#інгредієнти росту: фестиваль 86

#інгредієнти росту: фестиваль 86

286 15 хвилин читання
11.04.2017
Четвертий фестиваль кіно та урбаністики “86” відбудеться, як завжди, наприкінці квітня у м.Славутич, пропонуючи по-іншому сприймати саме місто та переосмислювати Чонобильську спадщину. “Славутич – це такий майданчик, де можна розігрувати утопію та експериментувати”.

В центрі Славутича – міський кіноконцертний комплекс, що вже четвертий рік не зніматиме зі своєї вежі зірку Славутича – логотип фестивалю. Це свідчить не про культурну колонізацію, а, навпаки, про співдію та співтворчість: місто залучене в організацію однієї з найбільших культурних подій, фестивалю 86, впродовж року. 

Про складові фестивалю та його команди, можливості для розвитку міста та взаємодію з місцевими Великій Ідеї розказали ключові учасниці та учасники організації – Надія Парфан, Ілля Гладштейн та Тета Цибульник.

 

The Proposition / Через катарсис до утопії

86 – перш за все, це живе поняття. Це відчуття нашою командою певного моменту і часу.

В нас є кредо “Через катарсис до утопії”: ми хочемо змінити світ і віримо, що кращий світ можливий. Його настання можна каталізувати через культуру і естетичний досвід. Це не обов’язково кіно, але так вийшло, що ми працюємо саме з цим.

Так, це – утопія, це – ідеалізм, і ми, можливо, – останні модерністи. Ми робимо цей фестиваль учетверте, і кожного разу це непросто. Ми всі могли б піти робити щось інше і, можливо, по якимось параметрам ми почувалися б краще, але ми віримо в ідею фестивалю і збираємо людей, які також вірять в культуру, як цінність.

86_team

Для нас важлива децентралізація та авангард. Ми намагаємося підтримувати ділянки, де розширюються межі, відбувається пошук. Можна в цьому контексті вживати слово панк: зазвичай, панк – це музична естетика, але саме поняття – ширше, воно є там, де є пошук, де є знак питання. Це – про ризик, відкритість і свободу. Ми шукаємо і все перевинаходимо кожен раз.

Нам цікава робота з простором, урбаністика як спосіб мисленнявипробовувати простір на його естетичну придатність.

Але ще нам цікаві люди, незалежна культура. Ми намагаємося підтримувати гуманітарні групи. Це можуть бути люди, які не мають доступу до самовираження. В той же час, це стосується всього: щось таке незалежне, обшарпане з виду і не таке презентабельне, але якщо в ньому є цей пошук, є це зерно цінності, то це у нашому фокусі.

86 – це специфічна подія. Ми працюємо з новим простором і контекстом, переважно це – місто Славутич. Виходить так, що ми вибудовуємо програму на основі історичного культурного, географічного контексту цього міста. Фестиваль присвячено урбаністиці, проблемам сучасних міст, як вони розвиваються і працюють, як існують місцеві спільноти. Славутич є ідеальним простором для дослідження такого питання, бо місто побудоване з нуля, це одне з наймолодших міст України, і втілює певну урбаністичну утопію в собі, і наш фестиваль це теж – утопія.

Важливо, що наша аудиторія – це наш контент в тому числі. Ми пропонуємо приділяти увагу як глядачам, так і режисерам.

У великому місті складно сконцентруватися на контенті, нас завжди щось відволікає: Facebook, транспорт тощо. Приїжджаючи на фестиваль, наш глядач чи глядачка відривається від свого щоденного життя і трохи інакше все сприймає, нікуди не поспішає. Один і той самий фільм, якщо дивитись його в Києві і Славутичі, сприйматиметься по-різному. Це – два різні досвіди, і це вже доведено.

Після фестивалю робимо Післямови в різних містах, це 5-6 міст щороку. Ми веземо програми і помічаємо, які акценти відмічаються людьми з різних міст. Ми привозимо найсильніші наші фільми в інші міста, але це все одно не передає тої краски, яку ми створюємо на місці. Це особливість сприйняття, що можлива тільки в Славутичі.

