Якщо ви зібралися працювати з громадою на конкретному місці, має бути вхідна листівка, яка дає відповідь на три питання: 1) хто ви? 2) що ви від нас хочете? і 3) чому ми вам повинні вірити?

ВЕЛИКА ІДЕЯ продовжує ділитися досвідами «вилазок» активістів, експертів, модераторів у публічний простір міста та про їх уроки взаємодії з громадою.

Як законодавство визначає вигляд Києва, як співпрацюють агенти міських перетворень та які існують «точки болю», читайте у попередньому матеріалі: «Право на місто Частина 1. Квантові рішення і розмиті лінії».

У цій частині мова піде про роль київської громади у процесах розвитку міста.

image

Кейс «Гостинний двір»

Сьогодні будівля Гостинного двору на Подолі оточена зеленим парканом без ознак життя. Хоча ще два роки тому приміщення було заповнене громадськими активістами, міськими інтелектуалами, митцями, правозахисниками, тими, кому була важлива доля архітектурної пам’ятки ХVIII ст.

З чого все почалося? Важлива точка відліку – квітень 2012 року, коли київська влада прийняла рішення реставрувати Гостинний двір, що передбачало будівництво сучасного торгово-офісного центру. Така реставрація стала можливою завдяки постанові Кабміну у 2011 році, яка вивела будівлю із держреєстру пам’яток архітектури. У травні 2012 року активісти почали довготривалий культурний протест за повернення Гостинного двору в список пам’яток архітектури та проти забудови.

Владислава Осьмак, учасниця акцій, культуролог та викладачка НаУКМА про те, що сталося і чому навчила ситуація довкола Гостинного двору.

Почалося все з альтернативного святкування дня Києва в Гостинному дворі. У внутрішньому дворі розпочиналися ремонтні роботи. Вже у перший день було вивезено вісім вантажівок сміття. Були зібрані всі, хто співає, малює, а також – діти... За час акцій – з травня 2012 по липень 2013 було організовано 500 культурних заходів. Була спроба інституційно організувати Гостинну Республіку, або Вільну Республіку Гостинний Двір, – як її називали учасники акції.

     
  Казали, що у Гостинному дворі відбулася генеральна репетиція Майдану. У ньому, як у дзеркалі, відбилося абсолютно все. Нас били і валяли, а ми у відповідь – концерт.  
     

Ми самі розробляли листівки, ходили з маніфестаціями, вривалися силою у гостинний двір, зв’язувалися з посольством Кіпру (оскільки кінці орендаря знайшли на Кіпрі), зібрали підписи і подали у 12 інституцій.

Тримайте рівень інтересу до проблеми і не дайте йому впасти. У вас більше шансів, що в критичний момент збереться більше людей.

Які були помилки? По-перше, це втручання політики і політиків – з’явилися гасла та прапори. Коли зійшлися представники ЛГБТ-спільноти та УНА/УНСО, ліберальні були змушенні піти, а радикальні лишилися.

По-друге, спроби узурпації процесу «професійними активістами». По-третє, це медіа-активісти. Професійні не люблять дружити, вони тягнуть ковдру на себе. А коли все це об’єднується в одній людині – це найгірше.

Громадська організація була створена для розв’язання штучних проблем. Не треба створювати штучні непотрібні сутності. Така форма діяльності – неефективна. Треба бути чесним.

Також мультиплікація імені Гостинного двору – тривожний симптом. Вона засвідчила неоднорідність спільноти.

     
  Чи був Гостинний двір історією перемоги чи поразки? Я досі не маю відповіді. За будь-який варіант я несу відповідальність.  
     

Визначення громади передбачає територію. Громади – нема, територіальної громади – нема. Є лише спільнота, об’єднана довкола культурної діяльності, яка розсипалася, коли виникли складніші умови і потребували активностей поза межами Гостинного двору.

На той момент забудовник робив кроки назустріч, але вони блокувалися з боку активістів. Тепер уже навряд хтось готовий до діалогу. Якби історія відбувалася б сьогодні, вона розгорталася б по-іншому. Був би нижчий градус кипіння і відбулася б комунікація.

Скільки не інформуй громаду, якщо людина не хоче, вона не буде читати оголошень. Мають бути зустрічні процеси – побудова комунікації, а з іншого боку, – щоб частина містян брала відповідальність за інформування знизу. Краще вмонтовувати таку інформацію в професійну діяльність і тоді формується певна кількість людей, які розуміють суть проблеми.

