своє глибоке зацікавлення цим видом спорту та статистикою. Зрештою, він винайшов систему, яка враховувала вплив різних чинників на показники гравців та навчила Сілвера відрізняти майстерність від удачі. Як і ця книжка пропонує навчити вас відрізняти сигнал від шуму.

Кевін Келлі. Невідворотне. 12 технологій, що формують наше майбутнє

переклад з англійської Наталії Валевської. – Київ: Наш Формат, 2018. – 304 с.

Озираючись у минуле, сьогодні нам здається, що майбутнє вже настало: з кожного кутка чути про роботів, за криптовалюту можна купити нерухомість, а економіка спільного використання (Uber, Airbnb) все міцніше вкорінюється в нашому буденному житті. Однак Кевін Келлі говорить, що зараз ми лише на початку свого розвитку і грандіозні зміни все ще попереду. Усі ці зміни так чи інакше стосуватимуться технологій: штучного інтелекту, роботів, новітніх алгоритмів фільтрування інформації тощо. Проте автор оцінює це радше позитивно.

Не варто хвилюватися, що роботи заберуть у нас усю роботу, тому що найважливіші механічні винаходи — це не машини, які роблять щось краще за людину. Це машини, які роблять те, чого людина не може робити взагалі. І в такій ситуації, коли всі технологічні процеси зможе виконувати, наприклад, штучний інтелект: завезти вас з корпоративу додому на вашому власному безпілотному авто, увімкнути музику в квартирі, щойно ви переступите поріг, підібрати одяг, що вам пасуватиме, — ось тоді людина зможе справді задуматись над тим, ким вона є. Відтак, не потрібно дивитись у майбутнє як у час ворожнечі між людиною та технологіями, тому що це буде час їхньої дружби. У результаті цієї дружби ми спостерігатимемо розширення меж умінь людини, адже більше не потрібно буде прокидатися вранці з думкою про знавіснілу роботу. Натомість, можна буде віднайти для себе нове призначення, більш творче, а головне — потрібне світу. І хтось уже знайшов таке призначення, скориставшись новітніми тенденціями у розвитку технологій, а на когось це чекає попереду. І це також невідворотно.

Стівен Петранек. Як ми житимемо на Марсі

переклад з англійської Петра Іваненка та Олени Ларікової . – Харків: Віват, 2018. – 128 с.

У культовому романі Френка Герберта «Дюна» екологи розраховують перетворити планету-пустелю на оазу повільно, приблизно за 300—500 років. А у книзі «Як ми житимемо на Марсі» Стівен Петранек фантазує, що ми зможемо колонізувати червону планету вже за якесь десятиліття. Чи реалістичні прогнози журналіста та екс-редактора журналу Discovery? Розгляньмо.

«Як ми житимемо на Марсі» містить базову марсознавчу інформацію та зосереджена на способах дістатися до Марса й змінити його відповідно до потреб людини. Або ж, якщо змінити планету виявиться заскладним завданням, як зробити людину придатною до життя на іншій планеті. Тут розписані програми дослідження Марса від середини ХХ століття й праці «Das Marsprojekt» Вернера фон Брауна (яка є першою докладною науковою розвідкою з подорожей до червоної планети) і до діяльності Ілона Маска в наші дні. Наступна частина книжки подає варіанти зміни планети (перетворення знайденої там води на кисень, варіанти нагрівання планети тощо), а також способи змін у генетиці людини. Книжка дає вичерпні відповіді на запитання, чому всі почуті вами плани повезти когось на Марс найближчим часом — безпідставні або чому політ на Марс набагато важчий за політ на Місяць (крім того, що для цього потрібно нереально багато пального).

Але екологи з «Дюни» тут згадані не дарма. «Як ми житимемо на Марсі»є вичерпним мануалом для всіх охочих вирушити у нові мандри в невідоме, повторити долю колонізаторів Америки. У книзі мимохідь зачіпається питання, для чого, власне, люди потребують цієї колонізації. І відповідь дуже практична — це збагачення, освоєння майбутнього ринку металів на поясі астероїдів. Людство вичерпує ресурси Землі, а водночас упевнено прямує до екологічної катастрофи. Та чи планують науковці запровадити більш раціональне використання ресурсів на інших планетах? Про це автор не пише.

Щоправда, поки книжка про наше марсіанське майбутнє перекладалася, майбутнє стало на крок ближчим — Маск запустив у космос Falcon Heavy. Тож цілком можливо, що за найближче десятиліття, як і розраховує автор, ця книжка стане не лише цікавою, а й корисною з практичного погляду для кожного. 

Фото Великої Ідеї та з ресурсів unsplash.com і kmbooks.com.ua