Насіння. Дешеве, доступне, непопулярне. Чого воно варте? Дехто вбачає в ньому джерело постапокаліптичної економіки.

«Насіння цінніше за зброю та кулі, – каже Люсінда Бейлі. – Воно завжди нагодує родину. Можна вкладати гроші в золото, але в короткостроковій перспективі більше користі буде від насіння та овочів, особливо після розпаду економіки».

Керуючись цими міркуваннями, Бейлі взяла на себе місію озброїти американців відрами з насінням. Точніше, контейнерами вагою від 1 до 15 кг – так званими аварійними комплектами насіння, кожен з яких містить принаймні 80 різновидів. Це насіння слід зберігати чи висаджувати на випадок суспільного колапсу внаслідок економічної кризи, стихійного лиха чи навіть чогось гіршого. Коли прийде час, насіння може стати предметом мінової торгівлі, а плодючий город зможе нагодувати родину.

«Варто покладатися лише на себе – мати автономне господарство або просто вирощувати собі їжу з насіння, – каже Бейлі. – Особисто я налаштована оптимістично, проте не слід забувати, що наш борг становить 16 мільярдів доларів». Бейлі живе у Г’юстоні, штат Техас, а її кар’єра резюмує американську економіку: спершу вона працювала агентом з нерухомості, потім продавала фонди взаємних інвестицій, потім була дрібним підприємцем і зрештою очолила власну насіннєву компанію Texas Ready.

Такий бізнес, як у Бейлі – не виняток. Аварійні комплекти насіння можна купити в мережі Costco та на різних сайтах, наприклад, Survival Seed Bank. Їх потенційними користувачами є преппери (англ. preppers – «підготовлені» – прим. пер.) – люди, що готуються до «кінця знайомого нам світу».

Преппери категорично не довіряють державі забезпечення свого добробуту у випадку надзвичайної ситуації, тому прагнуть створювати альтернативні системи самозабезпечення. У федеральних нормативах американцям рекомендується зберігати триденний запас їжі та води, але преппери вважають таку кількість жалюгідною. Вони усвідомлюють, що не можуть і не хочуть покладатися на державу.

Вартість насіння визначити важко. Воно старіє, навіть якщо його заморожувати, а через те, що його легко розводити, ринок може швидко переповнитись. «Для здійснення мінової торгівлі потрібна низка факторів: високий попит, компактність, легка вага, впізнаваність та подільність товару», – пояснює Джим Роулз, впливовий член спільноти препперів, автор блогу SurvivalBlog.com та книги «Як пережити кінець знайомого нам світу: тактики, техніки і технології в нестабільні часи».

Проте здоровий глузд підказує, що яким би важливим не було насіння, особливо в перший рік після економічного колапсу, ще ціннішими будуть самі овочі та фрукти. Отже, буде потреба в сільськогосподарських навичках. «Помилка більшості людей полягає в тому, що вони купують банку з насінням, ставлять її на полицю та вважають, що за потреби будуть першокласними садівниками, – каже Роулз. – Процес навчання досить вимогливий, а в ситуації боротьби за виживання це може бути питанням життя і смерті». Він пояснює, що найрозумніша стратегія – зберігати частину насіння для мінової торгівлі, але вже зараз починати його висаджувати. Ці рослини в майбутньому дадуть ще більше насіння.

Основа самодостатнього насіннєвого комплекту – це родове негібридне насіння: сорти, утворені шляхом вільного запилення, що не були запатентовані та вважаються загальним надбанням. Їх передавали від покоління до покоління та культивували для конкретних регіонів, кліматичних умов та раціонів.

Люсінда Бейлі, засновниця насіннєвої компанії Texas Ready. Фото – modern farmer

Бейлі дістає своє насіння у фермерів, які, за її словами, «цілком незалежні та не клюють на наживку великого бізнесу, що змушує їх купувати гібридне насіння та щороку знову за нього платити». Її насіння пристосоване до різних кліматичних зон. Вона культивує насіння та проводить навчальні презентації на своєму експериментальному городі, де вирощує метрову червону квасолю, декілька різновидів гарбуза та малабарський шпинат – овочі, що добре ростуть при техаській спеці.

