Останнім часом Славутич перетворився на справжню Мекку для урбаністів із різних міст України. Спочатку тут оселився Фестиваль кіно та урбаністики «86». Пізніше розпочав свою діяльність дерев’яний публічний простір Enlight. Цього літа відбувалася міждисциплінарна літня школа від львівського Центру міської історії.

Нарешті, наприкінці вересня сюди висадиться програма «Метамісто». Однак і це ще не все: протягом наступного року у Славутичі буде реалізовано амбітний міжміський партисипативний проект «14-й квартал».

Як відомо, у побудованому за генпланом Славутичі наразі існує 13 кварталів, названих на честь міст колишнього СРСР. Грецька арт-група METASITU та фестиваль «86» запланували додати до них ще один символічний квартал афінський. ЕДУАРДО КАССІНА з METASITU та ТЕТА ЦИБУЛЬНИК з «86» розповідають ВЕЛИКІЙ ІДЕЇ про звернення до афінської теми, залучення славутицької громади та тотальне місто майбутнього.


 «Активізувати спільноту неможливо за три дні»

про формування афіно-славутицього тандему

Едуардо Кассіна: Я вперше почув про Славутич минулого року, коли METASITU були резидентами «ІЗОЛЯЦІЇ» в Маріуполі. Там ми познайомились із багатьма людьми, і багато хто згадував про Фестиваль кіно та урбаністики «86». Я теж урбаніст, тому мене захопила ідея фестивалю з документальними стрічками про міста. До того ж, описували його дуже привабливо, ніби це якийсь рок-фестиваль.

Згодом я дізнався про контекст фестивалю – про саме місто Славутич, про те, як воно було збудоване, про його мешканців, які до того працювали в Чорнобилі і жили у Прип’яті. Мене захопила сама ідея нового міста, створеного «з чистого аркуша». Потім ми подалися на програму Tandem Ukraine, де я зустрів Тету. Вона якраз представляла фестиваль «86». 

image

Тета Цибульник: На програмі Tandem Ukraine відбувалися зустрічі українських культурних менеджерів із європейськими. Коли ми познайомилися з Едуардо, то зрозуміли, що наші ініціативи – «86» і METASITU – мають багато спільного. Нас об’єднав інтерес до урбаністики та бажання досліджувати її через мистецькі та кінематографічні форми. Тож ця співпраця почалась дуже органічно.

Я розповіла Едуардо про Славутич і структуру його кварталів. Він був у захваті від того, що це місто фактично складається з моделей інших міст. Так у нас виникла ідея створити там ще один квартал – Афінський.

Але ми не хотіли, щоб Афінський квартал був для міста чимось чужорідним і нав’язаним ззовні, тому вирішили залучити до цього місцевих мешканців. Тим паче, що одна із довгострокових цілей фестивалю «86» – активізувати місцеву спільноту Славутича через культурний сектор.

Звісно, це неможливо зробити за три дні, доки триває фестиваль, тому ми втілюємо в місті також інші проекти. Наприклад, проект чеської художниці Катержіни Шеди, яка запропонувала славутичанам спільними зусиллями встановити якийсь світовий рекорд, що має увійти до Книги рекордів Гіннеса.

У проекті «14-й квартал» також ключова роль відводиться місцевим мешканцям, які самі мають спроектувати і збудувати цей простір відповідно до власних потреб.

«Завдання учасників проекту – зрозуміти, як буде виглядати новий квартал»

про 14-й квартал

Едуардо: 29 серпня ми презентували проект у Славутичі. Своїм баченням Афінського кварталу прийшли поділитися досить багато різних людей: молоді активісти, художники, мешканці прилеглих будинків та прості прохожі. Наразі відбувається open-call на участь у робочій групі проекту, і подати заявки можуть усі охочі славутичани.

П’ятеро обраних учасників будуть відповідальні за розробку концепції Афінського кварталу. Вони відвідуватимуть у Славутичі лекції на тему урбаністики і публічного простору, братимуть участь у дискусіях та воркшопах, а згодом поїдуть в Афіни, щоб познайомитися з цим містом.

Завдання учасників – зрозуміти, як саме буде виглядати цей квартал. Це могло б бути щось таке, що прославляє унікальний урбаністичний спадок Славутича. Але також тут важливою є спільнота людей, які об’єднуються і перетворюються на планувальників і дизайнерів.

Тета: Ми багато говорили про те, яким міг би бути цей квартал. Спершу ми думали, що він мав би виконувати якусь корисну функцію як елемент міської інфраструктури. Але потім зрозуміли, що цей квартал варто розглядати радше як мистецьку інтервенцію. Адже такий підхід відкриває ширший простір для фантазії та може дати більш непередбачуваний результат.

Зрештою, мистецтво у публічному просторі також може бути функціональним та інтерактивним – це необов’язково скульптура або якийсь химерний об’єкт. Тому ми запропонуємо учасникам освітню програму, щоб стимулювати їхню просторову уяву і дати змогу зважити різні можливі варіанти.

«Одному з міст понад три тисячі років, іншому – заледве 30»

про культурну амнезію

Едуардо: Афіни і Славутич – дуже різні міста: одному понад три тисячі років, іншому – заледве 30. А коли місту кілька тисяч років, воно може обирати, із яких моментів власної історії формувати свій образ.

