Чим закінчиться українська революція 2013? Передбачити це настільки ж важко, наскільки непросто було припустити, що вона взагалі відбудеться. Якщо абстрагуватися від подій на Майдані, результат можна вирахувати зі сценаріїв революцій минулого. Адже більшість революцій, великих чи маленьких, легендарних чи напівзабутих, мають зловісну стилістичну подібність. Далеко не всі революції закінчуються перемогою або відсутністю жертв, однак усі вони так чи інакше розхитують трон і нерви своїх правителів. Відповідаючи на питання, до чого можуть призвести революції, можемо пошукати підказку в кількох відомих та подібних до нас прикладах з історії.

Філіппіни епохи Маркоса нагадували сучасну Україну постколоніальними комплексами, цинічною владою, великими зовнішнім боргом та засиллям бюрократів.

Країна лише після Другої світової війни перестала бути колонією Сполучених Штатів, однак у своїй політиці фактично всі правителі Філіппін суттєво залежали від рекомендацій Америки.

Першим президентом, який своїми владними амбіціями прагнув досягти автономії від впливу американців, був Фердінанд Маркос, архетипічний приклад диктатора. Він прийшов до влади внаслідок президентських виборів і залишався лідером понад 20 років. Маркос вів розкішне життя, посадив у тюрми всіх опозиціонерів, контролював усі ЗМІ. На хвилі легкої лібералізації він все-таки випустив з в’язниці свого головного конкурента Акіно, і то лише для лікування у Штатах, а коли той вирішив повернутися у Філіппіни, вбив його за допомогою снайпера.

Смерть Акіно, узурпація влади, складна економічна ситуація створювали поганий імідж Маркосу за кордоном. Самовпевнений диктатор вирішив показати, який він насправді демократ, і під час візиту в США оголосив дострокові президентські вибори. Його єдиним суперником стала вдова Акіно – Корасон. Маркос виграв вибори з мінімальною перевагою. Втім, опозиція і впливова в Філіппінах церква не визнали цих результатів.

Фердінанд Маркос, десятий Президент Філіппін, і перша леді Імельда Маркос

Маніла 1986: мільйони людей вийшли на вулиці, щоб протистояти солдатам і танкам Маркоса. Фото – fieldtripstotherealworld.com

Вдова Корасон Акіно (майбутній 11-ий Президент Республіки Філіппіни) дивиться на криваве спотворене тіло свого чоловіка. Фото – fieldtripstotherealworld.com

Кандидатка в президенти Корасон Акіно (ліворуч) зі своїм напарником на фоні величезного бюсту Президента Фердинанда Маркоса під час передвиборчої кампанії в провінції Ла Юніон на півночі Філіппін. Фото – sfgate.com

Учасники руху «Влада народу» жартують з військовими президента Маркоса. Неконфронтаційний підхід в боротьбі проти диктатори Маркоса забезпечив майже безкровний протест. Фото – Кен Коменіч

Корі Акіно – 11-ий Президент Філіппін і жінка року (1987) за версію журналу Time

Корасон Акіно закликала людей до ненасильницького спротиву – забирати кредити з державних банків, не платити за комунальні послуги, ігнорувати провладні ЗМІ, не співпрацювати з бізнесом, який належить владі. В якийсь момент проти Маркоса повстала частина військових. Опозиція закликала людей вийти на вулицю – зібралася демонстрація в кілька сотень тисяч людей. Була захоплена будівля телестанції.

Попри це Маркос у президентському палаці провів інавгурацію. Її проігнорували закордонні посли, а США порадили диктатору піти у відставку. Ввечері того ж дня Маркос втік на гелікоптері на американську військову базу і зрештою до США, а опозиціонери захопили президентський палац.

Корасон Акіно стала президентом і людиною року за версією Time, її син є нинішнім президентом Філіппін. 

Цікаво читати також:

Куди зникають диктатори? Париж 1968

Куди зникають диктатори? Сантьяго 1988

Куди зникають диктатори? Бухарест 1989