Платформа острів — простір на Солом'янці при КНУБА, який об’єднує творчаків та організації, які працюють у сферах освіти, культури, урбаністики, архітектури

З якими викликами ви зіштовхнулись з початком повномасштабного вторгнення?

До військового вторгнення наша команда планувала ряд проектів разом із партнерами. Ми розробили проект спільно з Леонідом Марущаком та ініціативою Музей відкрито на ремонт, аби працювати над осмисленням краєзнавчих музеїв в українських містах, їх призначення в умовах незалежної України, в процесі децентралізації та тяжіння до створення у громадах відкритих для містян просторів. Ми подали заявку на фінансування до Українського культурного фонду, і готувалися до періоду очікування на затвердження. Паралельно йшли переговори з Гете Інститутом, щоб у невеликих містах, селах створювати так звані треті місця, місця тяжіння, де люди могли б проводити час. Для нас цікавий процес дослідження разом із місцевими, а потім трансформувати запити в архітектурні форми. До цього процесу останні роки ми почали задіювати студентів КНУБА, оскільки платформа Острів знаходиться в підвалі гуртожитку архітектурного факультету КНУБА. 

Це якщо говорити про тактичні плани на рік, що починався. В січні ми організували стратегічну сесію і прописували наступні кроки. З війною багато фокусів змістилося, проте архітектурний напрям з яким ми працюємо не втратив актуальності. Врешті УКФ перенаправив фінансування на ЗСУ, а з Гете Інститутом ми таки спромоглися адаптувати проект до нових реалій… Фактично усі проекти які планувались на 22 рік скасували або заморозили у перші місяці війни. Втілюватися буде один з трьох, які ми планували до початку війни, і це завдячуючи партнерам і готовності швидко адаптуватись. 

Острів у перші місяці працював як гуманітарний штаб, навіть два різних штаби функціонувало в певний момент. В основному складували речі, завантажували-вивантажували. Штаби організовували не ми, ці запити приходили через спільноту, ми лише надавали приміщення і допомагали. Також час від часу задіювали майстерню, наприклад до нас звернулися за лазерною порізкою тканини під пошиття аптечок і розгрузок.

Більшість команди роз'їхалась від початку вторгнення у різні місця, частина за кордон, частина по Україні. Нашого адміністратора майстерні призвали в ЗСУ, проектна та ком‘юніті менеджера не встигла розпочати роботу і виїхала за кордон. 

Київ не був безпечним місцем у перші місяці вторгнення тому мало хто залишився і мав енергію, щоб продовжувати діяльність. Проте з початку травня ми налагодили онлайн комунікацію і за рахунок спільноти були долучені до дискусій з приводу мобільних майстерень для відбудови. Врешті вони трансформувались в іще один проект над яким ми зараз працюємо. 

Також частина резидентів нашої платформи вирішила не повертатись. Закрилась наприклад студія звукозапису. Для якої ми зараз шукаємо нові ідеї. Є відчуття що ми “відкатилися” на 3-4 роки назад в процесах планування, діяльності загалом, робота ситуативна і горизонт планування досить умовний.

Як ви адаптували свою діяльність до нових умов?

Перші тижні ми визначили для себе що пріоритетом є збереження простору та турбота про тих резедентів хто залишився в Києві. Платформа стала тимчасовим житлом і сховищем для 6-8 людей і також точкою на транзиті з небезпечніших регіонів. 

Коли були створені базові умови перебування резидентів ми почали займатись непрофільною діяльністю, волонтерством. Хтось їздив будувати укріплення, хтось плести сітки, хтось розвозити ліки пенсіонерам. Як я казав ми прихистили також два гуманітарні штаби яким інколи допомагали.

Коли перша хвиля сум‘яття і невизначеності пройшла, десь через місяць-півтора після вторгнення ми зрозуміли що потрібно перемикатися на більш профільну діяльність в якій ми ефективніші. Ми проводили зустрічі онлайн та обговорювали як наш досвід і компетенції можуть бути корисними для ситуації що склалася. Визначили фокус на просторовий розвиток сіл, якому слідуємо в подальшому.

Наші партнери з-за кордону та України шукали можливості допомогти, це був не швидкий процес створення нових домовленостей, зайняло півтора-два місяці, щоб прийти до спільного бачення діяльності. 

Наразі частина людей з команди повернулася в Україну, ми маємо декілька проектів з гранатовим фінансуванням. Терміни дуже стислі і робота інтенсивна, але вважаємо що якщо витримаємо це навантаження, то можемо до кінця року відновити свою діяльність наближено до рівня який був до початку вторгнення. Звичайно якщо загальна ситуація в країні залишатиметься більш-менш стабільною чи покращуватиметься.

Чи відчуваєте ви як команда, що знайшли зараз свій темп в цих умовах?

Мабуть, лише зараз є відчуття, що команда збирається знову, зокрема і довкола тих проектів, які плануються. Поки що можна сказати що ми швидше повернулись до ритму який мала організація 3-4 роки тому, дуже інтенсивного, але і виснажливого. Частину процесів доводиться перезапустити. Але досвіду все ж більше тому можливо цей період буде коротшим. 

Насправді думаю що по різному, але в цей час важливо бути включеним у якусь справу, діяльність, не лишатися без діла. Особливо якщо ця діяльність якось може допомогти під час війни ЗСУ, або людям що постраждали. Тому думаю і люди хочуть повернутись назад і є мотивація працювати. Ми здається знайшли для себе напрямок, щоб поєднувати ці речі і це повертає частину енергії. Також важливим є не залишитись без роботи в сенсі заробітної плати, є розуміння що зараз це теж не проста задача і якщо є можливість створити робочі місця, залучити якісь додаткові інвестиції в Україну з-за кордону то це корисно і сприятиме тому щоб більше людей залишалось в країні, допомогало одне одному. 

Нещодавно платформа Острів провела зустріч для резидентів майстерні де розповіла про свої плани на найближчий період.

Дізнатись більше про проекти острова можна на сайті та соцмеражах — instagram та facebook.

Після цього інтерв'ю команда Платформи острів запустила проєкт «Конструкції взаємодії: Відкриті села», де пропонує разом з iнiціативними групами з сіл зануритися у вивчення історії, сьогодення та потенціалу села: освітня програма школи задасть широку рамку для різностороннього дослідження його можливих ролей, а практична частина дозволить отримати якісний архітектурний проєкт та втілити пілот у матеріалі. Мета пілотних просторів – напрацювати рішення, якi покращують середовища з точки зору взаємодії у спільноті. Це буде корисною практикою для архітекторів/-ок, які цікавляться темою сіл та мають наснагу працювати одночасно над прикладними задачами та сценаріями майбутнього.