 

The People / Кіно – це можливість говорити з дуже різними людьми

 

Ілля Гладштейн, програмний директор:

Я закінчив дитячий садок, школу, медичний інститут. Потім я почав працювати на МКФ “Молодість”, робив ще декілька фестивалей і прийшов з фестивальної сфери у фестивальну сферу – з позиції виконавця на позицію творця.

86_Illia

Насправді, коли вчився в останніх класах школи, я потрапив на “Молодість” випадково і був дуже вражений, що буває інше кіно – не те, яке показують по телевізору, що може бути театр на вокзалі, і це справило на мене велике враження. Я продовжував кожен рік ходити на фестиваль і паралельно почав грати в КВН.

Професійно я розвивався в напрямку візуалізації (у медичному університеті навчався на рентгенології). Таким чином, я прийшов у кіно через інтерес: фільми, які я бачив в школі, змінили моє розуміння і бачення світу.

Місто мене теж цікавило, я брав участь в активістських тусовках. Проблема спільного простору – політична і актуальна в Києві була завжди. Колись ці активісти забудовували середовище продуктивно, в якийсь момент воно було привласнене, але були часи, коли це була взаємодія різних платформ, і звідси мій інтерес до міста і до простору, це відображається у тематиці фестивалю 86.

 

Надя Парфан, креативний та стратегічний директор:

Я також прийшла у фестивальну сферу з фестивальної, але я така людина, яка одним місцем сидить на всіх стільчиках. Мені завжди тісно в рамках чогось одного. Раніше займалась комунікаціями, працювала у кількох проектах та фестивалях, та в певний момент досягла “скляної стелі”, після якої я вже була професійно досить на високому рівні, і далі вже не було куди рости і розвиватися, залишалося тільки вже очолювати щось, чого не було, і довелося це створювати.

86_Nadia

Взагалі, я в кіно потрапила досить дивно, через такий собі димар. Я була науковицею, навчалася на культурології в Могилянці, на антропології в Центральноєвропейському університеті у Будапешті, потім поїхала в США на стипендію. Я була гостьовою дослідницею на факультеті географії і урбаністики у Філадельфії, планувала досліджувати міста, міські тканини, структури та карти. В певний момент мені це все подобалося і в паралельній реальності я б себе добре почувала. Просто в Україні наука дуже погано розвинена, і як науковець ти повинен бути ентузіастом і робити це на голій ініціативі. Після року життя і роботи в американському університеті я зрозуміла, що якщо я не можу займатися дослідженнями, то повинна займатися практикою.

86 для мене – урбаністична практика, продовження мого урбаністичного шляху. Коли вчилася в Будапешті, у нас був предмет “Візуальна антропологія”, і нам пропонували знімати і оперувати образами. До цього моменту мене не дуже цікавило кіно. Але я зрозуміла, що ось ця картинка, тим більше рухома, відкриває колосальне поле для розмови. Академічна сфера – це така вежа зі слонової кості для обраних людей, які говорять про дуже цікаві речі зрозумілою тільки їм мовою. На повну противагу цьому, кіно – це можливість говорити з дуже різними людьми і аудиторіями. Мене це дуже вперло і дотепер пре. 

 

Читайте також: #інгредієнти росту: Гараж Генг

 

Тета Цибульник, програмна координаторка:

Безпосередньо до фестивалю 86 я працювала в команді Великої ідеї, як журналістка. Але, якщо прослідкувати мою історію, то я теж прийшла з фестивальної сфери в фестивальну сферу. Я працювала переважно в редакторських відділах різних українських кінофестивалей і, коли знайшла свій улюблений, то складно було встояти. 

Я вчилася на факультеті соціології на тій же програмі, що й Надя Парфан, але в інший рік, теж дивилася багато кіно. Відкриттям та супер-синтезом стала програма візуальної антропології, коли я зрозуміла, що два інтереси можуть зійтися в один, що через кіно можна досліджувати соціальну структуру, ритм та динаміку суспільства і міста, і це, власне, те, що ми робимо з документальним кіно у 86.

86_Teta

The Perfomance / Хвиля ексклюзивності, що розходиться

Ми підходимо до організації фестивалю як до процесу виробництва досвіду, емоцій, естетики.

