Щотижня ВЕЛИКА ІДЕЯ виходить на зв'язок з одним із доброчинців Спільнокошту на Великій Ідеї, щоб поговорити з ним про суспільство, культуру та про життя. Навіщо ми це робимо? Тому що часто ми – соціальні активісти та медіа-ентузіасти – в інформаційному потоці не вловлюємо тонких хвиль, якими повниться наш простір. Нам здається цікавим і важливим передати голоси тих, кого поки ніхто або майже ніхто не чув. Тому кожна така розмова – це свого роду відкриття. На цьому тижні ми поговорили з фахівцем з комунікацій Дашею Стокоз з Британської Ради в Україні.

– Наскільки я знаю, ти – активний доброчинець Спільнокошту.

– Мені дуже приємно, що ви так думаєте, але я не знала, що я аж така активна. Я підтримала лише три проекти – онлайн-журнал «Коридор», «Спільнокошт на Великій Ідеї» та презентацію книги ДіБіСi П'єра «Світло згасло в країні див». 

– Чому вирішила їх підтримати?

– Мені дуже подобається команда ВЕЛИКОЇ ІДЕЇ, подобається те, про що ви пишете, подобаються ваші івенти. Напевно, так формувалося моє дитинство, адже я була ще підлітком, коли почала стежити за тим, що робить Garage Gang Kollektiv (організація, що реалізовує проект «Велика Ідея» – ред.). Мені здається, що нашим людям необхідно давати альтернативні шляхи своєї реалізації.

Безліч людей час від часу задається питанням: а як іншим вдається знаходити можливості для навчання або цікавої роботи? Важливо знаходити і демонструвати варіанти, щоб людина завжди могла знайти оптимальне рішення для себе.

Big Idea сконцентрувала в собі такі оптимальні ідеї та шляхи – як знайти людей, які живуть тими ж думками і планами, що й ти. Крім того, Спільнокошт – дуже популярна практика в усьому світі. Мої друзі – бенд Singleton і «Крихітка» – йдуть тим же шляхом: перші вже випустили альбом за допомогою колективного фінансування, а «Крихітка» випустить сингл, коли збере певну кількість грошей від своїх фанів. Це відмінна можливість здійснити свій проект, тому що ти можеш обійти бюрократичні схеми і знайти спрощений шлях для реалізації ідеї. 

Я згадую проект «Світло згасло в країні див» – презентацію книги ДіБіСi П'єра на Форумі видавців торік у Львові. Цей проект проникав у кожну частинку душі, там було стільки взаємодії – перекладачі, художники, музиканти... Неможливо було не підтримати. Крім того, це сучасна англійська література, якої, по правді, у нас не так багато, і взагалі в Україні замало якісного контенту. Дуже часто буває так, що на середині реалізації ідеї все ламається, і ти не доходиш до фіналу. Але цей проект з самого початку, як і підтримка онлайн-журналу Коридор, вийшов.

Взагалі механізм Спільнокошту показує, скільки в нас є віри один в одного. Люди можуть проявити себе, підтримавши проект, а ініціатор проекту – відчути, що в нього вірять! Це те, що називається якісною комунікацією.

– Розкажи, хто ти за професією?

– Я працюю з комунікаціями в Британській Раді, відповідаю за соціальні мережі і роботу з пресою. Британська Рада відома скоріше з боку школи англійської мови. Однак зараз перед моєю командою стоїть завдання показати багатогранність цієї організації. У нас велика програма в галузі мистецтва, також ми багато працюємо у сфері освіти та розвитку суспільства.

– Я бачила твоє фото в організаторській команді фестивалю «Джаз-Коктебель».

– Так, і таке було! Це наш перший спільний проект з фестивалем, ми довго хотіли зробити щось дуже британське. Є таке радіошоу Selector, його робить лондонська команда, воно транслюються в сорока країнах світу (в Україні воно йде на «ПростоРадіо» щонеділі). Це нова британська музика в її найрізноманітніших проявах. У якийсь момент ми вирішили вийти за рамки онлайн-трансляції і почати влаштовувати перформанси наживо. І в Києві ми плануємо проводити такі зустрічі.

– А музика здатна просувати країну і культуру?

– Так, здатна, звичайно. Я працюю в соціальних мережах, і під час Jazz Koktebel Festival комунікація відбувалася через соцканали – Facebook і Twitter. Наприклад, організатори ще не відали, що відбувається з еквіпментом Патріка Вульфа, а ми вже знали, що він загубився. Цікаво, як за допомогою соціальних мереж учасники Selector Party комунікували між собою. Наприклад, британці Патрік Вульф і Submotion Orchestra не були знайомі, але під час їхньої спільної вечірки на фестивалі я заінстаграмила фото з ними. Після того музиканти Submotion Orchestra написали Вульфу, що вони підтримують свободу слова, оскільки Патрік постійно говорив про неї під час свого виступу. А Вульф зі свого боку відреагував на це постом: «Я дуже радий знайомству з вами» з хештегом «Україна». Такими шляхами ми можемо створювати комунікацію, і ось через такі маленькі взаємодії презентується Україна. Зараз значно простіше зв’язатися з тими людьми і організаціями, що раніше здавалися недосяжними.

– Як думаєш, соціальні мережі нас об'єднують чи все-таки роз'єднують? Скажи як фахівець.

– Треба ними вміло користуватися, від цього все залежить. А ось прокрастинація в мережі – це  набагато більша проблема, ніж об'єднання або роз'єднання людей. Крім того, в мережі розмивається відчуття реальності. Наприклад, зараз в онлайні я тебе сприймаю дуже легко, а коли опинюся з тобою в одній кімнаті, чи буде мені так само комфортно? Але в цілому я, звичайно, за соціальні мережі.

– Якось ВЕЛИКА ІДЕЯ разом з аудиторією гралася в практику «Ти за 21 день». Перша гра була присвячена «Інформаційній дієті». Ми багато говорили про інформаційний шум, який створюють соцмережі. Яка в тебе позиція? Як ти себе поводиш у соціальних мережах?

– Сказати по правді, я намагалася виконувати поради, які пропонували у грі «Ти за 21 день». Особливо мене зачепила стаття про те, що кожен клік в Google забруднює навколишнє середовище, тому що використовує багато енергії, і я навіть намагалася якось змінити свою пошукову схему. Але я ні в якому разі не обмежую себе у плані споживання інформації, у мене є чітка фільтрація, яка потрібна, в першу чергу, для роботи. Періодично я влаштовую собі дні без новин та інформації, хоча це і важко – є страх пропустити щось важливе.

Що стосується соцмереж, то, нехай це гучно сказано, але я відчуваю себе медіумом. Я намагаюся донести до людей ту інформацію, яка хвилює мене саму. Тому що якщо мене це не хвилюватиме, то як це може зацікавити іншу людину? Наприклад, зараз у моїх favorites у Твіттері – шалений перформанс у галереї Tate, який спробує дослідити майбутнє англійської мови у світі. Він транслюватиметься наживо, і всі, хто дивитиметься його, зможуть у ньому взяти участь. Ще у моїх твіттерських favorites – запуск нової платформи FutureLearn, що пропонує безкоштовні онлайн-курси від 21 британського вишу. Я не можу просто так залишити цю інформацію, коли в моїх руках знаходяться такі потужні інструменти. Інформація повинна належати людям і бути для них, перш за все, корисною. Взаємодія – це безмежно цінна річ, тому я не обмежую себе в комунікаціях і вважаю, що нові медіа мають важливу мету – просвітництво.