У вересні в Кременчуці в рамках активностей програми «Метамісто» на базі альтернативного культурного простору #Adapter проходила масштабна зустріч менеджерів креативних просторів України – «Платформа культурних взаємодій», розроблена у партнерстві з Конгресом Активістів Культури та ГО Культурний Діалог за підтримки Goethe-Institut у рамках програми «Культурно-освітня академія». Щоб уявити всю багатоманітність життя подібних ініціатив, ВЕЛИКА ІДЕЯ попросила представників просторів з семи міст України – від Бердянська до Києва – розповісти про історію виникнення їх «третіх місць», пошук фінансування та плани на майбутнє.

Ксенія Клейнос

перше антикафе Бердянська «ЧАС Є!»

Два роки тому я переїхала з Петербурга у Бердянськ й відчула, що тут немає місця, яке б об'єднало молодь. Де молоді люди могли б самовиражатися і спілкуватися на цікаві теми, пізніше – створювати цікаві проекти: стартапи або соціального направлення.

Наш проект за рік виріс з трьох осіб до великої команди. Зараз ми реалізуємо найрізноманітніші соціальні проекти, наприклад: навчання ВПО основам веб-програмування і хендмейду, створення муралів, настільні ігри з дітьми в інтернаті і з військовими, збір батарейок, незвичайні екскурсії по місту, форум-театр за участю ВПО, вуличні акції, типу Free Hugs, міжнародний ресторанний день, англійський клуб, український розмовний клуб... У кожному з проектів – свої один-три волонтера.

Наш простір є соціальним бізнесом. Основний дохід – це коворкінг, організація та проведення заходів та організація тренінгів-навчань. Всі гроші, які ми получаємо, ми віддаємо на оренду та комунальні послуги, а також солодощі та каву. Тож, так, наш простір самоокупається.

Але ми час від часу робимо проекти, на які нам надають міні-гранти: співпрацювали з Українською миротворчою школою, проектом «Без кордонів», та з міжнародною організацією International Alert. Хочеться рухатись далі, а для цього потрібні гроші.

  Одна з основних проблем це недовіра. Люди, які навіть не бували у нас роблять свої висновки. І в таких випадках дуже важлива підтримка команди.

Часто ми чуємо, що хтось сказав, що ми якась «секта», або «місце, де ведуться світськи бесіди» або ще щось таке дуже веселе, але це і сумно, тому що ці люди, які так вважають, ще дуже не скоро прийдуть до нас і зрозуміють, як вони помилялися.

Коли ми вийшли на вулицю и почали малювати на закинутих стінах і будівлях міста, люди підтримали цей наш порив та почали теж малювати біля своїх домівок чи під’їздів. Також з’явилося декілька цікавих місць, малесеньких, подібних нашому: магазин для хендмейду, арт-кафе та дитячі кафе. Також у місті стало набагато більше фестивалів та концертів, деякі з них народилися прямо у нашому просторі за чашечкою чаю.

Ми плануємо створити на базі нашого простору майданчик соціальних ініціатив, де кожен активний житель міста зможе прийти зі своєю ідеєю та втілити її в життя. Є дуже велике бажання робити ще більше урбаністичних цікавих об’єктів у місті. Адже чим більше їх тут буде, тим цікавішим буде наш Бердянськ.

Наприклад, ми з колегами зараз обговорюємо створення літнього кінотеатру. Можливо, наступного літа мешканці міста зможуть дивитися кіно прямо на вулиці. Серед українських просторів дуже важко виділити якийсь один: всі різні, цікаві та дуже надзвичайні. Кременчуцький #Adapter з їх волею до змін у місті – це просто класні люди! І вони створили чудові простори, вже декілька («Кінотеатр», «Адаптер» та «Арт-Хостел» Марини Орлової – це просто геніальний проект). Ось що буде самоокупатися і одночасно збирати цікавих людей в одному місці.