У нас досить маленька команда і досить великі обсяги роботи. Взагалі, фестиваль – це потужна подія, і щоб робити його, треба багато всього перекрити. У нас є внутрішня ключова частина команди, де люди – це такі бійці, і вони перекривають кілька, часто не дуже сумісних, ділянок.

Наша внутрішня структура співвідноситься зі специфікою того, що ми робимо. Вона  трирівнева: core-команда до 20 людей, які працюють протягом року, весь час; зовнішні гостьові куратори, кожного року це змінна цифра; також волонтери. Загалом приблизно 40-50 людей, щороку.

Ми бачимо фестиваль як платформу для співпраці. Ми знаємо, що ми спеціалісти в кіно чи в урбаністиці. З першого року співпрацюємо з міськими активістами і завжди намагаємося представити програми міських практик. Ми не спеціалізуємося на театрі чи фотографії, або у музичних подіях. Якщо ми хочемо включити щось подібне в нашу програму, ми знаходимо тих, з ким у нас збігаються цінності, і чий контент подобається нам, або є перехрест по аудиторії, і домовляємося про співпрацю, або ж вони приходять до нас з пропозиціями зробити своє у нас на фестивалі. Немає якогось універсального рецепту, це досить динамічний процес. Це – творчість, і двох однакових історій немає.

Щодо підходу до роботи, то ми пробували різні системи і зараз намагаємося балансувати між гнучким графіком, креативним режимом роботи та ефективністю. У нас є офіс та умовний графік, певні дні, в які ми збираємося, коли обговорюються важливі питання. Ми також багато користуємося онлайн-інструментами, ставимо задачі та дедлайни, ведемо поточні комунікації через пошту чи Facebook.

 

Читайте також: #інгредієнти росту: Громадське радіо

 

Важливим для нас критерієм ефективності є ріст і такі параметри як кількість подій, зовнішніх кураторів, партнерів, залучених грошей, які залучили, опрацювали і за які відзвітували, кількість лайків, шейрів, публікацій інфопартнерів, кількість постів з фідбеком, кількість усмішок. Найцікавішим параметром є кількість взаємодій, які у нас зав’язуються і ведуть у подальшу співпрацю, і їх чимало.

Ми цінуємо кожного глядача і намагаємося врахувати досвід кожної людини, і дуже боїмося моменту, коли з’явиться статистична маса відвідувачів.

86_team1

Для нас важливий зворотній зв'язок. Ми як камертончики, ходимо і слухаємо, як там в залі, чи всі серця завмерли. Це досить метафізично звучить, але є така річ як якість уваги, і ти можеш зайти в зал на будь-який моменті фільму і зрозуміти, що люди відчувають в залі. Ми дивимось, чи фільм зайшов добре, аналізуємо, як те, що ми намагалися сказати, проговорилось та сприйнялось.

Ми також їздимо на інші фестивалі, порівнюємо себе з іншими. Не замикаємося в своїй події, а, перебуваючи на інших фестивалях як глядачі, думаємо, що можна було б запозичити і використати у нас.

Тут важливі певні індивідуальні заміри, коли ми спостерігаємо, як наші гості, які приїжджали кілька років тому, наприклад, продюсери, повертаються вже як глядачі і привозять по десять людей з собою. Цікаво відслідковувати такі історії. Це нескладно, тому що на перший фестиваль прийшло 300 людей, і ми їх особисто знали, і знали свою аудиторю так само і в другий рік, з третім вже було складніше. Наша аудиторія приходила через сарафанне радіо через чутки та поділ враженнями. Це хвиля ексклюзивності, що розходиться.

 

The Plan / Афінський квартал та "86 Схід"

Наш найближчий план – зробити фестиваль. Ми обговорювали дефіцит бюджету, як його реструктиризувати і як в нього вкластися, і бути живими та щасливими, робити інших людей щасливими. Тобто боротьба з вимиранням і виснаженням для нас на часі.

Ми також робимо проект “MyStreetFilms – Рубіж”, він частково накладається на фестиваль, але трохи інакше: будемо робити мініфестивалі у містах східного регіону. Зараз ми знімаємо кіно, Надя його продюсує, й далі будемо його показувати в рамках “86 Схід”.

