Світлі ідеї про те, якими будуть міста майбутнього?

Урбаністика все частіше стає темою освітніх та публічних подій в Україні. Незважаючи на економічні та політичні труднощі, українське суспільство намагається зрозуміти, якими будуть міста майбутнього.

23 липня фонд «Ізоляція» відкрив освітню ініціативу «Міста майбутнього сьогодні: сила урбаністичного бачення», яка складалася з вичерпної експозиції та серії лекцій.

Експозиції та лекційна частина поєднували в собі просте та складне, поп-культуру та наукові дослідження, утопічні ідеї та прагматичні реакції реальності. Найголовніший акцент події та переданих лекторами знань та питань – важливість зрозуміти, що проектування міст (та урбаністика загалом) стосується кожного.

Наприклад, черга на зупинці не тільки впливає на рівень персонального комфорту у місті, але й вказує на низку проблем, що не вирішуються роками.

Після своєї лекції мешканець Манчестера Нік Данн стояв на фоні яскравої неонової панорами нічного мегаполіса майбутнього (кадр з фільму «Той, хто біжить по лезу») та емоційно розмовляв з усіма охочими.

Читайте також: Як працює теорія повільних міст

Серед безлічі реплік яскраво промальовувалася головна ідея – персональне право на комфорт та можливість дихати вільно: «Вам хочеться жити серед павутиння автобанів? Звісно, ні, бо у цьому світі просто не знайдеться місця для зустрічі з друзями за кавою чи велопрогулянки. Вам буде незручно, вам буде самотньо. Не погоджуйтеся на це! Комфорт людини – це завжди найголовніше».

Місто майбутнього

Як і інші куратори, Данн приїхав до України у рамках амбітного проекту фонду «Ізоляція» – міжнародної програми резиденцій Architecture Ukraine 2015, результатом якої стане план розбудови та реновації публічних просторів міст Східної України на прикладі Маріуполя.

Скептики можуть поставити питання про недоречність подібних ініціатив, враховуючи події на Донбасі, але, як підкреслюють учасники програми та лектори, розмова йде про майбутнє, яке, в свою чергу, неможливе без комунікації та системної постановки питань прямо зараз.

Під час кожної лекції слухачі могли бачити вішалку з камуфльованим одягом та аксесуарами на продаж поряд з корнером легкої їжі та напоїв. Ще півтори роки тому подібні речі могли здатися незрозумілим епатажем; зараз пересічного українця не здивує навіть військова техніка на центральній площі, а камуфляж є частиною візуального коду країни.

Читайте також: #Новітерміни: Міський протокол

Особливо яскравого фону ці спостереження набували під час останньої лекції в «Ізоляції» під назвою «Спостерігаючи символичне насилля» від урбаністки та соціологині  Бріжіт Пігард з Оксфорду.

Предмет лекції – реакція міських та публічних просторів на травматичний досвід, озброєні та військові конфлікти. Минулого року озброєні представники самопроголошеної «Донецької Народної Республіки» захопили територію фонду, що був створений и працював саме у Донецьку. «Ізоляція» вже досить давно базується у Києві й про футурологію тут говорять не вперше, але під час останньої виставки та всіх тематичних лекцій кожне промовлене слово та фото на стенді особливо спонукали на думки та діалоги про майбутнє – на Донбасі, у столиці, будь-де.

Місто майбутнього

Під час лекцій спікери підкреслювали важливість навіть замріяних та фантомних уявлень про майбутнє, тому ми вирішили зробити невеликий дайджест с цитат про мрії, «інтерфейс міста», наративність ландшафту та фіаско вертикального розвитку публічних просторів.

Нік Данн,

лекція «Розумний ландшафт: двигуни технологій, міста майбутнього та мистецтво бути розумним»

Якось відомий архітектор та візіонер Седрік Прайс сказав: «Технології – це відповідь, але яким було питання?». Без прагнення людства до комфорту та свободи майбутнє буде нагадувати суцільний технологічний жах. Так, все буде автоматизованим, але навіщо, власне, у цьому світі ви чи я?

