Вчора львівська низова формація «Група 109» оголосила на своїй сторінці про початок робіт в сквері, проект оновлення якого вона розробляла останній рік. Про те, як було пройдено шлях від першого знайомства з відвідувачами скверу до початку його реконструкції, читайте в інтерв’ю представників цього одного з останніх успішних міських кейсів Львова.

Урбаністична ініціатива «Група 109» виникла у Львові 2014 року як майданчик для аналізу візуально-просторових проблем міста: безлад із вивісками, рекламою, брак громадських просторів тощо. Згодом група сфокусувалась на конкретному об’єкті – сквері на Сихові – найбільшому житловому масиві Львова. Для скверу це об’єднання архітекторів, урбаністів, культурологів, журналістів розробило проект нового громадського простору, а він – «подарував» групі назву (адже розташований за адресою проспект Червоної Калини, 105-109). Про створення проекту, принципи універсального дизайну та партисипативність у розвитку міста розповідають учасники «Групи 109» архітектор Володимир Палій та журналіст Максим Асафатов.

― З чого почалась історія проекту громадського простору, що має назву «Сквер Гідності»?

― М.: Спершу ми говорили про місто глобально, а коли один з учасників нашої групи – архітектор Маркіян Максимюк – розповів, що на Сихові, на Санта-Барбарі [мікрорайон Сихова –  І.Ш.], є конфлікт навколо скверу (де хочуть збудувати торговий центр), ми вирішили взятись за цей конкретний об᾿єкт.

Але, прийшовши у сквер, відразу акцентували увагу на те, що ми як урбаністичне угруповання займаємось виключно простором, його проектуванням, абсолютно не ангажуючись у конфлікт. Працюючи зі сквером, ми чіткіше усвідомили, хто ми, що ми робимо.

Із самого початку ми розуміли, що проект має бути комплексним: слід брати до уваги різні аспекти, як-от вивіски по периметру скверу, вигляд фасадів сусідніх будинків, МАФи і т.д. Учасниця нашої ініціативи Наталія Мисак займалась вивченням історії Сихова – тож проект не є ізольований, а вписується в контекст пішохідного бульвару, який був закладений в процесі будівництва Сихова, – це так зване «зелене кільце». Досить тривалий час ми активно спілкувались усередині ініціативи.

Влітку 2014 пішли подивитись на цю місцину. Познайомились з мешканцями із будинків біля скверу, перша зустріч з ними відбулась задовго до появи нашого проекту. У цій комунікації нам важливо було зрозуміти проблематику і розказати мешканцям про загальні принципи організації громадського простору. Ми не приходили до місцевих мешканців за рішеннями, наші питання до них не були буквальні. Коли люди говорили, що хочуть фонтан, лавочки і дитячий майданчик, ми – про місце, яке мало б їм подобатись, куди б вони хотіли проходити. Наша група намагалася проаналізувати сказане та відштовхнутись від самої проблематики, а не від конкретних побажань.

― Наскільки простою чи складною та продуктивною була ця комунікація?

― В.: Ми були налаштовані на учасницький проект: не хотіли прийти з готовим проектом, показати, які ми круті архітектори-урбаністи, а прагнули знати думки зацікавлених сторін. З мешканцями, а потім з підприємцями, представниками влади ми говорили про принципи універсального дизайну: безбар’єрність (доступність місця для всіх груп людей), про простір, в якому можуть перетинатися різні вікові групи і при цьому почувати себе комфортно.

Важливо було, щоб мешканці подивились на свій сквер ширше. Коли, наприклад, йшлося про дитячий майданчик, ми розказали їм, що історично дитячий майданчик виник якраз для того, щоб обмежити місце перебування дітей в агресивному, небезпечному просторі (наприклад, біля магістралі), але у сквері таке обмеження непотрібне.