Кейс «Територія Гідності: конкурс на реконструкцію Майдану»

Місце, яке для українців символізує перемогу і, трагедію, відкритість і опір, безсилля і надію, є початком перевтілень у суспільстві. Очевидно, що проектування оновленого Майдану, як і Меморіау Небесній Сотні, став тестом на готовність залучати колективний розум та спроможність домовлятися.

Про методику «кухні» та те, чому риба повинна бути свіжою, розповідала Наталя Кондель-Пермінова, кандидат архітектури, завідуюча відділом архітектури і дизайну, Інститут проблем сучасного мистецтва та архітектури.

Процес організації простору та, відповідно, воркшопу можна порівняти з кухнею. Основні питання: 1) яку страву ми хочемо приготувати, який продукт хочемо на виході, 2) як облаштувати робочий простір кухні?

Виготовити нам потрібно суспільно-необхідний продукт.

     
  Уявімо «шубу», де «оселедець» – інший механізм участі громади у прийнятті рішень, а «цибуля» – законодавче забезпечення цього механізму.  
     

Маємо два шляхи приготування страви:

Шлях 1: Переносимо «оселедець» з минулого в майбутнє – з радянського минулого, покриваємо його свіжою «цибулею». Результат: швидке загальне розчарування.

Шлях 2: Конструюємо новий механізм (виготовляємо нову «страву»). Результат: що зробимо, те й матимемо.

Розділена влада і бізнес працює як пилосос, що висмоктує всі ресурси. В наш час з’явилися точки спротиву.

Шукати нові механізми варто з чистого аркуша. Ми вирішили провести публічні громадські обговорення програми та умов участі в конкурсі.

Люди перестали один на одного кричати та ображатися. Це був процес зібрання смислів та їх фіксація. Ми отримали принципові засади. Рівень – феномен майдану та меморіалізція. У нас є гарні фахівці, але погана комунікація.

     
  Нам треба відмовитися від практики утаємниченого прийняття рішень, це має відбувається у площині – публічній та прозорій.  
     

Ми накладали на площину протилежні думки – треба якнайшвидше ставити пам’ятник і в жодному разі – не поспішати.

Правила прості – кожен говорить послідовно і слухає когось іншого, потім з’являється думка, яка не народжується в одній й голові.

Кейс «Провулок Мар’яненка»

Ця територія, що знаходиться неподалік від метро «Кловська». Там є будівництво, що почалося ще 10 років тому. Про спостереження від безпосередньої роботи з громадою цього провулка та важливість модерування в обговоренні проектів міського простору розповідає Дмитро Гурін, спеціаліст по комунікаціях, волонтер Департаменту містобудування та архітектури.

Ми модерували провулок Мар’яненка. На першу зустріч з депутатом партії «Самопоміч», яка викладала там доріжки, прийшло 30 людей. Ми взяли карту і зафіксували всі питання, які цікавили цю громаду. Проте, якщо ви збираєте 30 чоловік, вони спроможні лише підписувати картки, а не проводити здорові дискусії.

     
  Тому якщо ви зібралися працювати з громадою на конкретному місці, має бути вхідна листівка, яка дає відповідь на три питання: 1) хто ви? 2) що ви від нас хочете? і 3) чому ми вам повинні вірити?  
     

Є задача на благоустрій перевулку. Все, що цікавило жителів, – будівництво. При Черновецькому – розпилили землю і залишився типовий набір для будь-якої конфліктної точки в Києві.

Виявилося – є купа юридичних питань, які треба вирішити, а до того часу громада не буде нам вірити. На зустрічах – люди приходили з дуже конкретними речами: дренаж, неправильні парковки, сміття, розмітки території. Ви, як модератор, не можете продовжувати роботу, якщо не відповідаєте на ці питання.

Спілкуючись з громадою, я був у вигідній позиції:

– Вы же власть!

– Я не власть. Я волонтер.

– Ну, вы ж там ближе.

Аргументація забудовника теж зрозуміла: йому потрібен благоустрій на території, щоб краще продавалася нерухомість.

Робоча група з громадою не відбулася, тому ми вирішили провести презентацію. Архітектор прийшов презентувати проект. Наш висновок – архітектора не потрібно випускати до громади презентувати проект, бо в результаті – він захищає свою роботу, а не спілкується з громадою. Потрібно, щоб презентацію робив модератор.

На плані, який ми отримали для проектування, не там були позначенні дерева. Це викликало підозру громади: «Вы хотите спилить наши деревья?». Громаді загального плану недостатньо, їй потрібно знати, яка саме гойдалка стоятиме на конкретному місці.