Чомусь мені дуже запам’ятались хлопці з Маріуполя – арт-кластер «ТЮ!», можливо, тому що я була в їх просторі, але вони дійсно роблять цікаві речі, до того ж вони успішні на даному етапі свого розвитку. Також сподобалася науково-мистецька платформа «Острів». Коли переплітаються різні сфери, це дуже круто.

Альона Глазкова

«Простір ідей», Кременчук

Як громадська організація ми вже давно шукали місце для власних активностей, щоб люди могли б просто прийти посидіти, подумати, попити кави, почитати книжку, поспівати вотевер. На той момент, коли ми відкривалися на початку 2013 року, в Україні, як мені здається, був своєрідний бум анти-кафе. А в Кременчуці – не було ніц цікавого.

Ідея створити неформальне «третє місце» оформилася на зібранні творчих людей, яке ми назвали «Інтелектуальна оргія». Це був грудень 2012 року, всі чекали передбаченого кінця світу, а ми готувалися жити далі.

Зустріч проводили на квартирі, яку зняли погодинно. Через якийсь час після початку в двері подзвонили войовниче налаштовані бабуні-сусідки, котрих налякало слово «оргія», тож вони готувалися розганяти розпусників. Запрошення зайти і прийняти участь ввело їх в ступор. Поява таких несподіваних гостей стала певним каталізатором ідеї створення власного місця, де креативні розваги молоді нікому б не заважали і можна було б не залежати від графіка роботи, примх сусідів та інших зовнішніх обставин. Хотілося затишку та свободи.

Зараз нас четверо людей, які намагаються розвивати «Простір ідей». І ще ми залучаємо EVS-волонтерів для розвитку нових напрямків і можливостей.

За початковим задумом «Простір ідей» мав би бути самоокупним. Але насправді наша цільова група має достатньо обмежену платоспроможність. Зараз ми просимо про благодійний внесок від 10 грн і зібраних коштів ледве вистачає на купівлю води, чаю, кави, печива для відвідувачів.

Коли пробували збільшити внесок, приходило менше людей, або платили не всі. Оплату за оренду приміщення і комунальні платежі здійснюємо з коштів організації, оскільки приміщення водночас є й нашим офісом.

Наразі нам здається, що наші основні труднощі в тому, що концепція місця як можливості реалізувати свої ідеї, майже не працює. Чи то спрацьовує таким чином, що аудиторія не готова робити власними ручками щось, але готова давати вказівки кому що і як робити. А ще у нас немає піарщика/маркетолога/чи як то називається. Ми мало розповідаємо про себе.

Віримо, що «Простір ідей» – місце, де можна втілити власні ідеї. Сюди можна прийти, щоб чомусь повчитися або просто провести час у приємному товаристві. Іноді приходять цілі сім’ї, іноді молодь, якій нікуди подітися, особливо коли на вулиці холодно. До речі, навіть найнеформальніші відвідувачі зазвичай погоджуються з нашими правилами і дотримуються їх – у нас заборонено вживати алкоголь і приходити напідпитку.

Намагаємося створити безпечний майданчик для спілкування, де кожен може бути певний, що його вислухають без осуду і упереджень. Погодяться чи не погодяться з висловленими ідеями – то вже інше питання.

Ми планували використовувати «Простір ідей» також як коворкінговий простір, але запит на це невеликий і місця малувато, щоб люди не заважали один одному. Тому клієнти, котрі приходять попрацювати, є скоріше винятком.

Здається, ми робили вже все, що не заборонено законом. Проводили концерти і майстер-класи: різні види живопису та розписів, ліногравюра, виготовлення та прикрашання речей, гра на музичних інструментах, навіть хінкалі ліпили і варили. Були кіноперегляди, тренінги, семінари, відкриті лекції та уроки, прес-конференції, виставки.

  Хочеться ще влаштувати щось на зразок think tanks. Зачинити в нашому підвальчику групу розумних людей і не випускати, доки не придумають щось дуже корисне й потрібне для громади.

