«Cьогоднішній Майдан – це не останній вагон від’їжджаючого поїзда, а лише проміжний етап довгого шляху»

За будущее Украины болеют не только те, кто находится в этой стране, но и люди, у которых сейчас нет возможности быть здесь. Тем не менее, украинцам, уехавшим за рубеж, очень хочется донести свои мысли и идеи до нас, и мы даем им такую возможность. Мы получили еще один отклик (вслед за Виктором Цокланом, Ольгой Романюк и Богданом Логвиненко) – от Александра Явлинского, студента Варшавской и аспиранта Львовской политехник, сооснователя IT-движения «de:coded».

Наші співгромадяни часто думають, що нам, українцям за кордоном, все одно. Нібито ми вже персонально «євроінтегрувались» і, перефразовуючи приказку, – «наша хата в Європі». Насправді ж це абсолютно не так. Звісно, як і всюди, є байдужі люди, але абсолютній більшості далеко не однаково. У всіх нас в Україні лишилися батьки, родичі та друзі, і чим довше ми живемо в Європі, тим більше нам хочеться, щоб жити вдома було легше і приємніше. Багато людей зараз приїхали в Київ з-за кордону, щоб підтримати Майдан, залишивши навчання та беручи відпустки. Це дуже яскравий показник справжньої єдності та самоідентифікації українців як в Україні, так і за кордоном.

Ми маємо чітко усвідомлювати, що наш шлях в Європу лежить, в першу чергу ,через цивілізованість. Що менше насилля, радикальності, провокацій і крові буде під час протестів, то легше і стрімкіше ми будемо рухатися в бік Заходу. А інакше – що ж це за цінності, які ми відстоюємо, і самі ж їх не дотримуємось? Відміна візового режиму була б надзвичайно змістовним і  принциповим досягненням, бо «розруху в головах» можна подолати, лише показуючи цим «головам» щось інше, крім того, що вони бачать щодня. Таке рішення в довгостроковій перспективі допомогло би значно зміцнити громадянське суспільство, і воно видається мені зараз цілком досяжним, адже люди дали Євросоюзу дуже чіткий сигнал щодо того, ким вони себе вважають (до речі, дивно, що в інтернеті ще немає петиції з цього приводу). Це могло б стати чітким і зрозумілим проміжним кроком, від якого виграли б усі, але ж для цього ми обов’язково маємо в цей момент продовжувати поводитися достойно.

Зараз в інтернеті та на вулицях активно критикують не лише владу, але й опозицію. Я переконаний, що це правильно, оскільки ми вже одного разу відстоювали опозицію понад усе, а «розбиралися вже потім». Саме цей підхід, – «змінимо владу, а далі вже вирішимо, що робити» і призвів до того, що в 2010 році повалена влада тріумфально повернулася. Мене дуже тішить, що ми зробили висновки і тепер питаємо з опозиції. При цьому зверніть увагу – критикують її люди, що є на майдані, та ще й в більшості досить конструктивно критикують. Ходять на Майдан, підтримують протест, мерзнуть вночі і стоять удень – хіба вони не мають права голосу?

Люди вийшли на майдан не завдяки опозиції, а через власну гідність, і опозиція мала б у цій ситуації виконувати роль топ-менеджменту. Але хто ж винуватий, що в її рядах занадто мало випускників МВА, і вони не слухали лекцій, на яких пояснювали хоча б, що таке «зворотній зв’язок»?  Тому основний висновок, над яким ми маємо замислитись, це те, що сьогоднішній Майдан – це не останній вагон від’їжджаючого поїзда, а лише проміжний етап довгого шляху. Я закликаю всіляко підтримувати Майдан, бо цим ми підтримуємо людей Майдану, в тому числі і себе. А нові лідери і обличчя дуже потрібні зараз, але не для того, щоб вийти і очолити цей протест, а радше для того, щоб всі ми мали можливість визначати нові персональні орієнтири на роки вперед. Саме з-поміж нас мають з’являтися люди, з якими разом нам буде не соромно створювати персональну і програмну альтернативу до того, що зараз відбувається в українській політиці.

Тому кожен з нас має спитати себе зараз, наскільки я є професіоналом своєї справи, куди мені далі рости і який мій персональний план. Бо коли ці нові обличчя з-поміж нас почнуть приходити до влади, перед ними постануть надзвичайно непрості завдання з управління країною (у безлічі різних сфер), вони будуть шукати експертної допомоги, в першу чергу, а адресній книжці свого мобільного – так само, як це зараз робимо всі ми під час майдану. Тож будьмо готові!

 

Интересно читать также:

Украина с другой стороны. Богдан Логвиненко

Украина с другой стороны. Ольга Романюк

Украина с другой стороны. Виктор Цоклан

Автор
writer journalist socialworker

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Найбільша проблема на сьогодні – це нерозуміння людей, що сміття та навколишнє середовище – наш спільний ресурс. Керувати спільним ресурсом українців ніхто не вчив.