Помилки: не всі будинки початково взяли участь у спілкування. До чого це привело? Велика зустріч стала армагедоном. Жителі нових будинків – 11 та 12а –прийшли з новими аргументами. Вони сказали: «Забудовник хоче легалізувати пандус, а там раніше були кам’яні сходи» чи «Ага, ви всім знайшли парковочні місця, а нам ні».

Роль модератора – єдине, що ми можемо зробити, посадити людей за стіл і примусити домовитися. Але від зацікавлених сторін має бути бажання домовитися. Ситуація вийшла така, що ми прийшли і почали вдягати їм щастя на голову.

Типові практики, які допомагають вирішувати проблеми: 1) говорити по черзі, 2) дивитися про що ми домовляємося на старті і що отримуємо на виході.

Кейс «Подолячнока»

Ця спільнота виникла на Подолі, довкола обговорення найширшого кола питань та потреб мешканців району: від естетики архітектури та добудов до підтримки локального бізнесу та партизанського садівництва. Ольга Закревська, фотографиня, співзасновниця «Подоляночки» та проекту «Самосад» розповіла, як можна активувати спільноту для розвитку району у місті.

Я зацікавлена мешканка, оскільки маю бізнес на Подолі. Перший крок до створення спільноти – це знайомство з Павлом Калюком. Він зазвичай пояснює анатомію проекту. Це була стихія. Все почалося з фейсбук-групи «Подоляночка», яка сформувалася за принципом любові до території.

Обговорення почалося з найнижчої ланки потреб – їжа та безпека. Далі ми почали організовувати малі суботники та розпис під’їзду.

У групі обговорювали найрізноманітніші питання – постачання гарячої води та комунальних платежів, публікували спостереження за Подолом в неробочий час, давали один одному рекомендації стосовно покупок чи відкриття нових закладів, обговорювали архітектурні деталі, як «Золотий балкон» чи, наприклад, топоніми – «Ми на Хорива, а не на Хорєва».

     
  Ще одна важлива тема – це муралістика. Коли відомий мураліст із Сан-Паоло створював мурал, на нього накликали поліцію. Було дуже соромно.  
     

Також організовували фандрайзинг для кінотеатру «Жовтень», акцію «Нам потрібно два крісла, а не півтора», чи збір коштів на смітники, лавки, літні площадки.


 

image

Продовженням практичного семінару «Право на місто» стала розробка та презентація проектів розроблених урбаністами та активістами, які брали участь в проекті. Для цього всі учасники семінару поділились на дві групи – «формальну» и «неформальну». Кожна з них розробляла план дій для введення змін «згори» і «знизу»: для представників влади і для громад.

Результати «формальної» групи: Як громада має брати участь у плануванні міста?

Передумовами група визначила політичний вплив, що передбачає залученість громадян до планування міста, покращення комунікації між різними органами влади та внесення змін до законодавства щодо міського планування з урахуванням кращих світових практик.

Обов’язковим має бути формалізована та підкріплена законами і нормативними актами участь у плануванні міста громади, кожного охочого до змін мешканця. Участь громади забезпечують органи влади, яку фінансувати може інвестор, а нагляд за цими процесами відбувається під пильним оком інституту незалежних модераторів. Також громадяни можуть долучатися до обговорення на будь-яких етапах планування міста, у зрозумілому і наперед визначеному форматі з чіткими термінами.

Що саме повинні робити чиновники?

Інформувати. Про початок розробки та внесення змін до містобудівної документації (генеральний план, план зонування території, детальний план території), видачу дозволів на будівництво, про всі дозвільні документи, які стосуються міського розвитку і міського простору (в тому числі, МАФи, реклама), тендерні процедури, містобудівний та земельний кадастри, наміри щодо будь-яких дій з важливими об’єктами, будівлями, публічними просторами та меморіалами. Поширювати цю інформацію усіма можливими каналами у доступній формі. Також в адміністраціях повинен бути інформаційний центр – офіс розвитку району, де можна ознайомитися з актуальними міськими проектами, отримати консультацію спеціаліста, залишити свої побажання.

Обговорювати і надавати пропозиції. Кожен охочий повинен мати доступ до обговорення розробки та внесення змін до містобудівної документації, визначення та зміни функціонального призначення земельних ділянок, структури та вмісту земельного та містобудівного кадастрів та питання щодо використання та оренди комунального майна. Обов’язковим є визначення, хто має право голосу і аргументованість пропозицій.

Участь у робочих органах. Необхідне встановлення правил проведення громадських обговорень, механізмів та критеріїв прийняття пропозицій громадськості, вирішення проблемних питань, врахування і погодження пропозицій громадськості, проведення конкурсів та воркшопів та доступ громади до обрання на важливі посади (наприклад, головного архітектора).