Насправді, ідея аналітичного центру визріває вже певний час. Сподіваємося, що вдасться об’єднати місцевих експертів та залучити аналітиків ззовні. Простір слугуватиме для усвідомлення спільності та натхнення. Ну і буде зручним місцем для робочих зустрічей.

Якщо говорити про наше місто, то у нас тут поле для діяльності... ген-ген аж за обрій. Креативу взагалі мало. Сучасна література рідко далі за Жадана. Музикантам ще шукати і шукати майданчики. Візуальне мистецтво, аби зрозуміле було. Активність громад рідко виливається в щось інше ніж суботник.

Марина Науменко

вільний простір ART HOUSE, Ірпінь

До відкриття простору я вела громадську діяльність у сфері культури і гостро відчувала потребу у створенні майданчика для культурних заходів у місті.

Наразі в команді три людини. Моя роль – керівника – передбачає стратегування, налагодження партнерських зв`язків, розробка концепцій проектів, які реалізовує заклад. Дві людини виконують обов`язки адміністратора позмінно, тобто зустрічають гостей простору, адмініструють заходи, які відбуваються у просторі.

Простір не повністю є самоокупним. Задля його розвитку, він має виходити в прибуток. Зараз ми ще в процесі становлення. Наш заклад отримав два гранти від «Гурт» на організаційний розвиток.

Коли починаєш власну справу, маєш зважати, що не завжди все вдається легко і швидко. Складно було сформувати цілеспрямовану команду, готову йти вперед, не дивлячись на поразки.

  У місті з`явилась альтернатива заходам, які проводять державні заклади культури.

Окрім нас, в Ірпені немає майданчика, який би об`єднував різні напрямки: література, музика, живопис, освітні заходи з особистісного розвитку, психології, бізнесу, мистецтв. Якщо для дітей існують певні приватні заклади з культурними заходами, то для дорослих – ми єдині.

Але вільний простір це більше ніж просто місце, де відбуваються заходи, це місце, яке об`єднує людей. За півтора роки нашого існування, у просторі перезнайомилось багато творчих людей і не просто перезнайомилось, а деякі, навіть, вже реалізували спільні проекти, що для нас надзвичайно приємно.

До нас звертають митці, щоб презентувати свою творчість. Це надзвичайно радує, адже означає, що ми потрібні.

Після участі у проекті «Платформа культурних взаємодій» я залишилась вражена ентузіазмом колег та їхніми досягненнями. І тепер я дуже оптимістично дивлюсь у майбутнє культурної сфери країни.

Найбільш успішний приклад – «Хата-Майстерня». По-перше, велика команда – 17 чоловік, – в якій активно залучений кожен учасник; постійне наповнення заходами; залучення до співпраці громади; розвиток села завдяки проекту; і, мабуть, те, що найбільше вражає, віддаленість від цивілізації і популярність «Хата-Майстерня». Все це говорить про те, що простір може бути будь-де, цікавим його робить не місце розташування, а люди і змістовне наповнення.

Леонід Єжуров

Kherson Art Hub, Херсон

Можна сказати, що хаб є розвитком кіноклубної та фестивальної діяльності, якою я займаюся разом зі своїми друзями з 2011 року. З іншого боку – це реалізація моїх давніх мрій. Мені ще з підліткового віку хотілося, аби у Херсоні був якийсь такий багатофункціональний, живий та гнучкий культурний простір.

Як і багато хто, я сподівався, що такий чи трохи інший культурний центр з'явиться без мене, а я просто буду його постійним відвідувачем. Але роки йшли, а взяти на себе такий, хоч і цікавий, вантаж – ніхто не хотів. Тому, коли обласне управління культури всерйоз запропонувало, що можна перенести наш кіноклуб у давно забутий кінотеатр «Ілюзіон» – це було точкою неповернення.