Інтерфейс корисний тільки тоді, коли ми розуміємо, як ним користуватись. Це стосується не тільки онлайн-середовища чи софту, але й сучасних міст. Інтерфейс міста – це не додаток у вашому смартфоні, а непомітний механізм взаємодії кожного об’єкта міського середовища з вашим рухом. Просто спитайте себе, чи добре ви розумієте, як працює ваше місто? Якщо ні, то інтерфейс недосконалий та громіздкий, ви робите безліч зайвих рухів, ви втрачаєте час.

Подивіться на міста майбутнього з легендарних фантастичних епіків. Візьміть «Метрополіс» чи «П’ятий елемент». Що вам одразу спадає на думку? Так, повітряний транспорт, що символізує вертикальний розвиток міст. Ця ідея (чи мрія) виявилася настільки ефектною, що й нині періодично з’являється в образах поп-культури. У середині минулого століття урбаністи дуже серйозно розмірковували про приватні гелікоптери замість автівок. Але нафтова криза змінила все – люди почали мріяти про екологічні та зелені міста, де буде просто приємно жити.
Майбутнє не може бути утопічним, бо в утопії всі щасливі.
Місто майбутнього – це безперечно не мегаполіс. Мегаполіс може частково претендувати на це звання лише в разі радикальної децентралізації. 

Комп’ютерні ігри SimCity та, особливо, Minecraft – це унікальна візуалізація контролю над міським середовищем. Їх інтерфейси та механіка набагато зручніші та «людяніші», ніж, наприклад, реальний «дешборд» Лондону, який сам по собі є сенсацією. 

 

Я завжди намагаюся пояснити своїм студентам, що ми (урбаністи, архітектори, футурологи) не можемо спрогнозувати все. Так, було б дуже добре, якщо б міста могли самі контролювати себе й бути дісно «розумними». Але носієм розуму є людина, часом бентежна та непередбачувана. Саме тому, місто (минулого чи майбутнього) – це не нейтральний контейнер з певною кількістю завдань та функцій, а справжній організм.
Технократія – це здатність зрозуміти, що ми можемо й, найголовніше, мусимо вирішити всі проблеми. Можливість майбутнього завжди забезпечує насамперед комунікація.

Місто майбутнього

Бріжіт Пігард,

лекція «Спостерігаючи символічне насилля: символічне насилля, стійкість, опір та простір на вражених конфліктом територіях»

Ландшафт – це абсолютно все. Ландшафт – це просторовий наратив. Руйнування спадщини (культурної, історичної чи соціальної) та стилю життя загальної чи окремої групи людей – найгірші наслідки конфліктної ситуації в контексті простору.
Внаслідок конфлікту харасмент на вулицях стає нормою. Занепокоєння росте, людина намагається «завоювати» свою територію (часом відвойовуючи її просто у самої себе). Її помешкання перетворюється у клітку – сукупність окремих випадків стає універсальною більшістю, що повністю спотворює громадський простір.
Коли конфлікт ділить мешканців проблемної зони на табори (наприклад, протистояння влади та народу чи громадян-носіїв контрпозицій), починаються війни наративів. Головний метод – вуличне мистецтво та робота над дефрагментизацією міста за допомогою уявних (дискримінація ідентичностей) чи механічних бар’єрів (барикади, блокпости).
Втручання у просторовий наратив – це найрадикальніша форма символічного насилля та спроба сакралізувати позиції панування.
Найгірше, що можна зробити с посттравматичним простором – знищити всі образи, шрами минулого режиму чи будь-які наслідки про конфлікт. Відсутність згадок завжди породжує незнання. Робота з «просторовою», особистою та колективною пам’яттю  – найдієвіша протидія символічному насиллю.

Місто майбутнього

Як людство залишилося без здібностей, притаманних середньостатистичній особі ще 10-20 років тому

Менше ніж через 10 років ми зможемо керувати машинами, чутливими до руху очей, а також ковтатимемо нанороботів для загоєння травм у наших тілах.