― М.: Після знайомства з головою Сихівської районної адміністрації Іриною Михайлівною Маруняк восени минулого року відбулися зустрічі з представниками адміністрації та ЛКП, потім –з підприємцями (в тому числі й з учасником конфлікту), також були представники школи, що розташована поруч зі сквером. Ми знову ж говорили про загальні принципи нашої роботи і питали, що хочуть бачити присутні у сквері.

― В.: Із підприємцями зустріч була досить хаотична: власник МАФу вів себе доволі провокативно, а коли ми заговорили про невпорядкованість вивісок, власник торговельного комплексу «Санта-Барбара» відмахнувся, що там є різні орендарі, які не слухатимуть його. Сквер має периметр, де є магазинчики, тобто активні перші поверхи – ми хотіли впорядкувати це все, надати певний дизайнерський код.

― М.: Після зустрічей був розроблений концепт проекту, який ми показували активістам ініціативи «Кращий Сихів», потім подали його у Сихівську райадміністрацію, доопрацьовували. У лютому цього року презентували проект широкій громадськості, потім – мешканцям, надрукували банер. Але, звичайно, проект не є «залізобетонним»: були відгуки, на які ми реагували, деталі змінювали, як-от бажання мешканців додати спинки у лавках.

― Проект передбачає, що клумби посередині скверу не буде…

― В.: Сквер є транзитним: через нього від зупинки люди розходяться до будинків. Люди у сквері є, але цього простору замало, щоб там було більше активності. Газон, який є посередині скверу, – атрофований, на ньому нічого не відбувається. Крім того, взимку людям доводиться його обходити, а це незручно. Тут посадили дерева, щоб захиститися від незаконної забудови, показати, що цей простір якось облаштовується.

Але людям у сквері бракує місця, де можна сидіти, грати в шахи чи просто комунікувати. Тож ми демонтуємо декоративний травник посередині скверу, водночас значно збільшуємо активну зону – з лавками, деревами.

Розкажу про лавки – це важливо. Вони є трьох видів і працюють в єдиній системі. Ми заклали відстань між лавками відповідно до так званого діапазону соціальної комунікації – від півтора до двох з половиною метрів. Будуть лавки трьох діаметрів і різного використання. Найбільша — С-подібна, в яку можна зайти досередини, без спинки; решта, менші, круглі зі спинками, всередині яких будуть нові дерева. Тобто там буде комфортно сидіти і в сонячну погоду: дерева створюватимуть тінь. Тобто лавки визначили певну сітку, якою можна довільно рухатись, сісти, де тобі подобається.

Ми також врахували те, що у сквері є скульптура Матері Божої, яку встановили мешканці. Вирішили її залишити, бо це є певним символом опіки людей над цим місцем, притягує певну вікову категорію; біля скульптури теж можна буде посидіти на лавці. Лавки у процесі виготовлення. На два перші модулі гроші надало Німецьке товариство міжнародного співробітництва GIZ, ще на кілька назбирали мешканці.

Стосовно освітлення: за проектом у сквері буде чотири ліхтарі, що рівномірно освітлюватимуть усю зону скверу. Для проведення частини робіт ініціюємо краудфандингову кампанію.

― М.: Загалом у сквері буде 21 лавка, 16 нових дерев. Також ми відкриваємо для доступу газони з обох боків скверу: наразі вони закриті, туди не зайдеш посидіти на траві чи повісити гамак (як хотіли мешканці). Тепер цією природною територією можна буде насолоджуватись: зайти туди, посидіти.

― Як щодо пандусів і тактильної плитки, яку в нас, здається, не виробляють?..

― В.: Простір скверу загалом важкодоступний: сходи до нього в дуже поганому стані, частина з них поруйнована. Деякі сходинки ми запропонували привести до нормативної висоти, але паралельно також зробити пандуси, щоб люди на візках чи з дитячими візочками, маломобільні групи теж мали доступ до цього простору.

