«Якщо не відвернутися від нацизму, схід і надалі працюватиме на Януковича, ненавидітиме його та голосуватиме за нього».

Родом із Криму Денис Денисов, магістр історії Французького університетського коледжу МГУ (досліджує тему «Вплив подій травня 68-го на радянське суспільство) розмірковує про відсутність різниці між Європейським і Таможним союзом та про помилки опозиції. 

Другий рік навчаюся та працюю у Москві, іноді відвідую рідний Севастополь. Чому я навчаюсь в Москві? Насправді, щоб потрапити до ЄС (точніше, до Франції) і продовжити навчання. Ця своєрідна ситуація, як на мене, гарно відображає стан речей в Україні.

Протест почався з гасла євроінтеграції, що виникло через небажання Януковича підписувати Угоду про асоціацію з ЄС. Не можу сказати, що не підтримую це гасло, але я не бачу в ньому сенсу. У кожного, хто уважно аналізує економічну статистику, не викликає сумнівів те, що Митний союз не може бути альтернативою євроінтеграції для України. Найкращим підтвердженням цього є стан речей у Москві та Росії взагалі. 

Справа не в тому, що проект МС кращий або гірший, ніж ЄС. Він такий самий, як ЄС, і відмінності мають суто технічний характер, але з одним важливим винятком – ЄС набагато сильніший. Друга економіка ЄС – Франція – за рівнем ВВП знаходиться далеко попереду першої економіки МС – Росії. Товарообіг з ЄС в Україні становить третину всього товарообігу. У Росії – половину! Те саме відбувається і в повсякденному житті росіян. Одна з найпривабливіших перспектив для пересічного росіянина… потрапити в ЄС! Звісно ж, ніхто про це не говорить, доки немає можливості цього досягнути. І, повірте мені, та сама ситуація повторюється на сході України. Путіна, Януковича, МС тощо підтримують аж ніяк не щиро.

Найкраща ілюстрація цього факту – перебіг останніх подій у Севастополі. Це суто проросійське місто прореагувало на Євромайдан своїм невеличким євромайданчиком. Так, чисельність була невеликою, але це був нормальний пікет, який, до того ж, відбувався регулярно всупереч судовій забороні та протидії міської адміністрації, що розпочала неподалік від пікетувальників якийсь святковий фестиваль. Вже потім, більш ніж через два тижні після початку подій на Майдані, прихильники реінтеграції з Росією (купка бабусь та дідусів із фріковатої «Російської громади Севастополя») провели свій захід, що не зібрав і десятка прихильників. Те саме було і з контрпікетами російських патріотів під час проведення севастопольського євромайданчику.

Але особисто мені «порвала шаблон» тітонька, яка працювала у буфеті №5 Чорноморського флоту Російської Федерації. Цей буфет був розташований у будівлі севастопольської філії МГУ, де я навчався на історичному факультеті. Виявилось, що вона теж підтримує євроінтеграцію! Навчальний заклад, створений задля розповсюдження російського впливу в Україні, виявився неспроможним привабити тітоньку, що отримувала заробітну плату від російського флоту та працювала у тій самий будівлі, де знаходився цей заклад! Російською я б сказав: «У семи нянек дитя без глаза». 

Я підтримую протест тому, що прагну повалення олігархічної влади, так само як більшість громадян України. Насправді, саме це прагнення об’єднало протестувальників, кожен з яких уявляє собі свою Європу, тобто свій ідеал. Особисто для мене це меншою мірою ідеал та більшою мірою – приклад. Це приклад, перш за все, послідовної, жорсткої (а іноді й жорстокої) та безперервної боротьби пересічних європейських громадян за свої соціально-економічні права та інтереси. Приклад  громадянської та соціальної активності, спрямованої на розширення цих прав. Приклад, врешті-решт, класової боротьби, її високого рівня у Європі.

Я щиро хотів би відвідати Майдан, взяти участь у визначенні подальшого шляху України, бо я громадянин і маю власну точку зору. Але щось мені заважає. Це «щось» – панування на Майдані правих партій. Більш того, безглузде, боягузливе та антидемократичне панування.