Читайте також: Проблем нема, є зони росту

Під час презентації ми просили людей намалювати, як вони уявляють Афіни, і багато хто малював амфітеатри і напівзруйновані колони. Більшість людей асоціюють це місто з античністю. Водночас інші частини історії Афін ідуть у забуття – як, наприклад, Османська імперія, часи громадянської війни або нещодавня диктатура.

Тому я хотів би, щоб під час візиту до Афін учасники проекту побачили не лише Акрополь, а дослідили місто з різних боків. Місто, яке відрізняється від туристичного образу, яке не є ідеальним. Я сподіваюсь, учасники зможуть уловити різні символічні нашарування, які сповнюють Афіни, та поміркувати над цим.

image

Презентація проекту у Славутичі © Eduardo Cassina

Тета: Створення Афінського кварталу – це не лише побудова якоїсь конструкції з конкретною функцією, а насамперед дослідження і міркування про те, як ми можемо відобразити одне міське середовище в іншому контексті. Саме тому так важливо, щоб учасники мали реальний досвід пізнання іншого міста. Образ Афін у їхній уяві буде неодмінно трансформуватися у ході проекту, і нам дуже цікаво, які саме риси цього міста вони вирішать перенести у Славутич.

Для нас це не лише партисипативний, але й дослідницький проект. Ми вирішили документувати на відео кожен його етап і зрештою створити фільм, у якому можна буде відобразити цей процес пошуку. Найбільше нас захоплює, що наразі неможливо передбачити, до якого результату ми прийдемо.

«Місто – це не місце проживання, а певний набір практик»

про ідею екуменополісу

Едуардо: Я думаю, ми живемо у революційні часи, і нашому поколінню дуже пощастило. З минулого року більше половини населення світу живе в містах. Зараз те, що ми вважаємо міським, перетворюється на природний ареал – люди стають містянами.

Наш колектив METASITU працює з таким поняттям, як «екуменополіс», розглядаючи весь світ як єдино місто. Саме поняття міста вже змінилось, воно відрізняється від того, що я вивчав на уроках географії чи соціології. Місто – це не конкретне місце проживання, а певний набір універсальних практик.

Читайте також: Не тільки ж у Львів їздити…

Наприклад, приїхавши в Київ, я знаю, як знайти тут wi-fi, бо ця практика однакова в різних містах світу. Це стосується й інших знайомих речей: ми впізнаємо бренди зубних паст, моду чи світових зірок. Навіть якщо ми зробимо наше життя повністю герметичним, ми все одно залишимось під впливом глобалізаційних процесів.

     
  Мені здається, сьогодні ми повинні думати про себе і наше середовище в нових термінах. Нам потрібно зрозуміти, що буде, якщо ми почнемо мислити світ як одне суцільне місто. Це вимагатиме нового розуміння ідентичності.  
     

Це також пов'язано з 14-м кварталом, адже архітектура Славутича є дуже постмодерною. Яким може бути цей квартал у світі, коли ти можеш віртуально подорожувати практично до будь-якої точки світу? 

image

Тета: На презентації хтось запропонував створити своєрідний віртуальний портал, який би транслював окремі регіоні Афін. Ми також думали про те, що Афінський квартал може бути своєрідним віртуальним простором навіть без застосування технологій, а в тому сенсі, що ти перебуваєш у певному місці, уявляючи при цьому інший простір.

Мені здається, зараз простір – це не лише фізичне середовище, але й нашарування смислів, які люди в нього привносять. Славутич – це місто, що має в собі багато інших міст – не справжніх міст, а їхніх образів, репрезентацій. Тут відбувається цікава взаємодія символічних значень простору.

«У METASITU було кілька проектів в Україні»

про діяльність групи

Едуардо: У METASITU вже було кілька дослідницьких проектів в Україні. Перший був пов’язаний із Маріуполем. Ми дуже зацікавились альтернативним способом планування міста – наприклад, неофіційними ринками, які стрімко розгортаються і змінюються.

Читайте також: Соціуму завжди потрібен той, хто рефлексує над минулим та мріє про майбутнє

Зараз ми працюємо над іншим проектом, присвяченим маскулінності та тому, як вона виявляє себе в публічному просторі, архітектурі, міському ландшафті. Ще один наш відеопроект передбачає створення альтернативного відео київського метро, яке мало би транслюватись у його вагонах.

image

METASITU – іспано-лавтійський арт-дует, що працює у Греції, – Едуардо Кассіна та Ліва Дударева

Загалом нам дуже цікаво бути зараз в Україні та спостерігати за процесами, які нині відбуваються. Вони стосуються творення нової ідентичності, що часто виглядає поверхово – руйнуються мозаїки, руйнується поверхня, мало кого цікавлять глибші, інфраструктурні елементи. Декомунізація у міському просторі, яка передбачає руйнацію знаків і монументів, не змінює того, як люди використовують ці простори. Коли ми почали працювати над цим, то виявили, що нові вагони метро вже не мають телевізорів, тож ми просто робимо відео.


Код Міста

Матеріал створено в рамках програми «Код Міста»Це довгострокова програма, що відбувається на перетині інтересів людей культури, аналітиків, бізнесів, а також державних діячів, які займаються розвитком міст.