Про те як заплановану роботу довелось трансформувати до ритму який мала організація 3-4 роки тому, дуже інтенсивного, але і виснажливого.

Платформа острів — простір на Солом'янці при КНУБА, який об’єднує творчаків та організації, які працюють у сферах освіти, культури, урбаністики, архітектури

 

З якими викликами ви зіштовхнулись з початком повномасштабного вторгнення?

До військового вторгнення наша команда планувала ряд проектів разом із партнерами. Ми розробили проект спільно з Леонідом Марущаком та ініціативою Музей відкрито на ремонт, аби працювати над осмисленням краєзнавчих музеїв в українських містах, їх призначення в умовах незалежної України, в процесі децентралізації та тяжіння до створення у громадах відкритих для містян просторів. Ми подали заявку на фінансування до Українського культурного фонду, і готувалися до періоду очікування на затвердження. Паралельно йшли переговори з Гете Інститутом, щоб у невеликих містах, селах створювати так звані треті місця, місця тяжіння, де люди могли б проводити час. Для нас цікавий процес дослідження разом із місцевими, а потім трансформувати запити в архітектурні форми. До цього процесу останні роки ми почали задіювати студентів КНУБА, оскільки платформа Острів знаходиться в підвалі гуртожитку архітектурного факультету КНУБА. 

Це якщо говорити про тактичні плани на рік, що починався. В січні ми організували стратегічну сесію і прописували наступні кроки. З війною багато фокусів змістилося, проте архітектурний напрям з яким ми працюємо не втратив актуальності. Врешті УКФ перенаправив фінансування на ЗСУ, а з Гете Інститутом ми таки спромоглися адаптувати проект до нових реалій… Фактично усі проекти які планувались на 22 рік скасували або заморозили у перші місяці війни. Втілюватися буде один з трьох, які ми планували до початку війни, і це завдячуючи партнерам і готовності швидко адаптуватись. 

 

Острів у перші місяці працював як гуманітарний штаб, навіть два різних штаби функціонувало в певний момент. В основному складували речі, завантажували-вивантажували. Штаби організовували не ми, ці запити приходили через спільноту, ми лише надавали приміщення і допомагали. Також час від часу задіювали майстерню, наприклад до нас звернулися за лазерною порізкою тканини під пошиття аптечок і розгрузок.

 

Більшість команди роз'їхалась від початку вторгнення у різні місця, частина за кордон, частина по Україні. Нашого адміністратора майстерні призвали в ЗСУ, проектна та ком‘юніті менеджера не встигла розпочати роботу і виїхала за кордон. 

Київ не був безпечним місцем у перші місяці вторгнення тому мало хто залишився і мав енергію, щоб продовжувати діяльність. Проте з початку травня ми налагодили онлайн комунікацію і за рахунок спільноти були долучені до дискусій з приводу мобільних майстерень для відбудови. Врешті вони трансформувались в іще один проект над яким ми зараз працюємо. 

Також частина резидентів нашої платформи вирішила не повертатись. Закрилась наприклад студія звукозапису. Для якої ми зараз шукаємо нові ідеї. Є відчуття що ми “відкатилися” на 3-4 роки назад в процесах планування, діяльності загалом, робота ситуативна і горизонт планування досить умовний.

 

Як ви адаптували свою діяльність до нових умов?

Перші тижні ми визначили для себе що пріоритетом є збереження простору та турбота про тих резедентів хто залишився в Києві. Платформа стала тимчасовим житлом і сховищем для 6-8 людей і також точкою на транзиті з небезпечніших регіонів. 

Коли були створені базові умови перебування резидентів ми почали займатись непрофільною діяльністю, волонтерством. Хтось їздив будувати укріплення, хтось плести сітки, хтось розвозити ліки пенсіонерам. Як я казав ми прихистили також два гуманітарні штаби яким інколи допомагали.

Коли перша хвиля сум‘яття і невизначеності пройшла, десь через місяць-півтора після вторгнення ми зрозуміли що потрібно перемикатися на більш профільну діяльність в якій ми ефективніші. Ми проводили зустрічі онлайн та обговорювали як наш досвід і компетенції можуть бути корисними для ситуації що склалася. Визначили фокус на просторовий розвиток сіл, якому слідуємо в подальшому.

Наші партнери з-за кордону та України шукали можливості допомогти, це був не швидкий процес створення нових домовленостей, зайняло півтора-два місяці, щоб прийти до спільного бачення діяльності. 

Наразі частина людей з команди повернулася в Україну, ми маємо декілька проектів з гранатовим фінансуванням. Терміни дуже стислі і робота інтенсивна, але вважаємо що якщо витримаємо це навантаження, то можемо до кінця року відновити свою діяльність наближено до рівня який був до початку вторгнення. Звичайно якщо загальна ситуація в країні залишатиметься більш-менш стабільною чи покращуватиметься.



Чи відчуваєте ви як команда, що знайшли зараз свій темп в цих умовах?

Мабуть, лише зараз є відчуття, що команда збирається знову, зокрема і довкола тих проектів, які плануються. Поки що можна сказати що ми швидше повернулись до ритму який мала організація 3-4 роки тому, дуже інтенсивного, але і виснажливого. Частину процесів доводиться перезапустити. Але досвіду все ж більше тому можливо цей період буде коротшим. 

Насправді думаю що по різному, але в цей час важливо бути включеним у якусь справу, діяльність, не лишатися без діла. Особливо якщо ця діяльність якось може допомогти під час війни ЗСУ, або людям що постраждали. Тому думаю і люди хочуть повернутись назад і є мотивація працювати. Ми здається знайшли для себе напрямок, щоб поєднувати ці речі і це повертає частину енергії. Також важливим є не залишитись без роботи в сенсі заробітної плати, є розуміння що зараз це теж не проста задача і якщо є можливість створити робочі місця, залучити якісь додаткові інвестиції в Україну з-за кордону то це корисно і сприятиме тому щоб більше людей залишалось в країні, допомогало одне одному. 

Нещодавно платформа Острів провела зустріч для резидентів майстерні де розповіла про свої плани на найближчий період.


Дізнатись більше про проекти острова можна на сайті та соцмеражах — instagram та facebook.

 

Після цього інтерв'ю команда Платформи острів запустила проєкт «Конструкції взаємодії: Відкриті села», де пропонує разом з iнiціативними групами з сіл зануритися у вивчення історії, сьогодення та потенціалу села: освітня програма школи задасть широку рамку для різностороннього дослідження його можливих ролей, а практична частина дозволить отримати якісний архітектурний проєкт та втілити пілот у матеріалі. Мета пілотних просторів – напрацювати рішення, якi покращують середовища з точки зору взаємодії у спільноті. Це буде корисною практикою для архітекторів/-ок, які цікавляться темою сіл та мають наснагу працювати одночасно над прикладними задачами та сценаріями майбутнього.

Щоб стати учасником потрібно подати заявку до 25 липня: https://bit.ly/kv-22-architects
 

____

Повернутись до колекції "Історії стійкості"

 

Матеріал допоможе краще ідентифікувати характеристики та важливі особливості вашого проекту та збору, та допоможе зрозуміти як краще залучати на нього кошти.

Упражнение по технике коллажа может быть вводным для разговора об эпохе постмодернизма, которая начинается в начале XX века и по мнению экспертов, продолжается до сегодня.