Безглузде, тому що опозиція увесь час вчиняла або припускала дії, іноді навіть насильницькі, які ніколи не були ефективними. Погляньте на поведінку націоналістів на Банковій. Вони нічого не змогли зробити міліції, маючи трактор! Потім виявилося, що проти них діяв не якийсь там спецзагін, а звичайні солдати строкової служби. Їх навіть не намагались агітувати за перехід на бік народу!

Боягузливе, тому що після цих подій партійні вожді оголосили безглуздих юнаків на Банковій провокаторами, боячись зірвати торги за міністерські портфелі з ПР. Те, що вони відбуваються, досить очевидно, бо тепер «тріумвірат» вже не вимагає від Януковича відставки у своїх щойно оголошених умовах. 

Антидемократичне, бо найбільш реакційна сила, що прагне захопити протест – ВО «Свобода» – користується суто фашистськими методами задля того, щоб заволодіти ініціативою. Для мене головним показником стала ситуація з побиттям братів Левіних та інших активістів профспілки КВПУ, які були винні лише в тому, що їх впізнав хтось із неофашистських угруповань, що тусять біля ВО «Свобода». Один із братів Левіних – Денис – є не тільки профспілковим, але й лівим політичним активістом, членом організації «Боротьба». Але жодної політичної агітації у момент нападу вони не вели, лише розповсюджували листівки КВПУ. Та це не єдиний випадок.

Я хочу потрапити на Майдан, але чи це доцільно у разі, коли всіляке висловлювання моєї позиції контролюється або прямо зневажається купкою політиканів та їх бойовиками? Відверто кажучи, мені не цікаво «скакати» («Хто не скаче – той москаль!») замість того, щоб діяти. Не цікаво, тому що я «москаль» та тому що ідея вкрадена «українськими патріотами» у тих самих «москалів» («Кто не прыгает – тот чурка!»). Точніше, у тих «москалів», що ходять під «Імперкою» – прапором російського великодержавного шовінізму, прапором царів, які знущалися над Україною.

Зараз Майдан потрапив у дуже небезпечний стан, коли ризик зради з боку керівників є дуже великим. Зверніть увагу на те, що попри оголошення загальнонаціонального страйку у Києві працює громадський транспорт, працівникам якого декілька місяців затримують заробітну плату! Про яке залучення до протестів сходу може у такій ситуації говорити пан Луценко? Навіщо сходові залучатися до цих протестів? Щоб бути облаяним «тітушкою», «москалем», «донецьким» тощо? Щоб дивитись на розповсюдження чуток про «кримський Беркут»? Але ж пан Луценко правий – протест не може існувати, не поширюючись. Без успіхів та досягнень він сконає. Неправий він у тому, що бачить це поширення суто географічно.

Приклад КиївПасТрансу та численних соціальних проблем на сході України переконує мене у тому, що повинно відбутися оновлення програми протесту! Нам потрібно не тільки повалити цей режим (до речі, існуючі парламентські партії – це його складові частини) з його міністрами та президентами. Нам потрібно досягнути європейського рівня зарплат, європейських стандартів технічної безпеки на виробництві, європейського 35-годинного робочого тижня. Та не чекати допомоги ззовні – чи то з боку Росії, чи то з боку Європи. Ця стратегія спроможна привабити схід, адже він брав активну участь у всіх кампаніях проти Кучми до 2004 року. Але якщо не відвернутися від нацизму, це буде неможливо! І схід надалі працюватиме на Януковича, ненавидітиме його та голосуватиме за нього.

Цікаво читати також:

Украина с другой стороны. Александр Володарский (Германия)

Украина с другой стороны. Александр Явлинский (Варшава)

Украина с другой стороны. Ольга Романюк (Лейпциг)

Украина с другой стороны. Виктор Цоклан (Венгрия)

 

Автор
writer journalist socialworker

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Дослідник довів, що штучний розум не володіє свідомістю, властивою людині, а отже, не зможе замінити його в тих сферах, де потрібно розуміння, а не відтворення алгоритмів, і не озброїться проти своїх творців, як в голлівудських фільмах.