Звичайно, кіноклубною діяльністю справа не обмежилася. Ми стали постійно вигадувати нові форми роботи, щоб якомога більш цілісно задовольнити потребу в споживанні культурного і інтелектуального продукту в аудиторії.

Так як у нас культурний центр є громадським, то цілком ймовірно, що командою можна назвати кожного, хто організовує заходи – це близько 10 чоловік. А от якщо говорити про тих, хто постійно підтримує життя хаба, не тільки під час подій. То крім мене, ще четверо таких активістів. Це дизайнер і фахівець з UХ / UI Олена Павловські, талановитий актор і музикант Дмитро Багненко та Олег Робко, який розвиває в Херсоні свій медіа-стартап Sol-legas.

У всіх моїх колег, звичайно, є інші роботи, і хабу вони не можуть присвячувати дуже багато часу. Тому нам ще дуже і дуже потрібні ще люди в команду.

На даний момент, простір є збитковим. Ми досі не проводили жодного платного заходу. Інша справа, що в тому стані в якому ми прийняли зал на платні заходи він, м'яко кажучи, зовсім не годився. З приводу, тих ресурсів, які витрачає на нас комунальне підприємство це: світло, вода, інтернет і мої півставки, розміром в одну тисячу гривень в місяць. Для роботи культурного центру витрати не просто незначні, а мізерні. Але, час зараз непростий, тому ми вже готуємо плани, щоб локація якщо і не стала прибутковою, то хоча б щоб виходила «в нуль».

В середині серпня нарешті виправити одну з найпомітніших помилок нашого залу – відсутність вікон та й будь-якої іншої форми вентиляції. Повітря в залі застоюється, в деяких місцях проявлялася цвіль, з якою ми постійно боролися, але вирішити проблему можна було тільки кардинально. Якщо більше семи осіб збиралось в залі, то дихати ставало вже зовсім важко (а для меншої кількості робити події, це якось досить інтимно).

На одному із заходів я розговорився з чоловіком, який представився будівельником. Я описав йому проблему, він мені заявив, що вона легко і дешево вирішується. Отримавши ТЗ і закупивши згідно з ним все необхідне та випросивши (у тому числі через фейсбук) у великої кількості знайомих безліч різного будівельного обладнання, понадіявся й на допомогу цієї людини в цій роботі, але допомога обмежилася консультацією. Але консультація була неідеальна і вже на перших кроках все виходило дуже важко і неправильно.

Через кілька днів Дмитро привів свого товариша Мішу, який вміє відмінно ремонтувати велосипеди. Друг зацікавився концептом хабу і запитав, чим може допомогти нам. Звичайно ж, вентиляція, – повідомили ми. Міша згодився, а далі зацікавився і став розбиратися в процесі. Спочатку думали, що потрібна тільки припливна вентиляція і зробили саме її. Міша тестував різні рішення і в результаті зробив таки хорошу витяжну конструкцію. І тепер у нас хоч і гудуть вентилятори, коли ми їх включаємо перед показом, але дихати стало легко.

Попереду – у нас робота над остаточним фарбуванням нашого кустарного амфітеатру і пошук рішень для того, аби опалювати приміщення взимку. Пригоди вони такі без кінця.

Зміни видно на відстані, тому поки ще судити рано. Про що вже можна засвідчити, так про те, що до нас, як в якості глядачів, так і учасників стали підключатися розумні, цікаві і творчі люди. Безумовно ця активність повинна привести до крутих мистецьких проектів на базі хабу – пленерів, резиденцій, мистецьких акцій, відеопроектів, розвитку суспільної дискусії.

Сподіваюся, це допоможе прийти скоріш тому періоду, коли жителі міста зможуть почати пишатися місцевою інтелігенцією, а не тільки дивитися на столицю, або що ще сумніше, на еліту інших країн, а не своєї власної.