Якими ж мають бути першочергові кроки від чиновників?

Залучати до обговорення містобудівної документації на початковому етапі, а не на останньому як це відбувається зараз.

Під час розробки оперативно інформувати про хід подій і реагувати на відгуки і пропозиції. На етапі узгодження – здійснити громадську експертизу розробленого проекту, розробити чіткий і зрозумілий регламент роботи погоджувальної комісії, завчасно публікувати інформацію про проведення містобудівної ради, публікувати проекти її рішень, вести онлайн-трансляцію засідань, запрошувати на засідання ради представників громади.

Публікувати проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки під час розгляду в КМР і КМДА, а також відскановані копії опрацьованих архбудінспекцією дозвільних документів на будівельні роботи та документів про готовність об’єкту до експлуатації.

Збирати електронні адреси для зацікавлених брати участь у плануванні міста, удосконалити інформування: розміщувати оголошення на під’їздах, у транспорті, можливо, на звороті квитанцій на оплату комунальних послуг, удосконалити процедуру громадських слухань та долучити органи влади Києва до системи публічного документообігу.

Результати «неформальної» групи: «Дорожня карта» громадської ініціативи

Важливим є об’єднання усіх учасників процесу: громадська ініціатива з активістами, які прагнуть змінити громадський простір, громадська рада – група експертів, що прагне налагодити співпрацю між мешканцями та владою міста, а також влада міста – наймані працівники.

Як створюється ініціатива?

– ідея, перший «крештест», пошук прихильників, декларація намірів;

– нарощування маси ініціативи, контекстуалізація, повний план проекту та алгоритм впровадження;

– взаємодія з органами влади, планування подальшої співпраці;

– громадські обговорення проекту, доопрацювання проекту;

– фінансове та політичне затвердження проекту;

– реалізація: координація реалізації, постпроектна діяльність.

Під час кожного з етапів створення має відбуватися пошук слабких місць, оцифровування напрацювань, організація круглих столів, формату «світове кафе».

Також важливим є усвідомлення кореневих ризиків: тотальна недовіра, відсутність чітко закріпленої за сторонами відповідальності, відсутність потрібних знань та компетенцій у активістів, невідповідність проекту ініціативи потребам громади, деперсоніфіковані, необґрунтовані та непрозорі рішення влади, відсутність чіткого переліку інституцій погодження проекту ініціативи, залежність проекту від зміни влади, вплив джерел фінансування на проект, низька якість виконання робіт під час втілення проекту тощо.

Обов’язковим є створення муніципального сервісу в онлайн-режимі з розміщенням всіх проектів, що подано за формою та втілені проекти. Подання заявки та реєстрація заявки на сервісі має здійснюватись протягом 14 днів. У випадку аргументованої відмови ініціатива має 30 днів на оскарження відмови, опираючись на нові аргументи та висновки інших експертів.

Має бути мапування ініціатив – інтерактивна мапа з територіальною прив’язкою ініціатив, де видно активні, реалізовані та нереалізовані ініціативи. І запровадження різних форматів долучення громадськості до проекту: створення інформаційних зустрічей, де громада доносить до громадськості інформацію про проект.

Джерелами фінансування проекту можуть бути бюджетні кошти, зібрані спільнокоштом, спонсорська допомога, меценатські кошти та гранти. Контроль реалізації проекту полягає у підписанні документу між громадою і владою, у якому чітко прописані зобов’язання кожної сторони. У разі змін до проекту, ініціатива всередині здійснює наради у вигляді громадських обговорень, зібрання, толоки чи «тусовки».

Практичний семінар «Право на місто» – перший захід, задача якого проаналізувати існуючу взаємодію в місті та законодавство, яке визначає містобудівні процеси, визначення слабких місць та формування рішень, які б враховували позиції всіх зацікавлених сторін.

Захід організовано Департаментом містобудування та архітектури при КМДА спільно з ГО «Гараж Генг», аналітичним центром CEDOS та Фондома Генріха Бьолля, за додаткової фінансової підтримки Фонду Чарзьза Стюарта Мотта та Національного фонду підтримки демократії.

Огляд практичного семінару підготувала Віта Базан. Огляд презентацій – Оксана Піддубна.

Автор
..............

Системи фінансових показників, які дають ресурс приймати управлінські рішення

«Ми стадні тварини і залишаємося ними тому, що в стаді маємо більшу силу. Поодинці ми мало чого варті. Ні як поодинокий хуліган, ні як поодинокий чернець, ні як поодинокий солдат. У всякому разі, у більшості випадків. Тому ми об’єднуємося наперекір всьому неоліберальному прагненню до індивідуалізму».