Є ще один, дещо окремий проект, який називається “14 квартал”. Він полягає у тому, щоб збудувати в Славутичі ще один квартал на додачу до 13-ти, які вже існують і відсилають до інших міст. Ризький, Талінський і Московський квартали дійсно були спроектовані арітекторами з цих міст. А от Афінський квартал – це проект, яким ми пробуємо дослідити яким чином можна відобразити риси одного міста в іншому. Для того, щоб це зробити, ми працюємо з місцевими жителями, яких ми буквально минулого тижня звозили на тиждень в Афіни, щоб вони побачили і спробували зрозуміти це місто, щоб зарпопонували концепцію Афінського кварталу у Славутичі, базуючись не на своєму стериотипному уявленні, а на досвіді реального міста. Цей проект буде тривати і після фестивалю.

 

The Potential / Змінити культурну ментальну мапу

Фестиваль відбувається вчетверте, і кожен раз ми насправді не знаємо, чого очікувати в плані розуміння аудиторії. Ми припускаємо, що в будь-який момент може статися вибуховий зріст, коли приїде більше людей, ніж ми очікували, і ми дуже хочемо цього і боїмося. Тому що це означитиме, що у нас буде потреба в змінах на організаційному рівні.

Ми вчимося вибудовувати довготермінові плани, але це великий виклик з огляду на наші цінності і на зовнішній контекст інституцій.

Кожного року ми розглядаємо варіант, що фестиваль не відбудеться, і ми до цього, скажімо, морально готові. Цей ризик існує, він не зникає з часом. Ми намагаємося бути сталими, але нічого не загадуємо.

Для нас показником є наша структура. Аріна Старовойтова та Діма Корчак, наші локальні координатори, та Настя Терещенко, редакторка сайту – це 30 відсотків нашої командної серцевини, вони живуть та працюють в Славутичі. Місто не просто нас прийняло, воно залучене у роботу фестивалю. У нас є така мрія, щоб самі славутичани, без нашої участі, самі могли робити фестиваль чи щось на кшталт – і ми рухаємося в цьому напрямку.

86_window

Але є речі які не в наших силах. В місті відбувається великий економічний процес, який не на нашому рівні. Цікаво, як це відобразиться на нашій взаємодії, що взагалі буде в Славутичі.

У нас є досить потужна, щоразу більша місцева аудиторія. Ми ведемо в Славутичі кіноклуб, він популярний серед місцевих. Ми завели певну моду на те кіно, яке ми показуємо, – на документальне кіно. Славутичани, в порівнянні з іншими городянами з малих міст, досить обізнані, і вже самі могли б бути гостьовми кураторами на нашому фестивалі.

Маємо бачення, як би це місто могло розвиватися далі. Славутич міг би стати містом з кіно- та культурним виробництвом, з новими енергетичними технологіями, бо залишатись містом-супутником атомних станцій вже не актуально, і дуже шкода, якщо, не адаптуючись, таке прекрасне місто зникне.

За запропонованим нами сценарієм, в місті може бути міжнародний університет з кінофакультетом, таким чином створюючи кінорозвинений регіон з англійською мовою викладання, наприклад, для студентів зі східної і центральної області. Це одна з можливих візуалізацій майбутнього, яка могла б стати реальністю в результаті нашої діяльності.

Є ще велика мрія змінити культурну ментальну карту на міжнародному рівні. Хотілося б усунути велику цивілізаційну різницю між Україною й світом, в тому числі таким чином, щоб на 86 було б так само круто приїхати, як на фестиваль у Ляйпцегу чи у Амстердамі, тобто інтегрувати нашу платформу із всесвітніми.

Фестиваль проходитиме в період 28 квітня - 2 травня в місті Славутич з темою "Близькість" (сайт 86).

Авторка світлин: Наталка Дяченко.
Автор
ВЕЛИКА ІДЕЯ — платформа фінансування проектів через Спільнокошт / медіа соціальних інновацій

Як людство залишилося без здібностей, притаманних середньостатистичній особі ще 10-20 років тому

Вкладаючи кошти в культурний проект, який репрезентує країну як простір, що народжує зірок світового мистецтва, спонсори інвестують у власний успіх, бо позитивний імідж держави, де існує успішна, цікава всьому світу художня сцена – це найкращій шлях до поліпшення іміджу національного бізнесу на міжнародному ринку.