Починаємо роботу над реалізацією проекту Херсонського музею кіно. Але музей цей, в першу чергу не буде колекцією речей, а зосереджений на живій історії, спогадів людей, пов'язаних з кінематографом і Херсоном.

 Через історію розвитку субкультури, думаю, вийдемо і на якесь розуміння розвитку нашого суспільства в цілому.

Зустріч керівників креативних просторів була дуже надихаючою. Познайомитися з людьми, які мають той же «діагноз», що і ти. Які замість нормальної роботи і кар'єри, вигадують нескінченні пригоди на свою голову, знаходять власні шляхи розв'язання проблеми, котра більшості зовсім невідома і нецікава. Які починають свої проекти, незалежно від того є накопичення ресурсів чи ні. Бачити та говорити з такими людьми – це дуже важливо, це ковток свіжого повітря.

З просторів мене дуже покорив кременчуцький #Adapter, котрий нас приймав. В них історія розвитку центру ще важча за нашу, але дуже талановита та єдина команда наповнює простір дуже крутими та чудними відчуттями. Розмахом здивував запорізький «Млин». Дуже амбітні.

Олександр Динник

арт-центр «LOFT Млин», Запоріжжя

Спочатку з товаришами Володимиром Коміссаровим та Олексієм Добреньким планували створити coworking-майстерню. Для цього орендували приміщення і почали його ремонтувати. Паралельно з цим спілкувалися та запрошували майстрів для діалогу – чи потрібна така майстерня, і які їхні проблеми це місце може вирішити.

Після аналізу таких розмов дійшли до висновку, що проблема міста глобальніше, і необхідно створити творчу платформу, яка зможе допомогти реалізувати творчий потенціал кожного бажаючого.

Сьогодні в команді сім учасників. Кожен з них розвиває платформу в силу можливостей. Проходимо етап формування та видозмін, тому важко відповісти, щодо ролей в команді. 

Фінансування – сімейні заощадження організаторів проекту. В перспективі будемо спілкуватися щодо спонсорства, грантів та інших джерел наповнення проекту коштами.

  Останній місяць вийшли «в нуль» – орендну, комунальні та господарчі витрати покрили благодійними надходженнями від проведених подій.

В нашому розпорядженні унікальне приміщення, збудоване 1897 року , яке нажаль без опалювання і ремонту. Деякі комунікації проводили самі. Бетонування підлоги також. Тому основні труднощі, з якими боремось – необхідність ремонту та розвитку платформи при відсутності фінансування.

Ми працюємо на перехресті різних творчих напрямів. Від художників і музикантів до майстрів столярів, гончарів та інших. Запалені одною ідеєю, вони створюють разом нові проекти. Loft Млин – це те місце, де можливо себе знайти та реалізувати.

В майбутньому збираємося реалізувати власні проекти команди, створити якісне та зручне місце для проведення часу. Популяризувати платформу та налагодити зв’язки зі схожими альтернативними платформами, що тільки розвиваються.

Олена Окунєва

«Божевєльнік», Черкаси

Ініціатива належала трьом чудовим людям: Саші Московчуку, Олі Дятел, Ані Мигаль. Аня з Черкас, тому в Черкасах саме вона просувала цю ідею і саме вона підключила нас до створення «Божевєльніка». Саша і Оля, як немісцеві, вийшли з команди ще до відкриття, але зробили найважливіші кроки по облаштуванню приміщення.

Зараз нас п'ятеро: 3+2. Троє – це Ґандзя, Гарі та я. Ґандзя – головний ініціатор і у неї багато зв’язків. Але її часто немає в Україні і Черкасах, вона працює дещо віддалено. Ми з Гарі зараз шукаємо приміщення. Він у нас відповідальний за фотозвіти і за висвітлення подій у ЗМІ, бо він фоторепортер і має конекшнз з журналістами. Я організовую самі події, івент-менеджер, можна сказати. Але є ще двоє, Олексій та Андрій, які підключались до команди, коли було приміщення і які підключаться, як тільки воно знову з’явиться.