Ще застосовуємо принцип безбар’єрності: нове мощення не матиме бордюрів, натомість – безбар᾿єрні стики з травою. Бігаючи там, діти не будуть шпортатись, зможуть посидіти на траві. Цьогоріч мощення має бути перекладене, 700 тис грн. на це виділила міська влада.

Щодо тактильної плитки, то ми знайшли виробника і ведемо переговори, щоб її виготовили до початку робіт з благоустрою. Ця плитка буде двох видів: перший сповіщатиме людину з вадами зору, що змінюється поверхня чи вектор руху, другий ― лінійний, показуватиме, в якому напрямі треба рухатись.

― Які підходи, досвід яких країн є орієнтиром у вашій роботі?

― В.: Конкретного зразка не було, ми орієнтувались на принципи універсального дизайну (та ж безбар᾿єрність), які застосовують в проектуванні громадських просторів у Європі, Америці. Географія прикладів – це Голландія, Німеччина, Великобританія, Іспанія. Ми навіть на думці не мали «відірватись» у дизайні, основне – щоб це було бюджетно, щоб місце було максимально комфортним і відповідним часу.

― М.: Один із важливих принципів універсального дизайну – поліфункціональність простору, тобто зони активності для різних груп є спільними. Скажімо, наша С-подібна лавка є не просто місцем для сидіння, там можуть гратися діти, можна проводити майстер-клас чи конкурс випічки, який влаштовували мешканці у сквері. Є багато країн, де працюють за принципами комфортного міського середовища. Ми, звичайно, дивилися на те, що діється за кордоном (мали робочу папку з прикладами різних елементів), але виходили передовсім з контексту місця, з яким працювали. Я думаю, саме це найбільше вплинуло на проект.

― В.: Напевно, основна особливість комфортного місця – громадського простору в тому, що люди можуть приходити туди спілкуватися, обмінюватись ідеями. Не відчувати себе закритими, збільшувати свою зону комфорту, бо вона в нас зазвичай починається тоді, коли зачиняєш за собою двері квартири. Нам всім бракує позитивних сценаріїв спілкування між собою, і від цього, напевно, багато проблем у суспільстві.

― Останнім часом у Львові активізувався рух, що стосується різних аспектів міського життя: та ж «Майстерня міста», різні воркшопи, проекти, ініціативи; все більше людей цікавиться цим, ангажується…

― В.: Погоджуюсь, але мені здається, що це 2,5-3 % від загальної кількості тих, хто може щось змінити. Кожна людина, яка живе у місті, напевно, має бути частинкою того руху – щоб відбувся зсув в позитивну сторону. Але загалом – так: зараз багато робиться, багато енергії витрачається.

― М.: Мені здається, феномен Львова в тому, що є величезна кількість ініціатив, але не всі доходять до втілення. Коли наша група зібралась, ми виходили з того, що проект, за який беремось, має бути реалізований, не повинен загубитись. Для нас важливо, що проект облаштування скверу на Сихові підтримала районна адміністрація, мешканці, GIZ. Ми бачимо, що проект реалізується – і для нас це найважливіше. Бо одна справа робити концепт чи пропозицію або в затишних умовах говорити про громадський простір, а зовсім інша – коли безпосередньо стикаєшся з контекстом середовища, людьми, які мають власне його бачення, свої потреби. Коли працюєш з реальним простором: піднімаєш плити і зазираєш під них, з’ясовуєш, на якому етапі треба прокладати проводку, як все юридично грамотно зробити…

Виникає 157 запитань, більшою чи меншою мірою пов’язаних з урбаністикою, але це дозволяє побачити, як все працює, навчитися діяти послідовно, шукати оптимальні рішення.

Дізнавайся більше: Хто змінює міський простір Львова?

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Ментори хочуть, щоб менті проявляли ініціативу і самі зверталися. Але, на жаль, в українському контексті це не працює, бо ми не звикли до менторства як культури. Має бути більше розуміння про нього для змін.