Активна спільнота, яка сформувалась у хабі Халабуда, стала підтримкою для жителів свого району Маріуполя

 

На питання відповідала Галина Балабанова, співзасновниця хабу

 

Вільний простір "Халабуда" - це майданчик, основним напрямком роботи якого є неформальна освіта та підтримка громадських ініціатив. "Халабуда" є ініціатором проведення освітніх заходів та курсів, відкритих зустрічей та дискусій. Це місце перетину активних громадян, бізнесу та влади. "Халабуда" відкрила перший в Маріуполі коворкінг, в якому орендують місця для роботи ІТ-спеціалісти, дизайнери, журналісти, фотографи та інші фрілансери.

  1. Що змінилось у роботі хабу в перші місяці війни, як ви проживали командою хабу ці зміни?

24 лютого рано вранці ми зібрались з командою в "Халабуді", закладали вікна та провели координаційну зустріч для більшості активістів Маріуполя. Стало зрозуміло, що хтось буде швидко втікати, а хтось вже готовий до довгої боротьби та допомоги. Я до пізньої ночі залишалась в "Халабуді", бо там ми переобладнували простір для продуктів та інших речей, які в перший же день маріупольці почали приносити до нас, пам’ятаючи 2014-2015 роки. Тоді думала, що допомога буде в першу чергу військовим, а не місцевим, не вірила, що можна знищити місто та вбивати людей як терористи. Ми думали як облаштувати тимчасове сховище на випадок обстрілів і почали розбирати підвал поблизу Халабуди від зайвих речей, знесли туди воду, аптечки та провели лампу від генератора.

Під час облоги Маріуполя. На базі Халабуди у партнерстві з Карітас Маріуполь та мікробізнесом ми облаштували три склади з продуктами, медициною і гігієнічними засобами, одягом, почали видавати цю акумульовану допомогу (не гуманітарну, її в місті не було) військовим та першим постраждалим, складали списки для контролю. Потік людей зростав від 10-100 людей, і вже за день через хаб проходило до 2 тисяч людей. За майже місяць нашої волонтерської роботи 25 тисяч маріупольців отримали допомогу, разом із ними - всі підрозділи ЗСУ та добробати, силові структури міста та області. Кожен день приходили все нові волонтери, яких я намагалась розподіляти на ті ролі, які були потрібні для виживання і допомоги іншим - водії, вантажники, координатори складів. Усього в цей місяць довкола нас об’єдналось понад 200 волонтерів, частина з яких потім опинилась в Оленівці.

 

 

Ми налагодили процес випікання хліба поки були дріжджі та газ, потім пекли на електриці від генератора, а далі просто на вогнищі пекли лаваші. Їх роздавали військовим, мирним та доставляли на Азовсталь, коли там переховувались маріупольці, поки до них ще можна було проїхати. Готували гарячу їжу для поліцейських та тих військових, які мали змогу приїжджати до нас і забирати борщі буквально у відрах, Ми були корисні, бо мали польову кухню Карітасу та великі казани. Ми доставляли їжу та продукти у більшість великих шелтерів, які почали з’являтись у місті під ініціативою самих маріупольців (у Драмтеатр в тому числі).

 

 

Наш лідер Дмитро Чичера (на цю мить зниклий безвісти) кожного ранку приїздив з координаційної зустрічі у міськраді та давав нові вводні та інформацію. На основі неї та інформації від поліції ми друкували інформлистки, які клали у пакети з продуктами, щоб люди у районах міста мали хоч якусь інформацію.

Вже за кілька днів від 24-ого перші волонтери отримали “прильоти” по своїх будинках та вже були змушені жити в Халабуді, а пізніше ми облаштували ще два сховища, у яких можна було жити. Здебільшого це були жінки й діти, літні люди та наші волонтери. Їх ми звісно, теж намагались забезпечити гарячою їжею та медикаментами, засобами гігієни.

Ми допомагали з постачанням ліків (а пізніше - пакетів для трупів) у госпіталь та координувались із медичними волонтерами, а коли почало прилітати близько та у нас з’являлись перші поранені (спочатку - мешканці сусідніх будинків, а потім і наші волонтери) ми швидко облаштували медичний куточок зі стерильними матеріалами, яскравою лампою та шовним матеріалом. Домовились аби у нас чергували медики, ну як медики, паталогоанатом, стоматолог і ветеринар.

Наша команда кожного дня робила виїзди містом для доставки допомоги та спільної роботи з поліцією, а інша частина команди - роздавала допомогу у самій "Халабуді", куди стікались купа людей із впевненістю, що ми червоний хрест (хочеться матюкатись)

(це мала частина і дуже побіжно, просто не знаю, коли у мене будуть сили написати цю величезну книгу про наших волонтерів і "Халабуду"…)

 

  1. Де і як ви залучали ресурси на запуск хабу на старті діяльності? І на перезапуск з початком повномасштабного вторгнення?

 

Під час старту залучали власні кошти, за пів року роботи USAID підтримав наступні 6 місяців діяльності, а далі працювали як бізнес із соціальною складовою, щось комерціалізували, а щось працювало як соціальні ініціативи. 

 

Коли більша частина команди евакуювалась з Маріуполя ми перевідкрились у Запоріжжі, та запустили декілька проектів на Львівщині. Зараз працюємо за кошти донорів, підприємницька складова яка була в Маріуполі наразі для нас неможлива.

 

  1. Як ви працюєте зі своєю спільнотою і чи розглядали використання краудфандингу для посилення та розвитку вашої спільноти або ж інші інструменти?

Здебільшого ми працювали як бізнес із соціальною складовою. Краудфандинг як інструмент використовували наші партнери ІТ-Самр, які запустили краудфандинговий збір на покупку навчальних ноутбуків для дітей із вразливих верств населення, щоб вони могли навчатись безкоштовно.

 

  1. На чому ви фокусуєтесь зараз?

Зараз найбільший наш виклик такий як і у всіх українців — вистояти у війні. В Запоріжжі прилітає часто, на Львівщині трошки легше. Тому у фокус ми ставимо безпеку.

Щоб підтримати команду ментально ми проводимо зідзвони та офлайн-зустрічі, та ще й кожен зараз має багато роботи, що допомагає абстрагуватись від важких думок.

Найскладніше для нас - невідомість, особливо щодо долі близьких членів команди. Доля нашого лідера Дмитра Чичери досі невідома, як і ще великої кількості наших волонтерів, військових та членів родин.

Як продовжувати жити і планувати в цій невизначеності - основний виклик на зараз



Слідкувати за тим, як Халабуда відновлює діяльність  в Запоріжжі та Львові можна у соціальних мережах проекту —  facebook та instagram 
Фото матеріали використані для оформлення публікації взяті з соцмереж ініціативи.
____

Повернутись до колекції "Історії стійкості"

 

Останні тижні масово чую про безсилля і зневіру. Для цього є безліч приводів, але співпадіння з блекаутами і настанням холодів мені видається дуже показовим.
Спочатку порада, потім поясню.
Роберт Халф дослідив відмінності роботи представників різних поколінь на робочому місці. Директорів компаній запитували: «У якій із наведених сфер ви бачите найбільші відмінності серед співробітників вашої компанії різних поколінь?» 30% відповіли, що в навичках спілкування, 26% — адаптації до змін, 23% відповіли, що в технічних навичках. Тільки 7% відповіли, що люди різних поколінь не відрізняються в роботі.