Наразі ми існуємо абстрактно і проводимо події не у власному приміщенні, адже з тим простором, який у нас був, нам довелося попрощатись. З власником у нас була домовленість на певний проміжок часу і цей час минув. Зараз намагаємось продовжувати діяльність точково, орендуючи приміщення, або домовляючись з партнерами. Проводимо вистави, кінопокази та лекції в інших приміщеннях, а своє ще шукаємо.

У нас у місті немає жодного сучасного культурного центру. Ми зробили першу спробу і побачили, що попит є. Люди спраглі до подій сучасного мистецтва і культури і це прекрасно. Ми запустили анкетування і навіть були приємно вражені тим, що, судячи, з результатів, люди готові платити за якісні події.

Ми поки що не самоокупні. Ми тестували систему «донейшнз», але вона у нас не дуже діяла.

Плани у нас великі, ми хочемо викликати у черкащан «ефект звикання» до культури та мистецтва. А з приводу бажань та нових проектів, найближче та найреальніше – крутий префоманс, адже в Черкасах ще не було справжнього перфомансу. Також плануємо на весну масштабний урбан-фест, будемо разом з містянами розбиратись з тим, чого не вистачає Черкасам і як із цим боротись.

Роман Сах

науково-мистецька платформа «Острів», Київ

Ідея проекту зародилась в кімнаті архітектурного гуртожитку коли остаточно стало зрозуміло, що нам мало звичної освіти і сильно бракує цікавої та спеціалізованої архітектурної тусовки.

Ініціатива належить двом хлопцям (крім мене це Костянтин Кучабський), які на даний момент і координують всю діяльність платформи.

Платформа функціонує на базі Київського національного університету будівництва та архітектури. На даний момент університет надає нам приміщення і бере на себе всі витрати за комунальні простори. Другим основним джерелом фінансування є членські внески наших резидентів, це дозволяє підтримувати простір в належному стані. І третє джерело – це меценати. Такі інвестиції зазвичай направляються на модернізацію простору.

Найбільшою проблемою, яку ми практично вирішили на даний момент це подолання бюрократичної системи. Створити неформальний осередок в тілі формальної установи – це діло непросте. Подолати бар’єри у вигляді сотень папірців і позбутись вахтового контролю – це те, що зробило нас, мабуть, унікальним проектом в Києві і можливо навіть в Україні.

Наш простір знаходиться відносно далеко від центру Києва і в Солом’янському районі це єдиний альтернативний простір.

Оскільки ми арт-платформа, ми стараємось проводити творчі інтервенції такі як «вірші на стінах», аудіо-тур по Солом’янці, арт-маркет та інше. Цього року спільно з громадською організацією «Гараж Генг» ми ініціювали проект «Урбаністичний простір Солом’янка» метою якого є виявити активних гравців району і спільно стратегувати майбутнє Соломи та акумулювати ресурси для втілення спільних задумів.

Також ми дуже хочемо зробити вільну майстерню по типу фаблаб, щоб дати змогу молодим архітекторам та дизайнерам ближче познайомитись технологіями виробництва дизайнерських проектів. Дати можливість експериментувати з формами, матеріалами, підходами в результаті чого може народитись багато цікавих і унікальних продуктів.

Настав час коли креативні простори з’являються як гриби після дощу, і це дуже хороший знак для української економіки. Всі це простори починають формувати свої специфічні цілі і займати ніші в різних сферах і це неймовірно правильно і круто. Альтернативні простори створюються не тільки творчими людьми по типу дизайнерів чи художників, вони починають захоплювати всі спеціальності, і гуманітарні, і технічні.

Матеріал створено в рамках програми «Код Міста». Це довгострокова програма, що відбувається на перетині інтересів людей культури, аналітиків, бізнесів, а також державних діячів, які займаються розвитком міст.