Хоча збір насіння у таких масштабах може видаватися відхиленням від норми, спільнота препперів не погоджується з тим, що це ірраціональний акт. «У медіа препперів плутають із виживальниками (survivalists) – похмурими одинаками, що живуть у лісових хижах у стилі Унабомбера, – каже Роулз. – Люди з радикальними поглядами існують, але трапляються досить рідко. Насправді більшість – це саме преппери. Вони не вбираються у камуфляж із голови до п’ят, хіба що в сезон оленів».

Обізнаність щодо кліматичних змін поступово зростає, тому не дивно, що з кожним стихійним лихом (урагани «Катріна» і «Сенді», аварія на Фукусімі) або економічною кризою (рецесія, криза іпотечного кредитування, обвал ринку, фіскальна скеля) рух препперів набуває популярності. Точної статистики немає, але, за підрахунками Роулза, наразі існує близько 5 мільйонів помірно підготовлених препперів та ще 2,5 мільйони таких, які запаслися їжею принаймні на рік. З моменту запуску блогу SurvivalBlog.com у серпні 2005 року його відвідало в цілому понад 50 мільйонів користувачів, а зараз він має в середньому 326 тисяч відвідувачів на тиждень. Це був перший в інтернеті препперський сайт, а тепер їх близько п’ятдесяти.

Багато препперів ностальгують за втраченими навичками садівництва та консервування, якими володіли їхні бабусі й дідусі. Під час Другої світової війни люди висаджували грядки на подвір’ях (так звані «сади перемоги»), щоб прогодувати свої сім’ї та виразити підтримку державі. Зараз грядки перетворилися на «сади виживання» і символізують недовіру державі.

«Зброя, валюта та виробництво їжі – це інструменти влади, і вони мають поширюватися, а не централізуватися, – каже Джон Барлоу, співвласник компанії Survival Seed Bank та сайту про аварійно-рятувальне оснащення MajorPrepper.com. – Більшість моїх клієнтів бажають володіти засобами виробництва продуктів харчування, щоб мати більше автономії та свободи. Вони стурбовані тим, що держава посилює свій контроль».

Там, де зять Барлоу побачив можливість для бізнесу, сам Барлоу знайшов стиль життя. Протягом своєї 14-річної військової кар’єри Барлоу пройшов ретельну підготовку з виживання у воєнних умовах та працював інструктором з виживання у дикій природі. Він ріс на фермі в Юті, і садівництво стало невід’ємною частиною його життя. Тепер, живучи на віддаленій автономній фермі в Айдахо з дружиною та п’ятьма дітьми, він експериментує з різними методами пермакультури – від підземних парників, що живляться теплом термальних джерел, до вирощування рослин на спеціальних деревинних насипах.

Барлоу намагається зібрати якомога більше різновидів насіння через незалежних фермерів, інших колекціонерів родового насіння та комерційні організації. У своїй приватній колекції він зберігає рідкісні різновиди, такі як чорний бамбук, який дає насіння лише раз на 80 років. Він називає цю колекцію приватною версією Всесвітнього сховища насіння, але не для урядів та організацій, а для людей.

«Люди хочуть вирощувати те, що не захищене патентом та не контролюється державою», – говорить Джир Ґеттл, власник насіннєвої компанії Baker Creek. Ґеттл не спеціалізується на товарах для препперів, але починаючи з 2000 року їхній інтерес до насіння приносить йому прибуток. За його підрахунками, від третини до половини його покупців керуються міркуваннями безпеки. «Навіть ті, хто не є препперами, не хочуть залежати від системи, якщо щось станеться, – каже він. – Усі вони хочуть мати змогу зберігати насіння, щороку його засівати та ні про що не турбуватись. Усі потребують знати, як здобути собі їжу та звідки вона походить».

Переклад з англійської Тетяни Цибульник

Цікаво читати також:

Геї-фермери у місті Urban Gay Farmers

Новая уличная еда в Украине

Куди дівається зайва їжа з супермаркетів?