14 червня в Івано-Франківську вперше в Україні встановили відразу два парклети. Маленький публічний простір однієї такої конструкції, що складається з місць для сидіння, стійок для велопаркування і навіть невеличких зелених насаджень, займає площу одного автомобільного паркомісця.

Парклети доносять до нас ідею, що одна машина, яку, до того ж, часто використовує одна людина, займає те саме місце у просторі, яке можуть зручно використовувати одночасно кілька пішоходів або велосипедистів.

Читайте також: Тактичний урбанізм як альтернативний шлях планування міста

Ідея створення парклетів в Івано-Франківську належить молодій архітекторці Анні Пашинській, яка наразі продовжує навчання у Віденському технічному університеті. А втілила ініціативу івано-франківська міська ініціатива «Тепле місто» за фінансової підтримки Німецького товариства міжнародного співробітництва (GIZ) у межах львівської «Майстерні міста».

– Я також координувала процес створення парклетів для Івано-Франківська. 4 червня ми презентували проект, ще два дні допрацьовували його з архітекторами, дизайнерами та всіма, хто просто любить і вміє майструвати, а 14 червня парклети з’явилися у просторі міста. До проектування долучилися близько 10 людей, а над монтуванням конструкцій працювали майже два десятки містян. Завдання парклету: змінити пріоритетність у дорожньому русі з авто на пішохода і велосипедиста. Також це дуже цікава модель правильної співпраці приватного бізнесу і держави, бо вигоду від створення такого публічного простору отримують усі, – каже Аня.

Читайте також: Хто змінює міський простір Львова?

Історія парклетів починається 2005 року у Сан-Франциско. Саме тоді члени мистецького колективу Rebar («арматура») звернули увагу на те, що міський простір стає все більше автомобілеорієнтований і вирішили поекспериментувати з малими архітектурними формами. Спершу їхня ідея більше скидалася на «День парк(інг)у», спонтанні парки були тимчасовими, за посиденьки в них доводилося платити. Лише 2010 року Rebar створили постійну версію парклету, де крім спілкування, відбувалися поетичні читання, модна фотосесія і навіть джазові міні-концерти.

Відтоді цей колектив архітекторів створив понад десяток подібних проектів, які здебільшого встановлюють поблизу і за кошти закладів харчування або арт-центрів. Адже парклети, крім того, що сприяють налагодженню взаємозв’язків та взаємодії між мешканцями міст, є також доброю рекламною приманкою для клієнтів і туристів.

Читайте також: #Новітерміни: Міський протокол

За інформацією The New York Times, щоб отримати дозвіл та збудувати парклет у Сан-Франциско підприємцям потрібно кілька місяців, а то й рік. Ціна встановлення однієї такої конструкції – від $8000 до $14000 за місце для паркування. Проте все частіше Сан-Франциско й інші міста самі долучаються до фінансування й утримування парклетів. Відтак упродовж останніх кількох років у Філадельфії, Новому Орлеані, Сіетлі, Чикаго та інших містах США з’явилося понад 75 таких конструкцій.

Івано-франківські парклети, які складаються з двох блоків: сучасної дерев’яної лавки для сидіння та велопарковки, зробленої з металу, зібрали навпроти громадського ресторану Urban Space 100, але встановили поряд з Івано-Франківською обласною держадміністрацією. Причина – законодавча:

– У ДСТУ чи Державних будівельних нормах (ДБН) немає навіть визначень таких понять, як парклети. А встановлювати на дорозі щось таке, чого не передбачено законодавством, не можна. Йти проти закону ніхто не буде, тому поки що наші парклети залишатимуться просто виставковими взірцями. Будемо раді, якщо нам хтось зможе порадити, як краще описати їх юридично. З можливих варіантів – подати парклети як експеримент, але це теж дуже складно, – пояснює архітектор «Теплого міста» Андрій Назаренко.

Свою думку щодо парклетів як місць паркування велосипедів має координатор роботи у столиці Асоціації велосипедистів Києва, Радниця міського голови Києва з питань розвитку велоінфраструктури Ксенія Семенова:

– Паркомісця доцільні там, де є потреба залишати велосипед. Якщо поруч є кав’ярня, магазин або сквер, куди людина хоче піти без велосипеда, велопарковка та парклети потрібні. Наскільки мені відомо, у Києві чогось подібного поки що немає. Проте наразі для велосипедистів столиці є питання більш нагальні, над вирішенням яких якраз працює Асоціація.

Читайте також: Що таке Партисипаційне зонування?

Ми переймаємося безпекою руху, організовуємо велонавчання для велосипедистів та контролюємо будівництво веломаршруту на Троєщину; намагаємось домовитися з Київпастрансом про покращення умов перевезення велосипедів у громадському транспорті, співпрацюємо з КМДА та різними громадськими рухами й установами щодо маркування рекреаційних веломаршрутів – «Довбичка» на Трухановому острові, працюємо з Голосієвським нацпарком і починаємо співпрацю з Національним комплексом «Експоцентр України». Також намагаємося долати упередження та стереотипи, які існують в суспільстві щодо ролі велосипеда як повсякденного транспорту, проводимо різні заходи для популяризації велоруху.

Матеріал створено в рамках програми «Код Міста». Це довгострокова програма, що відбувається на перетині інтересів людей культури, аналітиків, бізнесів, а також державних діячів, які займаються розвитком міст.